Гулевич: Виступ Корольової – це у будь-якому випадку суперечливе питання. Але окрім неї є ще і Валерій Меладзе. Як ми його розглядаємо – як українського артиста, котрий працює у Москві чи як російського артиста, котрий працює в Україні? Але до його концертів в Україні питань не виникає. А Корольова теж родом з України, киянка. Останні роки вона живе у Маямі. Тому тут я підтримую Романа Недзельського, котрий говорить, що палац «Україна» – це не Держприкордонслужба і не СБУ, щоб вирішувати, кому там співати, а кому – ні. Для цього є офіційні «чорні списки» Мінкульту.

До того ж питання перетину кордону знаходяться у компетенції СБУ. І у нас, виявляється, є ще й закриті списки Держприкордонслужби, доступ до яких не дозволений нікому. І вже чимало промоутерів на цьому погоріли. Поки людина не зробить спробу перетнути кордон, невідомо – впустять її до України чи ні. А що у цьому випадку робити організатору гастролей, котрий вклав сотні тисяч гривень на захід: гонорар, реклама, оренда залу, бронь у готелі, транспорт? Але за добу до концерту він дізнається про те, що артиста не пускають до країни, оскільки там є якісь таємні списки. Так було з концертом Сергія Пєнкіна минулого року, квитки на який дуже добре продавалися. Але Пєнкіну не дозволили в'їзд. Збитки організаторів обчислювалися дуже великими сумами. Те ж саме було з виступами цього року Єгора Кріда. Він дуже популярний серед молоді. На його концерт у «Стереоплазі» приїхали шанувальники з усієї України. Організатори нам розповідали, як 13–15 річні підлітки стояли під концертною залою до останнього, не здаючи квитки – вірили, що виступ відбудеться.

Стельмашевська: Тоді потрібно прямо сказати, що у нас війна з Росією, а не АТО. Це необхідно заявити офіційно. І держава повинна дати строгі та чіткі інструкції з цього приводу. При цьому формулювання «гібридна війна» – не індульгенція від відповідальності перед своєю совістю або перед своїм народом.

Всі ці протести, – просто цирк та політтехнології, за яким не видно головної проблеми. У нас досі влада не хоче розуміти, що культуру потрібно виховувати, плекати у своєму народі. Культурний рівень країни допоможе вирішити економічні проблеми. Не дарма ж Росія веде пропаганду через діячів культури та мистецтва. Вони вкладають мільярди у гуманітарну сферу: театри, балет, гастролі, оркестри, оперу, не кажучи вже про літературу. Останнім часом активно ось взялися за арт.

Щодо нас, то повинне вирости покоління, яке забуде імена Стаса Михайлова, Валерії, Кобзона, Кіркорова, миколи Баскова, Повалій і т. д. Глядачі самі перестануть слухати. 25 років нам не вдалося подолати комплекс вторинності по відношенню до своєї культури, а тепер за один день хочуть все змінити. Але заборонами це не зміниш: ми ж живемо у епоху глобального Інтернету. Отже, головний контроль зараз – це смак та рівень культури.

Ми зараз відкинуті на периферію. Але влада продовжує економити на культурній, гуманітарній сфері, не розуміючи, що це інвестиції у майбутнє, включаючи виховання почуття гордості за свою країну та відстоювання її честі та гідності.

Хоча мене радує, що навіть у такому несприятливому середовищі виросло покоління юних українців, котрі розмовляють виключно рідною мовою.

Зараз необхідно прийняти Закон про меценатство, про важливість якого для розвитку культури говорять вже 25 років. А не пускати/забороняти артистів в Україну – це найпростіше. Але це не вирішує проблему. Якщо ми хочемо стати не населенням, а нацією, то нація починається з розвитку власної культури і чітко сформульованої національної ідеї.

Держава має відносини з гастролерами чітко задекларувати, а не перекладати прийняття рішення на оброблені роками кінських доз шансону та російської попси мізки народу