Назву Ростову-на-Дону дав український святий. І місто це було українським

Канонізований у 1757 році Димитрій Ростовський (Туптало) став першим серед долучених до лику святих у так званий синодальний період, коли волею Петра І патріаршество в Московії ліквідували, а керівництво церквою перейшло до Святійшого синоду, підпорядкованого імператору. Отож визнання саме українця за походженням першим російським святим красномовно засвідчує, звідки навіть у ті часи йшло світло духовності на формально охрещену, але ще не тверду в християнстві Росію.

Головна заслуга нашого земляка, який родом із містечка Макарів на Київщині, — створення книги «Четьи Минеи» («Житія святих»). У цій праці, над якою автор трудився понад двадцять років, уперше зібрано воєдино вивірені за грецькими, старослов’янськими, латинськими, польськими джерелами розповіді про біографії й діяння святих. «Четьи Минеи» за впливом на православний світ стала другою за значущістю книгою після Євангелія. У зв’язку з цим історик Дмитро Лихачов заслужено назвав Димитрія Ростовського «останнім письменником, який мав величезне значення для всієї православної Східної і Південної Європи».

Саме Димитрій Ростовський дав назву Ростову-на-Дону, а не навпаки, як багато хто вважає. Після канонізації нашого земляка на його честь назвали споруджувану на Дону фортецю Святого Димитрія Ростовського, яка започаткувала одне із найвідоміших міст Росії, що колись, так само як Таганрог, вважалося малоросійським.

Натомість центром Ростовської митрополії, митрополитом якої 1702 року призначили Димитрія Туптала, був Ростов, який тепер - нічим не примітний райцентр Ярославської області. Нині в містечку лише 30 тисяч жителів, а про його колишню велич нагадують тільки стародавні храми, споруджені тут за часів Київської Русі та Ростовського князівства.

До речі, дякою майбутньому святому Російської церкви Дмитру Тупталу лише замалим не стало фактичне заслання до Сибіру. За наказом Петра І у 1701 році 50-річному книжнику вже навіть надали сан митрополита Тобольського і всього Сибіру. Лише зглянувшись на тяжку хворобу, через яку Туптало майже рік прожив у Москві, цар переглянув своє рішення і відправив Димитрія у Ростовську митрополію. За керівництва нею нашого земляка тут відкрилася духовна школа — четверта після Києва, Москви і Чернігова на просторах неозорої Російської імперії.

Ще одного майбутнього святого — архієпископа Чернігівського Іоанна Максимовича (Васильківського), канонізованого у 1916 році під іменем Тобольського, Петро І таки заслав до Сибіру як покарання за дружбу з гетьманом Іваном Мазепою. Саме завдяки подвижництву духовного пастиря Чернігівщини та меценатству його світського покровителя з 1700 року в Чернігові почав діяти колегіум за зразком Києво-Могилянської академії, який фактично став першою семінарією в Російській імперії.

Висвячений за вказівкою Петра І у 1711 році на митрополита Тобольського і всього Сибіру, 60-річний подвижник за відведені йому долею три роки життя вдалині від рідної землі встиг немало: запрошені ним українці-майстри зводили православні храми в стилі українського бароко, а Тобольськ став п’ятим містом Російської імперії, де діяла духовна школа. До речі, саме з ініціативи Іоанна Тобольського в Пекіні відкрилася перша постійна православна місія, а численні малі народи Сибіру стали навертатися до християнства не примусом, а словом Божим.

Гріх не згадати ще одного митрополита Ростовського — уродженця міста Володимира-Волинського Арсенія (Мацієвича), якого Російська православна церква канонізувала аж у 2000 році. Він єдиний серед вищого духівництва наважився на спротив вінценосній блудниці Катерині ІІ, яка уславилася, про що не люблять згадувати у Росії, секуляризаційною реформою 1764 року. Фактично йшлося про не менш масштабні, ніж у часи більшовизму, закриття монастирів і вилучення у храмів земель та інших цінностей.

На відміну від Петра І, який лише адміністративно підпорядкував собі православну церкву, Катерина ІІ відібрала в неї майно, перевівши священнослужителів і навіть найголовніші лаври на державне утримання. Тож духівництво остаточно перетворилося на чиновників у рясах.

Митрополита Ростовського Арсенія, який відкрито назвав це злочином проти церкви, вищі ієрархи православ’я позбавили духовного сану, а Катерина ІІ повеліла його живцем замурувати в одному з казематів талліннської фортеці.

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства