Коли Путін вип'є свою цикуту?

Аналітика
2358
Ukrinform
Після того, як прокинуться «нормальні люди». Їх у Росії небагато. Принаймні, значно менше, ніж нам хотілося б. Але вони є. 

Так, на одному полюсі в Росії сьогодні – «вата», яка ненавидить Україну. На іншому – дисиденти, такі, як Макаревич чи Ахеджакова. А посередині – ті самі «нормальні люди». Вони не схвалюють і ніяк не можуть прийняти душею того, що творять Путін та вся російська влада. Але вони не протестують, бо прийняли для себе рішення – «не висовуватись», не ризикувати. Вони розуміють облудність, цинізм та жорстокість кремлівського режиму, розуміють, до чого він веде країну, але… Але мовчать про це на людях чи говорять езоповою мовою, та, як у старі добрі (чи недобрі) радянські часи, наважуються відверто говорити про це лише на кухнях.

Тімур Шаов, один із найяскравіших російських бардів, за багатьма ознаками, належить саме до таких людей. Він пише блискучі тексти – парадоксальні, іронічні, саркастичні. Ще, на відміну від більшості бардів, чия музична техніка обмежується кількома акордами, блискуче володіє гітарою, вплітаючи у свої пісні найнесподіваніші мелодії – від Pink Floyd до класики. Але він відкрито не виступає проти російської влади, проти Путіна.

Днями Шаов приїхав до України на кілька днів та кілька концертів. Тож автору цих рядків здалось важливим сходити на його концерти: саме тому, що Шаов не дисидент і не «вата», а камертон тієї частини російського суспільства, яка «між полюсами». Відтак, це шанс зрозуміти, що твориться в головах цих людей, з чим резонують їхні думки і чи, зрештою, наважаться вони на вчинки.

Концерт Шаова у Києві (а по тому в нього були ще Одеса та Харків) видався феєричним. Атмосфера бардівського свята. Старі «хіти», нові пісні. Записки з залу. Шаов переривався і відповідав на записки.

«Як ви ставитесь до цькування у російському суспільстві Андрія Макаревича та інших критиків влади?» - «А як я можу до цього ставитись? Це цинічно, підло і не гідно цивілізованих людей».

Випереджаючи питання про Сирію та інші міжнародні «подвиги» Кремля, він каже: «Ось ви запитаєте мене, що ми там творимо в Сирії? Я творю? Та, хлопці, облиште, то ви їх питайте, чому ви мене питаєте…» І в такому ж дусі: влада - то вони, а ми - це ми…

Ще одне запитання з залу: «Ваш дядя Жора (герой нового альбому Шаова «Один день дяди Жоры») страждає від дорогої «комуналки», свавілля чиновників та корупції. Український «дядя Жора» має ті ж самі проблеми. Але при цьому в Росії «дядю Жору» вчать ненавидіти українців, і ваш дядя Жора приходить на нашу землю вбивати нас. Як цьому протидіяти, що можна зробити, аби ваш дядя Жора не вбивав нашого?»

Відео: YouTube.

Відповідь Шаова: в Росії  - «все від телевізора». Сам він, зізнається бард, дивиться канал Діскавері та канал культури, і це його рятує. Телевізор у Росії, каже він, треба повернути екраном до стіни і ніколи не вмикати. Інакше цілодобово на тебе литиметься ненависть, і зрозуміло, до кого, бо «найголовніші сюжети у нас про Україну». «Дяді Жорі важко в цьому розібратись, і не тільки дяді Жорі»…

Ось така відповідь. По суті, хіба не вірно? Хіба не масоване щоденне «промивання мізків» налаштовує мільйони росіян проти «фашистської України»? Але у цій позиції Шаова, як ото кажуть про краплю води, справді віддзеркалюється позиція російських «нормальних людей»: ми не будемо розбиратись, чому той телевізор сіє ненависть, хто замовляє ту «музику», ми не намагатимемось припинити це, то не до нас. В ліпшому разі, порадимо «повернути екраном до стіни».

Або от Шаов зачіпає «грузинську тему» (слухайте пісню «Боржом или дружба народов»). А  там, де грузинська, там і українська, погодьтесь. Згадує свого друга, який у 2008-му році, коли Путін напав на Грузію, провів паралелі з сім`єю. От, якби, мовляв, у Путіна та Саакашвілі були спільні діти, то й війни тієї не було. І веде далі: «А я собі думаю, якби у Петра Олексійовича та Володимира Володимировича були діти, то і у нас не було б нічого такого…»

Відео: YouTube.

Каша в голові. Тобто, навіть такі освічені та чутливі російські інтелігенти, як Шаов, не відчувають, що жартувати на цю тему, для нас, українців, яких ви прийшли вбивати, вже поза мораллю…

І так у всьому. З одного боку, Шаов сам каже: безнадійно закликати до «дружби», бо «надто далеко все зайшло». З іншого, потроху закликає і закликає. Узявшись читати чергову порцію записок, говорить про те, що от, мовляв, всі біди від «начальства». От якби, мовляв, наші (себто, російські) та ваші (себто, наші, українські) начальники «не лізли руками» до того управління, то все було б добре. Чи так все просто, Тімуре Султановичу! В тій ситуації, коли ваша країна окупувала територію нашої, зовсім різні філософії у наших «начальств». І езопова критика «начальства в цілому» та заклик «ребята, давайте жить дружно!», м`яко кажучи,  видаються спірними.

Ось така картина з «нормальними людьми», які, за нашими уявленнями, могли б спробувати вплинути на долю Росії, але які прийняли для себе рішення: не йти проти влади.

Звісно, конформісти та прагматики є в будь-якому суспільстві. Якщо пригадати, в Україні часів Януковича їх також було безліч. Чи не найяскравіший приклад – талановиті, феєричні, але прагматичні та цинічні хлопці-дівчата з 95-го кварталу. Це тепер вони такі сміливі та «відчайдушні», рубають правду-матку про владу та керманичів держави, аж захлинаються. Бо знають, що тепер це безпечно, за це сьогодні «нічого не буде». В часи ж «папєрєдніків» вони хіба що жорстоко «реготали» над ув`язненими тоді Луценком та Тимошенко (і по фіг сентенція «лежачого не б`ють»!). А вся сатира про владу зводилась до лагідних жартів про страусячі штиблєти Самого та кривляння над «суржиком» Азарова. Бо знали, що ті дядьки церемонитись не будуть, а відірвуть за самі лише натяки на сатиру ну дуже потрібні хлопцям органи. До перемоги Революції Гідності Україну привели інші. Ці інші (це до того, що в Україні так само на одному з полюсів були дисиденти) наривались на реальні неприємності від влади, виходили на Майдан, витримали холод та розстріли. І коли нарешті «злочинну владу» було переможено, і можна було вже нічого не боятись, безхребетні, але талановиті та яскраві хлопці-дівчата стали суперуспішними.

Так само сьогодні в Росії є безліч людей, які мовчки не схвалюють дії путінського режиму, але чекають, чим воно все закінчиться. Якось та буде. Кудись та вивезе крива. Тімур Шаов – один із найяскравіших та, напевне, найсовісніших людей з цієї когорти. Нехай не їдкою сатирою, як те роблять Дмитро Биков чи Орлуша, але езоповою мовою він доносить до свого слухача, скажемо так, своє несхвалення дій режиму (послухайте хоча б його «Непонятого Пьеро»).

Відео: YouTube.

Але, кожного разу, коли чуєш ті дуже тонкі натяки, дуже вишукані алюзії, або просто лагідну критику людожерського режиму, ловиш себе на думці: а скільки людей зрозуміють ці потаємні сенси, на скільки вчинків це надихне інших?

Тож, можливо, наш шанс «обустроить Россию» (тобто, сприяти побудові тієї Росії, яка не зазіхатиме на нашу свободу та буде нормальним сусідом) і полягає  в тому, щоб «достукатись» до цих нормальних людей? І, насамперед, до найавторитетніших, найвпливовіших та найпопулярніших із них. Так би мовити, до «зірок» з категорії «нормальних». А вже вони зможуть «достукатись» до «незірок», тобто, до тих, хто ходить на їхні концерти, слухає їхні пісні чи дивиться їхні фільми.

Як «достукатись» до них? Спілкуватись із ними, не обривати контакти, навіть усупереч галасу прихильників «секти зради». Звісно, мерзотникам, на кшталт Охлобистіна чи «ваті» на кшталт  усіляких кобзонів-кіркорових, на в`їзді до України маємо поставити шлагбаум. А ось таких людей, як Шаов, варто приймати з гастролями, варто вести діалог із ними та переконувати їх у нашій правоті. А ще, чи не найголовніше, чимшвидше будувати тут, в Україні, успішну країну, про яку ми мріємо. І чим успішнішими ми будемо, тим раніше до все більшого числа росіян приходитиме розуміння, що це у них щось не так. Елементарно ж: заздрість ще ніхто не відміняв (Шаов про це також співає: «Пісня про заздрість»).

Відео: YouTube.

Зрештою, з останнього спілкування з Шаовим видалось, що таки маємо шанс достукатись до їхньої совісті: чи маєте право ви, талановиті, яскраві та совісні люди, люди, яким вірять ваші прихильники, фани та фанати, як скаламбурив колись Жванецький, відсиджуватись в окопі? Є у Шаова давня, але блискуча пісня «Крысолов»:

Відео: YouTube.

Я знаю, что скоро из мрака веков
Появится в нашей стране Крысолов.
И, в дудочку дуя, пойдёт пилигрим,
И вся наша сволочь попрётся за ним.

И выйдут в ряд за гадом гад под колдовские звуки
Ворьё, жульё, хамьё, дубьё и прочие подлюки.
И, пальцы веером сложив, пойдёт братва покорно.
Вот это кайф! Чтоб я так жил! Долой волков позорных!

Кожен із них може стати таким «крисоловом», що поведе усіляку нечисть далеко-далеко від людей. Нормальних людей…

Отоді Путін і вип`є свою цикуту…

Олександр Харченко. Київ.
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-