Валентин Лисенко, композитор, винахідник електробандури
Бандура, як Україна – сучасна, глибока, поліфонічна
18.04.2017 13:08 6255

Йому 33, і він стверджує, що знайшов своє покликання у житті. Він не просто музикант, інструменталіст та викладач, а й справжній революціонер класики, винахідник і новатор. Він створив електробандуру, унікальне звучання якої перетворює народну музику на сучасні хіти, а голлівудські мелодії – на оригінальні авторські версії. Його кавери на Стінга і Джамалу вражають публіку, а методика викладання гри на бандурі захоплює дітей. А ще він пише власну музику і продовжує шукати свій неповторний звук.

Про все це – у розмові Валентина Лисенка – бандуриста, чия майстерність гартувалася різноманітними талант-шоу, який нині відкриватиме Україну гостям Євробачення, – з кореспондентом Укрінформу.

НА ЄВРОБАЧЕННІ БАНДУРА ЗВУЧАТИМЕ ТАК, ЯК НІХТО НІКОЛИ ЇЇ НЕ ЧУВ

- Валентине, найближчою прем'єрою ваших творів та унікальних можливостей електробандури буде їхня презентація для зарубіжних журналістів, які приїдуть на "Євробачення-2017". Захід відбудеться 5 травня в одному з прес-центрів пісенного конкурсу – в Укрінформі. Чим будете вражати?

 - Ми покажемо гостям нашу українську гордість – бандуру. Але не архаїчну, а сучасну. До своєї електробандури я привіз із Америки обладнання, яке може обробити сигнал інструмента так, щоб він був справді надзвичайним. Це буде повністю нове звучання. Вражені будуть не тільки іноземці, для яких бандура - це апріорі екзотика. Ми вразимо і своїх.

 - Які твори ви гратимете?

 - Декілька своїх авторських композицій, обов'язково зіграю кавер-версію на Джамалу, обробки світових хітів - Стінга, гуртів "The Beatles", "АВВА", "Boney M."... Все, що найкраще розкриває багатство звучання і повноту нашого інструмента.

-  Минулого року ви випустили свій перший авторський диск "Друге дихання". На ньому є й кавер пісні Джамали "1944", що принесла їй перемогу на Євробаченні. Чи вона знала про цей ваш експеримент? Чи ви взагалі знайомі? Здається, ви вчилися разом...

- Ми вчилися на паралельних курсах в Київській  консерваторії, і я не раз приходив на її сольні концерти і підтримував її. Я був такий радий, що Джамала виграла на Євробаченні!..

А щодо альбома, то свій перший альбом я робив майже шість років. Дуже багато речей записав, фільтрував і залишив, зрештою, дев'ять композицій, які, вважаю, показують бандуру повною мірою. Тут і народна музика, і мої авторські твори, і кавер пісні Джамали.

- А як ви ставитеся до Євробачення? Чи ви купили квитки, до речі?

- Ні, не купував квитки і не хочу. Мені набагато комфортніше всі ці величезні проекти дивитися вдома по телебаченню. А до Євробачення я ставлюся нормально: приїде багато туристів, заробить економіка країни, про Україну дізнається ще більше людей. Тому я тільки за те, щоб такі пісенні конкурси у нас відбувалися. Інше питання - якість самих пісень і якість шоу, наскільки добре його зроблять у нас в Україні. Але  сподіваюся, що все буде гаразд, що ми відповідально до цього поставимося.

- Чи ви знаєте наших рокерів "О.Torvald", які перемогли в національному відборі?  Дивилися нацвідбір?

- Не дивився. Останні два місяці я дуже багато працюю в майстерні. Я навіть часу не мав це відслідковувати. Ми, до речі, якраз були в турі з Тонею Матвієнко, коли виступав на відборі її чоловік Арсен Мірзоян. Оце я дивився.

- Вам сподобався виступ?

- Так. Він має гарний голос, особливий шарм. І пісня "Джеральдіна", яку він сам написав, - просто прекрасна.

ЕЛЕКТРОННА БАНДУРА – ЦЕ РЕВОЛЮЦІЯ У МУЗИЦІ           

- Давайте про ваше ноу-хау, про бандуру. Вона інша не тільки зовні - виблискує лаком і стразами, а й звучить по-іншому. Я так розумію, що ви сам собі Страдіварі?

- Я завжди шукав нове і сучасне звучання. Все своє свідоме життя. І вже після шоу "Україна має талант"  зрозумів, що без суперінструмента я не можу. Можна годинами займатися, мати ідеальну техніку та музичні здібності, вийти на величезну сцену – і  це все не звучатиме... Так було з більшістю бандуристів через складні акустичні особливості цього інструмента.

В мене виникла ідея створити унікальну бандуру майбутнього, на якій би я міг грати свою космічну музику. Але жоден майстер не зголошувався це зробити. Мені казали: те, що ти спробуєш створити, просто отак візьме і трісне, не витримає напруги. А я відповідав, що все у мене вийде. І методом проб і помилок почав переробляти бандуру. Навколо моєї ідеї почали згуртовуватися люди, які мені допомогли, і в мене організувалася експериментальна творча студія, яка сьогодні  виробляє кращі в світі бандури на замовлення Америки, Японії, Аргентини та інших країн світу.

- В чому ж ексклюзивність вашого інструмента?

- Я дуже багато досліджував все, що було зроблено до мене для гітар та інших струнних, і обрав за основу американську систему, яка передає звучання бандури без спотворення. Я п'ять років працював над розробкою спеціальної педалі (демонструє). Саме вона здійснила переворот у звучанні бандури.

Якщо зовсім просто, то "фішка" ось у чому. В звичайній бандурі звук накладається на звук, його не можна загасити, як, скажімо, у роялі, що має молоточкову систему і гасить звук. Педаль, яку я розробив, дає можливість скоротити тривалість звучання, і струна не накладається на струну (грає). Змінюється тембр, і за рахунок цієї зміни відкриваються шалені можливості обробки сигналу і використання бандури в сучасній електронній музиці. Це цілковита революція!

- Які відчуття, коли стоїте на сцені з власноруч створеною бандурою?

- ...Ви знаєте, у людей був шок, коли на концерті я показував, як весь у пилу шліфую свої інструменти. Але коли все робиш своїми руками, ти бачиш, як народжується справжня музика. Ти відчуваєш, слухаєш, як звучить деревина... І ти глибше можеш взяти тембр, вкласти певний сенс, певну автентику...

- А яке дерево звучить найкраще?

-  Найкраще звучить червона верба. А особливо та, у яку вдарила блискавка. Після високого розряду струму деревина  набуває особливих частотних характеристик.

Я вдосконалюю старовинні бандури і виготовляю нові (показує знімки надзвичайно гарних, вишукано оздоблених інструментів). Я вже майже два десятки їх зробив. Все відбувається так. Я шукаю стару заготовку, ще радянських часів, і використовую її як основу. Викидаю зайву деревину, знімаю чорну фарбу, повністю міняю механізми. І бандура стає набагато легшою. З'являються дуже приємні обертони. Потім роблю оздоблення. Ви вже помітили блискучий стайлінг. Так от, я вкриваю інструменти найкращими матеріалами, користуюся лаками для автомобілів преміум-класу, додаю стрази Сваровскі. Я дуже довго шукав таке покриття, щоб не гасило акустику і давало якісну, гарну картинку. Коли ти на сцені, прожектор освітлює інструмент, і все переливається і виглядає дуже круто. А ще це важливо для дітей, адже коли дитина бере до рук такий інструмент, їй хочеться грати.

- Тобто ваш інструмент - це коштовна річ. По суті, витвір мистецтва?

- В нього вкладено багато душі та праці. Щодо вартості, то інструмент справді дорогий. Думаю, він коштує, як "Лексус".

- А ви свої бандури продаєте?

- Вже ні. Я частину зробив на замовлення: в Японії є три моїх інструменти, в Аргентині вони є. А зараз я просто роблю їх для своєї школи, яку незабаром відкрию в Америці, для того, щоб мати на чому навчати дітей.

НЕ ХОЧУ БУТИ ВИКЛАДАЧЕМ КЛАСИЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ, ПРАГНУ ВІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

- Тобто ви їдете з України?

- Я не залишаю Україну, просто їду нести нашу культуру за кордон – для того, щоб більше людей дізналося про наш чудовий український інструмент. Буквально за два місяці їду в Америку відкривати свою авторську школу.

- Як народилася ця ідея? Чому? Кого будете вчити - українських дітей чи геть усіх?

- Моя мрія – вийти передусім на американську аудиторію. Тому що там українці й так знають, що у нас є бандура. В мене вже є декілька учнів, я ж туди часто літаю з концертами. Моя перша учениця дуже юна, має сім років. І це просто експериментальний випадок. Я з цією дитиною займаюся виключно за своєю авторською методикою – і дитина буквально за півроку осягає такий об'єм музики, на який тут, у звичайній музичній школі, пішло би аж три роки. Роблю акцент на розвиток музичного слуху і нотної грамоти. І учениця буквально за три місяці повністю грає. У нас це все відбувається в ігровій формі, і дитина залюбки ходить на музичні уроки. 

Взагалі у Штатах немає такого поняття, як музична або художня школа. Вони приватні. І немає якоїсь обов'язкової програми, як у нас, - де інакше не може бути і цілих п'ять років ти мусиш навчатися. Там велика свобода для розвитку, можна використовувати авторські методики, і вони там мають успіх. 

- Де ж буде ця ваша студія?

- Планую її організувати в Рентоні, штат Вашингтон. Там уже є приміщення. Хочеться, щоб це був справжній осередок культури.

Знаєте, в цьому штаті живе близько 30 тисяч українців. І коли я там буваю, то не маю навіть нагоди поговорити англійською – тому що скрізь українці! Немає такого відчуття, що ти не вдома.

- І вже маєте багато потенційних учнів? Так ви їх захопили?

- Багато хто хоче. Але там немає інструментів, а ті, що є, не зовсім придатні для навчання. Тому я мушу їх зробити власноруч і перевезти туди, – хоч це дуже непросто, – щоб починати свою роботу.

- Звичайно, якщо в Америці з'явиться мода на бандуру і потім повернеться до нас, це добре. Але нам також потрібні такі сучасні викладачі. Наші музичні заклади не запрошували вас викладати?

- Як вам правильно сказати... У нас є стара гвардія викладачів. І слава Богу, що вони є! Вони вчать класичної манери гри, дають дуже гарну базу. У мене трошки інша спеціалізація. Я не хочу сидіти в консерваторії і викладати. Я все-таки хочу концертувати, створювати щось цікаве, отакі моделі бандур, розвиватися.

А наша система академконцертів, заліків... – це все не для мене. Я люблю вільний розвиток. Саме тому, думаю, мені в Америці буде набагато легше. Там немає рамок і законів, і ти робиш так, як вважаєш за краще.

ПІСЛЯ КОНСЕРВАТОРІЇ ФОТОГРАФУВАВ ВЕСІЛЛЯ, АЛЕ ВСЕ ЗМІНИВ ВИСТУП НА ТАЛАНТ-ШОУ

- Але ж ваша особиста історія музосвіти розвивалась за класичним сценарієм. Розкажіть трошки про себе...

-  Я народився в Мурманській області, в 1989 році разом з батьками приїхав в Україну, у Володимир-Волинський. Ми просто отримали квартиру. У мене чудові батьки, вони прості люди, сьогодні вже пенсіонери. Мама – з Харкова, тато народився в Алма-Аті. Тож коли ми переїхали, постав вибір, на якому інструменті віддати вчитися дітей. Мама почула бандуру і вирішила, що я гратиму саме на ній. Я підійшов, провів отак от пальцем – і все!..

 У мене була дуже класна вчителька Надія Михайлівна. Я їй якось сказав: "Надіє Михайлівно, бандура – це океан!" І вона дотепер згадує ці слова. Вона дуже багато робила, щоб я розвивався. Вона набожна людина, ставила свічки у церкві і вірила, що колись я стану великим музикантом. Ми і зараз спілкуємося. І найбільше я вдячний Богу за те, що в моєму житті були такі прекрасні люди, які мені допомагали. Це ж усе непросто...

- Ви закінчили консерваторію і... пішли працювати фотографом. Чому?

- Не був упевнений, що мрія може прогодувати. Я шість років активно займався фотографією, брав участь у фотовиставках, знімав весілля, працював у фешн-індустрії, в рекламі. А потім в один момент все змінилося... Я зрозумів, що зраджувати своєму покликанню музиканта не можна в жодному разі.

- Етапним моментом у вашій "пошуковій експедиції" себе як музиканта стала участь в конкурсі "Україна має талант" вісім років тому. Тоді в прямому ефірі ви виконали "Shape of my Heart" Стінга - і, що називається, прокинулися знаменитим. Такого Стінга ще не було! 

- Справді, це був вибуховий виступ. До того існувало  стереотипне уявлення про наш інструмент: сидить собі дід з вусами і грає якусь дуже мінорну, дуже тужливу українську пісню... Побутувало уявлення, що вся наша бандурна музика – це щось геть старовинне і віджиле. 

А я хотів показати і донести до слухача, що все-таки нам є чим пишатися, що бандура несе глибину і зміст. Я вважаю, бандура звучить так, як звучить Україна – сучасно, глибоко, поліфонічно. Що струнами бандури можна передати настрій, характер, всю тисячолітню історію, яку ми пройшли. І все це можна робити сучасно! Настільки актуально, що у світі будуть захоплюватися нашим інструментом. Це справжня екзотика!

Щодо Стінга, то коли він був у Києві з концертом, я таки купив квиток – усю стипендію з кишені дістав – і  передав йому свій диск з бандурною версією "Shape of my Нeart". Не знаю, чи він її слухав, але принаймні я зробив спробу...

А після того шоу я й справді почав отримувати багато різних запрошень – від виступів на корпоративах до закордонних концертів. І все це спонукало мене до ще більшого розвитку.

-  Ви також взяли участь у конкурсі "Минута славы" в Москві...

- Це було ще до драматичних подій на Сході і в Криму. І для мого виступу там зробили гарні декорації і постановку. Я дійшов до суперфіналу. Тобто мій номер потрапив у 15 кращих номерів всього СНД, а там було близько трьох тисяч учасників.

СЬОГОДНІ У НАС Я ЧУЮ: «ТИ – НЕФОРМАТ», А ОТ ПОВЧУСЯ В БЕРКЛІ, ТОДІ Й ПОБАЧИМО

- Будь-який розвиток потребує ресурсів. Матеріальних зокрема. Власне, тоді у вас виникла ідея створити електробандуру, а це, як мінімум, облаштування майстерні. Хто вам допомагав?

  - Це прозвучить майже казково, але моя ідея втілилася без жодної копійки грошей. Просто так сталося, що мені вдалося знайти людей, які допомогли їй здійснитись. І це вкотре доводить: якщо ти маєш круту мрію, обов'язково знайдуться ті, хто її підтримає.

- А ви можете зараз музикою себе забезпечити, бо це, мабуть, непросто?

- За рахунок концертів, за рахунок того, що можу робити інструменти. Це не ті, звичайно, статки, я не маю квартири, в Києві я знімаю житло, не маю машини, але все одно нарікати не можу. В мене є майстерня на Західній Україні. Все, що я заробляю, вкладаю в мистецтво. В бандури, в заготовки, в фонограми, костюми і так далі... 

- Тобто жодних спонсорів і продюсерів?

- Немає нікого, хто б мене проштовхував. Інколи я чув: "ти – неформат", адже логіка проста: в Україні на бандурі не заробиш, стадіони не збереш. У нас взагалі надзвичайно важко бути інструменталістом. Ніхто і подумати не може, що з бандурою можна такі концерти давати, що у цього інструмента такі можливості!

Я ще планую підучитися в Америці – в Музичному коледжі Берклі, звідки вийшло чимало відомих музикантів, зірок шоу-бізнесу. Можливо тоді, після закордонного бекграунду, мене з бандурою по-іншому сприйматимуть в Україні.

- Значить, сольних концертів у вас немає? 

- Останній сольний концерт я мав у Рівному в минулому році. Це був мій магістерський концерт. Я презентував свій винахід – бандуру з педаллю – перед комісією і дав величезний концерт з оркестром. Були гарні відгуки в Інтернеті, в пресі. Але я витратив на це величезні гроші й вирішив поки що таких сольних концертів не давати.

Зараз виступаю в концертній програмі з іншими українськими артистами – з Тонею Матвієнко, з Віктором Павліком, з іншими. Інколи ми влаштовуємо мистецькі експерименти з моїм другом саксофоністом Ігорем Рудим. Коли ми виходимо, граємо... саксофон з бандурою – це просто фантастика! Багато разів мене запрошували на "Голос країни". До слова, вже тричі траплялося, що у суперфіналі я виступав з конкурсантом – і той вигравав! Вважаю, не просто так вигравав, а тому, що народ чує бандуру на фінальному виступі – і всі голосують. Справді, щось у цьому є! І коли такі речі стаються, я розумію, що на підсвідомому рівні українці все-таки відчувають глибину цього інструмента.           

СПОНТАННА ІМПРОВІЗАЦІЯ, АВТОРСЬКА МУЗИКА… ДАЛІ БУДЕ

- Ви любите грати світові хіти з симфонічним оркестром. Ми вже згадували про Стінга. Кого граєте ще?

- Найбільше в моєму репертуарі творів різних голлівудських композиторів. Найулюбленіший – Ханс Зіммер, який пише саундтреки до голлівудських кінострічок. Але разом з такою музикою я намагаюсь дати щось своє. А також зараз я все-таки роблю ставку на свою авторську музику. Це те, що унікальне і неповторне.

- Гаразд, Стінг, Зіммер. А хтось скаже: господи, це ж просто попса!

- Попса теж може відгукуватись у серцях людей. Якщо музика йде від душі, якщо професійно зроблена, якщо на часі. Те, що ми називаємо класикою, теж колись було попсою, це вже з часом вона стала класикою. Якщо популярна музика переживає епохи, вона має право на життя!

А взагалі я практикую на сцені спонтанну імпровізацію. Це особливий жанр, коли ти сідаєш, дивишся на публіку, яка перед тобою, намагаєшся відчути, який настрій у цієї публіки – і в цю хвилину створюєш музику, яка ніколи більше в житті не повториться. От вона раз – і все! І ти її більше не можеш зловити...

- А чи багато музикантів так уміють?

- Не думаю. Це щось дуже схоже на джазове мистецтво. Один джазмен сказав: для того, щоб грати джаз, треба дослідити все, що було створене для твого інструмента до тебе, навчитися це втілювати в життя, а потім забути перше й друге – і тоді ти зможеш грати джаз. Тобто треба пройти цілий період, мати  велику технічну базу, стати музикантом високого рівня - і тоді ти можеш дати волю своїй мистецькій фантазії, і тоді ми можеш відключатися і творити.

- Ми мали змогу це спостерігати - чули вас у березні в Києві на джазовому фестивалі, коли ви виступали з "Revenko Band". Це було круто, просто вражаюче! Ви не вперше з ними грали?

- Вперше. Вони мене запросили. Мене просто запрошують деякі артисти, знають, що я такий є. Взагалі джаз – це класно! Я радий, що все тоді так дуже добре пройшло.

- Існує такий стереотип, що електронна музика – це щось вторинне, а жива музика – це саме класичний інструмент. Ви ж вважаєте, що інструменти мають модернізуватися.

- Я вважаю, що бандура має паралельно розвиватися в двох напрямках: в класичному, і у нас є традиційне кобзарське мистецтво і представники кобзарської школи, а також в ультрасучасному жанрі, що бути цікавою для молоді. Це надзвичайно – відроджувати традиції та водночас змінювати їх, адаптувати під сучасність.

- А хтось уже підхопив вашу ініціативу?

- Є молоді хлопці, які так само стараються багато робити для бандури. Дуже багато зробив мій учитель – народний артист України Роман Гриньків. Я йому вдячний, я у нього багато перейняв, коли навчався в консерваторії.

- Отже, крім того, що ви виступаєте, робите бандури, ви ще й  пробуєте себе в композиції. Як багато у вас своїх творів?

- Написав уже вісім власних композицій. Якісь із них є на моєму диску. Деякі народжуються сходу, прямо на концертах. Ти імпровізуєш, потім намагаєшся повторити...                               

- Презентація української музики для гостей Євробачення, дитяча музична школа в Америці... Продовжіть цей перспективний план.

 - Зараз працюю над тим, щоб випустити свій другий компакт-диск з тими інноваціями, які вже є на сьогодні. Бо коли виходив перший альбом, я ще не мав такого звучання, яке є зараз. А ще я хотів би все-таки гастролювати – нести сучасну Україну в світ.

 Я щасливий, що знайшов себе, своє покликання, займаюся улюбленою справою. Я взагалі вважаю, що людина повноцінно живе тільки тоді, коли отримує задоволення від своєї праці. Треба шукати себе, попри все! Коли ти наполегливий, ти пробиваєш дорогу! Важко, але пробиваєш.

Валентина Пащенко, Київ.

Фото: Шамкін Данііл, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-