Оскар-2017: Тріумфатори та невдахи
89-й "Оскар" на ранок понеділка став історією. Звісно, емоції та враження вируватимуть ще довго, тим більше "підживлені" небаченим досі навіть для нього фінальним казусом (про нього згодом), а предметів для суперечок і ламання списів довкола результатів вистачить, мабуть, аж до наступної, ювілейної до речі, церемонії.
По "гарячих слідах" підсумки підбивати і легко, і складно. З одного боку, перші враження - свіжі, щирі, ще під безпосереднім впливом події. З іншого - саме тому легко і помилитися, погарячкувати, не роздивитися гаразд цілком імовірної логіки американських кіноакадеміків. Але спробую все ж таки їх узагальнити, хоча не виключаю, що згодом дещо доведеться і переглянути.
Відразу скажу, що в категоріях документалок і короткометражок мені доведеться покладатися винятково на об'єктивність журі, бо систематично відслідковувати ці напрямки в мене бракує часу, тобто я майже "не в темі". Впадає в око хіба перемога "О'Джей: Зроблено в Америці" тривалістю понад 7 годин, на мій погляд, - один з найпрогнозованіших результатів на нинішньому "Оскарі": досить ознайомитися з її сюжетом та пам'ятати про хронометраж, аби бути заздалегідь більш-менш спокійним за її долю. Тут одні зусилля знімальної групи на чолі з режисером Езрою Едельманом, який назнімав стільки матеріалу (залишається тільки здогадуватися, скільки матеріалу відзняли загалом), обеззброюють критиків: хіба можна не оцінити таку роботу?
Додати до цього можу і перемогу короткометражної анімаційної стрічки "Пісочник", але тут спрацювали більше мої власні емоції - історія про маленьку пташку зачіпає навіть коротким синопсисом, та й присутні у мережі кадри, що їх мав змогу переглянути, тішать око.
Щодо технічних номінацій уже постають питання. Загалом не маю нічого проти "Книги джунглів", але в "Докторі Стренджі" спецефекти мені видалися дещо вишуканішими, та й у спін-офі "Зоряних воєн" - "Бунтар-один" вони справили на мене як мінімум не гірше враження, ніж у черговій екранізації творів Кіплінга. Не кажучи вже про "Кубо: Легенду про самурая", де вони, може, і не такі яскраві, але запам'ятовуються завдяки стильності та майстерності виконання.
Те ж саме і стосовно монтажу. Зізнаюся, я не великий спец у цій царині, але під час перегляду "Прибуття" звернув увагу на те, як вправно все було зроблено в цьому плані Джо Вокером, тож очікував саме на його тріумф. Переможний монтаж Джона Гілберта під час перегляду стрічки "З міркувань сумління" нічим особливим не вразив, але й не розчарував.
За "Загін самогубців" (грим та зачіски) дуже радий. На мою думку, він вищий тут на дві голови не тільки за двох своїх суперників у номінації, а й взагалі чи не найкращий у цьому плані минулоріч. Одна неперевершена Гарлі Квінн та Джокер чого варті, що б там не казали про Джареда Лето. Тож іншого варіанту я тут просто не зрозумів би.
Не те що з художником-постановником. У доборі кольорів, кольорової гами тла для панорамних планів та великих планів героїв, яким дуже вдало добрали кольори для костюмів, що органічно вписуються у загальну розмальовку конкретного епізоду команда художників "Ла-Ла Ленду" спрацювала непогано, не помилившись практично ніде. Вже перша сцена у фільмі вражає буянням різнобарв'я, яке у багато разів посилює енергетику. Але мені сподобалася й ефектна жовта сукня Мії, в якій вона заповзято витанцьовує із Себастіаном, й окрім того, невеликий епізод, коли герої виходять з-під арки на набережну. Він настільки красивий і органічний насамперед добором барв, що волієш, аби він ніколи не закінчувався... Проте! Якби ж то я не бачив "Фантастичних звірів та де їх шукати"! Із картинкою там художники зробили щось узагалі неперевершене, і то була їхня золота статуетка, за всієї поваги до "Ла-Ла Ленду".
Щодо роботи зі звуком, то приз власне за кращий звук я б теж віддав "Прибуттю": решта конкурентів, на мій погляд, помітно від нього відстають. Відтак щодо "адреси", за якою вирушив "Оскар" за монтаж звуку, заперечень не маю.
А ось чим просто обурений, так це рішенням кіноакадеміків стосовно нагороди за кращу операторську роботу. Це ганьба! Мало того, що стрічці Мартіна Скорсезе кинули як кістку одну-єдину номінацію, хоча там щонайменше дві чоловічі ролі обох планів (Ендрю Гарфілд і Ліам Нісон) тягнули щонайменше на місце у п'ятірці, так ще й відкрито знехтували справді відмінною роботою Родріго Прієто. Хай там що виробляв Лінус Сандгрен у Шазелла (а виробляв, ніде правди діти, вправно), порівняно із Родріго ті операторські вправляння і поряд не стояли.
Костюми - ну хоч тут "Фантастичним звірам" віддали належне! В іншому разі це була би друга велика образа після "Мовчання". Картину Девіда Єтса неможливо було залишити без "Оскара", і нагорода за костюми - це той мінімум справедливості, якій їй мали відміряти. Костюми у фільмі зі всесвіту Гаррі Поттера щонайменше надовго запам'ятовуються.
Стосовно музики - жодних питань: в обох категоріях переміг той, хто і мав. "Візитні картки" "Ла-Ла Ленду" справляють якнайкраще враження без жодних винятків, хай то будуть колективні а чи індивідуальні музичні й танцювальні партії та номери. Джастін Гурвіц тут поза конкуренцією.
Переходимо до основних категорій. Й у першу чергу про одну зі найспецифічніших - "Кращий фільм іноземною мовою". Специфічну тим, що сюди, через ретельний кількарівневий відбір, потрапляють справді кращі з кращих. Тож яким не було б рішення журі, решта мали право принаймні не вважати себе гіршими за переможця. Винятки, звичайно, бувають і тут, але не дуже часто. Ось і цьогоріч тріумф іранського "Комівояжера" не викликає великих заперечень - стрічка цікава завдяки історії, що вона її оповідає, інтризі, нехай на ухвалення рішення на її користь, можливо, вплинули й політичні чинники. Але знову ж таки, той же "Тоні Ердманн", вважаю не гіршим. Натомість аргументи на кшталт того, що кіноакадеміків нібито злякав майже тригодинний хронометраж стрічки, вважаю несерйозними, адже нехай прихильники цієї думки скажуть мені, яким чином це впливає на зміст, акторську гру, видовищність врешті-решт? У випадку з фільмом Марен Аде - аж ніяк, з усім вищепереліченим у німецькій картині все гаразд. Вагомі аргументи можна висунути і на користь решти стрічок у цій категорії - данської "Моєї землі", наприклад.
Щодо мультфільмів, то певна річ, з боку Кіноакадемії можна було чекати й дещо оригінальніших рішень - скажімо на кшталт "Життя Кабачка", проте для мене ще від моменту оголошення номінантів читалися два основні конкуренти - "Зоотрополіс" і "Кубо: Легенда про самурая". Від перегляду обох отримав велике задоволення, обидві мають багато індивідуальних переваг, у дечому навіть спільних, зокрема - жарти та гумор. Перемозі кожній із них я порадів би однаковою мірою, а в ідеалі - розділив статуетку навпіл між ними. Тож підсумовуючи - усе справедливо, але міг бути і другий, такий саме справедливий варіант.
Приз за оригінальний сценарій пішов у хороші руки: Кеннет Лонерган ретельно попрацював над скриптом до "Манчестеру біля моря", й у результаті історія виглядає напрочуд реальною, правдиво передає тамтешнє життя, характери і звичаї жителів справжнього Манчестера біля моря. По правді, мені шкода трохи, що "Оскара" не отримав "Лобстер", адже сценаристи Йоргос Лантімос й Ефтиміс Філіппоу прописали справді цікаву й оригінальну історію з низкою вдалих сюжетних знахідок, які раз у раз поцілюють у "десятку". Але все ж таки Лонерган заслужив на гідну оцінку своєї праці.
Стосовно ж адаптованого сценарію, то не знаю, що і якою мірою переробляв Баррі Дженкінс, адаптуючи п'єсу Терелла Мак-Крені «У місячному світлі чорні хлопці здаються сумними», проте результат, чесно кажучи, - не дуже вдалий. "Місячному сяйву" очевидно бракує цілісності, цікавих сюжетних рішень, а найголовніше - завершеності й хоча б якихось висновків. Узагальнення щодо цього фільму - трохи нижче.
А тепер найцікавіше: актори, режисер і, власне, кращий фільм.
Те, що минулорічний скандал із "білим" Оскаром" так чи інак, але вплине на розподіл нагород у цьому блоці категорій, сумнівів практично не було, питання було, лише якою мірою. Як на мене - вплинув майже зважено та помірно. "Майже" - тому що фінальне остаточне рішення у головній номінації ну дуже дискусійне. Але про все по черзі.
Нагороди за ролі другого плану взяли афроамериканські актори: Віола Девіс ("Паркани") та Махершала Алі ("Місячне сяйво"). Стосовно першої в мене якщо і були певні застереження, то після перегляду стрічки геть зникли. Тут усе справедливо, заслужила, дуже багато вклала у свою героїню. Натомість Октавія Спенсер і Наомі Гарріс трохи недопрацювали до рівня Девіс, хоча виглядають непогано, Мішель Вільямс могла б позмагатися, коли б їй дали більше екранного часу (чи не єдиний серйозний недолік сценарію Лонергана до "Манчестера біля моря"), а Ніколь Кідман у "Леві" відверто слабка, коли не сказати - провальна.
А ось із Махершалою - інша річ. Поганою його роль у "Місячному сяйві", думаю, буде важко назвати і завзятим опонентам актора. Проте - й аж ніяк не оскарівською. У тих самих "Прихованих фігурах", де Махершала Алі зіграв роль другого плану, він цілком напрацював на місце у п'ятірці претендентів. Але, переконаний, саме за цей фільм, а не за "Місячне сяйво". Особисто я вболівав за Джеффа Бріджеса і зовсім трохи менше - за Лукаса Геджеса. Обидва своїми справді сильними ролями заслужили на перемогу, проте... мабуть таки, почав працювати чинник "білого Оскара", хоча категорично нічого не стверджуватиму.
Нагороди афроамериканським акторам у другому плані "урівноважили" в категоріях "Краща чоловіча роль" і "Краща жіноча роль" - знову ж таки, напевно нічого сказати не можу, тому й беру в лапки - статуетками, які вручили цього разу вже білим акторам - Кейсі Аффлеку ("Манчестер біля моря") та Еммі Стоун ("Ла-Ла Ленд").
Щодо Кейсі - триразове "браво"! Мо-ло-дець! Потужна, щира, переконлива роль - кожним своїм кадром, словом, рухом, жестом, поглядом! Аффлек-молодший-завдяки цій перемозі практично вийшов на один рівень із братом. Із нетерпінням чекатиму не менш зіркових його, Кейсі, робіт. Хоча, коли б переміг Дензел Вашингтон із "Парканами", я б не заперечував: останній теж зіграв дуже хорошу роль, і тут я, як і у випадку з мультфільмами, поділив би перемогу між ним і Кейсі.
Статуетка Еммі Стоун за найкращу жіночу роль стала для мене й очікуваною, і несподіваною. Зрозуміло, перемога Ізабель Юппер ("Вона") від початку була майже мрією, але в якій номінації я був майже стовідсотково переконаний, так це саме в цій. Перемога Наталі Портман за роль у "Джекі" здавалася мені практично беззастережною. На її користь говорило все, і насамперед - гра. Але, але... Дещо краща ситуація, ніж із Махершалою Алі, проте схожа: Емма зіграла добре, доволі переконливо, але знову ж таки - не на "Оскар". Ну і насамкінець - шкода Меріл Стріп, котра не змогла здобути четвертого "Оскара" за свою кар'єру. Думаю, самого її імені досить, аби бути певним: на статуетку Меріл награла. А перегянувши стрічку, переконуєшся в цьому остаточно.
Нагороду за кращу режисуру після перегляду "Парканів" я віддавав Дензелу Вашингтону, тим більше бачив у справі його конкурентів. Гідним суперником для нього був хіба що Кеннет Лонерган, який грав із Вашингтоном у цій номінації справді на рівних. Шазелл? Байдики на знімальному майданчику "Ла-Ла Ленду" він точно не бив, але для "Оскара" цього недостатньо. Якихось принципово нових, цікавих режисерських рішень я в його мюзиклі не побачив, окрім як вправного застосування вже давно випробовуваного та майже гарантовано вдалого матеріалу. Проте нових фільмів від нього чекаю із нетерпінням, сподіваюся, що "Оскар", коли вже його Демієну дали, стане для нього потужним імпульсом, творчим допінгом для нових режисерських звершень. Талант і потенціал Шазелл має великі, головне для нього - використати їх на повну. Тим більше, що він тепер - наймолодший режисер, котрий коли-небудь отримував "Оскара", тож у нього все попереду.
Інтрига у головній номінації "Кращий фільм" полягала в тому, чи захочуть кіноакадеміки піти від реальності у світ чарівної американської мрії, музики і танцю, ("Ла-Ла Ленд" - попри присутність певних деталей драми, які, втім, не грають там вирішальної ролі, - мюзикл все ж таки залишається мюзиклом), чи то залишитися у вирі проблем сьогодення, що їх порушують решта вісім картин (усі - драми), які претендували тут на перемогу, - як у соціальному контексті, так і в контексті завжди складних відносин між людьми. Через небачений дотепер казус (хоча на "Оскарі", здається, було вже все) кілька хвилин тріумфував "Ла-Ла Ленд", проте доля у вигляді "не того конверта" швидко повернулася обличчям до фільму Баррі Дженкінса та важливих, серйозних і важких меседжів, які він несе. Як на мене - несе не вельми вдало, переконливо, цілісно, а "ніякий", вибачте на слові, фінал, та відсутність хоча б якихось більш-менш окреслених висновків, перетворює це кіно хоча й не на посереднє видовище, проте й аж ніяк не на кращий фільм року. Акторські роботи теж не скажеш, що недбалі, проте не вражають і на "Оскара" не тягнуть, причому йдеться не тільки про Махершалу Алі.
Не можна не сказати кілька слів і про головних невдах 89-го "Оскара". Одним із них став "Лев" Гарта Девіса (жодної перемоги в шести номінаціях), а другим - "За будь-яку ціну" Девіда Маккензі. Перший заслужив на це за всіма критеріями, другий - не заслужив зовсім. Картині Девіса, аби сподіватися бодай на щось, треба було висувати на "Оскара" юного Санні Павара, який зіграв маленького Сару. Бо лише Санні мав шанси на нагороду, причому, на мою думку - вельми високі, оскільки лише він виглядав у цьому слабкому в усіх відношеннях фільмі переконливо, щиро, викликав у глядача емоції та співчуття. На тлі минулорічного успіху дев'ятирічного Джейкоба Трембле, який роллю у "Кімнаті" здобув нехай і не "Оскар", проте визнання та й авторитет - точно, шанси Санні зростали ще в кілька разів. Але було ухвалено інше рішення. І дарма, тому що решта акторів та актрис у "Леві", включаючи оскарівську лауреатку Ніколь Кідман та "шукача статуетки" Дева Пателя, не продемонстрували практично нічого, а з талановитого актора Девіда Венема, вважаю, відверто познущалися сценаристи й режисер, перетворивши роль його персонажа на предмет меблів.
Що ж до фільму Маккензі, то принаймні одну нагороду на нинішньому "Оскарі" він точно заслужив, і його творчу команду теж шкода. З іншого боку, особисто я не чекав, що "За будь-яку ціну" взагалі кудись висунуть, і його потрапляння до числа претендентів, та ще й у чотирьох категоріях, стало дуже приємною несподіванкою. Тож жаль тут швидше із присмаком оптимізму.
Ось такі мої перші враження від результатів 89 "Оскара". Коли емоції трохи вгамуються, подивлюся на все спокійніше і не виключено, що дещо перегляну, але думаю, що по головних пунктах моя точка зору навряд чи зміниться. Тож дякую і до зустрічі на ювілейному - 90-у "Оскарі"!
Михайло Коронкевич, Київ.
