Золота Дзига закрутилася. Хай щастить!

Золота Дзига закрутилася. Хай щастить!

Блоги
1826
Ukrinform
Думка про те, що в Україні має бути своя Кіноакадемія, а отже, і  своя головна кінонагорода, не полишала вже від позаминулого року. 

Українське художнє і документальне кіно, попри всі об’єктивні та суб’єктивні труднощі, торує свій шлях. З’являються цікаві сюжети, урізноманітнюються жанри (цьогоріч, наприклад вийшла в прокат перша спортивна драма «Правило бою» Олексія Шапарьова), режисери, сценаристи, виходять на перший план молоді акторські таланти і з нових боків розкриваються актори вже знані.

Отже, створення Української Кіноакадемії та заснування Першої Національної Кінопремії було лише питанням часу. До шорт-листа було включено цікавих претендентів і минулого тижня названо переможців. Вже є як прогнозовані, так і несподівані та суперечливі рішення. Сподіваємося, з часом «Золота Дзига» обросте авторитетом і традиціями, нікуди не дінешся і від інтриг та чуток. Останніми як-не-як завжди жив такий суб’єктивний вид мистецтва, як кіно, де скільки людей, стільки і знавців, а відтак – і думок з оцінками.

Власне, вже рішення вручати як кінонагороду «Золоті Дзии» було несподіванкою, проте цікавою й оригінальною. Ідея саме зі Дзигою як символом невпинного руху кінематографу взагалі й українського  зокрема здається водночас і зрозумілою, і не схожою на решту кінонагород: британську BAFTA, французькі «Сезари», а також Золоті гілки, Левів та Ведмедів. До речі, вважаю, варто відійти від назви «український Оскар», яке наразі переважно фігурує  у вітчизняному медійному середовищі замість «Золотої Дзиги». Нехай у нас поки все скромно, але маємо свою самобутню нагороду,  і певен, що із часом є всі шанси розкрутити «Золоту Дзигу» так, що її почують у найвіддаленіших куточках великого кіносвіту.

Тож тепер - безпосередньо до переможців Першої Національної Кінопремії. Беззаперечним її фаворитом стало «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка – драма про  українських мігрантів, яким доводиться шукати кращої долі за кордоном, яка претендувала на «Дзиги» у 8 із 13 категорій, в підсумку здобула шість. І як на мене, це зовсім не беззаперечне рішення українських кіно академіків. Особисто мені ця стрічка видалася непоганою, але у плані сценарію вона відчутно кульгає. Цікавим сюжетним лініям не знайшли гідного продовження і просто завели у глухий кут, а стосунки доньки головної героїні з її хлопцем взагалі прописано як в українській класиці 19 – початку 20 століття. Передусім це стосується діалогів. За всієї до неї (класики) поваги зараз так люди не спілкуються і стосунки вибудовують зовсім інакше. Вельми зіпсувало  враження і те, що картина на доходить бодай якогось висновку, а завершується... просто ніяк. Проблему начебто порушили поговорили, поспівчували - і що?

Не стали перевагою «Гнізда горлиці» й акторські роботи, за винятком Віталія Лінецького. Щодо нього немає жодних питань: нагороду він заслужив, і річ не в тому, що роль у цій стрічці стала для Віталія, на превеликий жаль, останньою. У «Гнізді горлиці» Лінецький справді видав одну із найгеніальніших своїх робіт, і це при тому що матеріал актору з точки зору розкриття персонажа запропонували зовсім не бездоганний. Проте Лінецький своєю талановитою грою зробив Дмитра таким, що запам’ятовується у фільмі найбільше.

На відміну від решти. Так, героїня Римми Зюбіної вражає безвольністю й апатичністю в ситуаціях, які у реальному житті диктують зовсім іншу поведінку. Дивує і те, що Дарина майже цілком кориться долі. Вона нібито і діє, щось робить, але найчастіше - без жодних спроб кардинально переломити ситуацію, натомість керуючись принципом: «Якось-то буде».

Микола Боклан зіграв низку цікавих персонажів, проте Юрка зі стрічки Ткаченка я навряд чи до них зарахував би, особливо тоді, коли він потрапляє в один кадр з тим самим Лінецьким. Як, втім, і Наталія Васько, яка аж ніяк не вражає у ролі Галини.

Що ж стосується задіяних у фільмі італійських акторів, то вони неприємно дивують своєю беземоціональністю, стриманістю що геть не властиві лицедіям із цієї країни. Про причини можна лише здогадуватися. Може, історія не зачепила їх за душу, не знаю, проте в око це впало і дуже.  

Особисто на мене, порівняно із «Гніздом горлиці», значно більше враження справили  акторські роботи  у фільмі «Моя бабуся Фані Каплан», як і сама картина загалом. Так, Катерина Молчанова дуже переконлива  у ролі Фані Каплан і була варта «Золотої Дзиги». Мирослав Слабошпицький зіграв Дмитра Ульянова так, як не грали у кіно до нього і напевне не зіграють опісля. Це ж саме стосується «вождя світового пролетаріату», якого не менш неповторно зіграв Олексій Девотченко, для якого, на жаль, ця робота теж стала однією з останніх у житті. Натомість обох навіть не було серед номінантів, що неабияк дивує. Ну а Олена Дем'яненко цілком заслужила нагороду за бездоганну, на  мою думку, режисуру цієї стрічки. Як часткову  моральну компенсацію можна розглядати призи «Моїй бабусі Фані Каплан» за найкращий сценарій та роботу художника, але цей фільм, як на мене, заслуговував набагато більшого.

Як варіант, можна було вручити статуетку за режисуру й Анатолію Матешку – за фільм «Полон». Там теж усе зроблено на «відмінно», як, до речі, й у плані акторських робіт, відсутність яких серед номінантів на «Золоту Дзигу» теж неабияк дивує. Володимир Горянський та Остап Ступка заслуговували принаймні на включення до числа претендентів не менше за тих же Володимира Зеленського та Євгена Кошового зі «Слуги народу-2», наприклад.  

Фаворит у категорії «Найкращий анімаційний фільм» був досить  прогнозованим, у результаті і здобув перемогу. Мультфільм «Микита Кожум’яка» Манука Делояна має певні недоліки, проте загалам справляє гарне враження і цілком вартує витрачених на нього часу та зусиль. Сподіваюся, українська анімація на досягнутому не зупиниться.

За цілком передбачуваними адресами вирушили і призи оператору й композитору.

Що ж стосується короткометражок та документальних стрічок, тут вести детальну розмову наразі не можу з тієї причини, що, на жаль, не встиг переглянути їх усі. Хіба що відзначу вельми несподіване рішення у категорії «Найкращий документальний фільм» - не на користь «Українських шерифів», які висувалися від України на цьогорічний «Оскар».

Підсумовуючи, хочеться побажати Національній Кінопремії успіхів та принаймні не менш цікавої інтриги у майбутньому, а глядачам – цікавих українських фільмів, які  створюватимуть цю інтригу, змагаючись за перемогу в цій Кінопремії. Початок покладено, «Золоту Дзигу» розкручено, тож у добру путь і хай щастить!

На головному фото: фільм "Гніздо горлиці"

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>