Боротьба злободенності з незвичайністю: нагороди Одеського кінофестивалю

Роздача призів неминуче ділить фестивальну аудиторію на тих, хто плеще в долоні оцінкам журі і тих, хто готовий кричати «суддів на мило!». Після церемонії нагородження Сьомого ОМКФ других було набагато менше, ніж перших, а це трапляється дуже нечасто. Насправді, більшу частину суддівських рішень можна визнати бездоганними.

Журі ФІПРЕССІ, що оцінює Національний конкурс, як і годиться кінокритикам, віддало головну нагороду найбільш оригінальній стрічці програми, «Varta1» Юрія Грицини, що поєднує актуальність тематики з пошуком нових засобів художнього вираження.

У короткометражній секції члени Міжнародної федерації кінопреси відзначили стрічку Ірини Цілик «Будинок», що стала нестандартним відображенням історичних катаклізмів вітчизняної історії. Партизанське відлюдництво молодого подружжя, яке переховуються в Карпатах у роки Другої світової від радянських військ, перемежовується з картинами з їх довоєнного життя у Львові. Сплетіння двох часових пластів не тільки показує, як війна, вторгаючись в мирне життя, стає нашою повсякденністю, але і створює образ зниклого світу, за повернення якого ми готові віддати життя.

Вибір команди головного журі національного конкурсу можна назвати настільки ж доречним. Найкращим українським повнометражним фільмом було названо «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, який представив найбільш яскраве кінематографічне зображення соціальних проблем українського суспільства.

Переможцями короткометражної програми були обрані дві картини, які можна назвати найбільш талановитими представниками глядацького та експериментального кінематографа - «В Манчестері йшов дощ» Валерія Кальченка та Антоніо Лукича і «Цвях» Філіпа Сотниченка.

Фільм «В Манчестері йшов дощ» постає низкою неймовірно кумедних ситуацій, в які потрапляє своєрідний герой нашого часу, молода людина, розумний і привабливий, але інфантильний, нездатний на рішучі дії. «Цвях» Філіпа Сотніченка, відрізняється виключно достовірною стилізацією під любительську зйомку середини 90-х і дотепними монтажними рішеннями, й постає глибоким киноессе про можливість/неможливість змін у суспільстві і в житті окремої людини.

Різмаїття гідних робіт у цій секції було відзначено ще двма спеціальними дипломами, які дісталися «Панорамі» Юрія Шилова і «Дедочку» Володимира Тихого. Кожну з цих картин можна назвати роздумами про взаємозв'язок реальності і кіномистецтва. Якщо дія фільму Шилова розгортається в кінотеатральному закуліссі, описуючи будні кіномеханіка київського кінотеатру, то «Дедочек» показує застиглий, законсервований простір українського поетичного кіно, яке можна сприйняти і як метафору деяких особливостей соціально-політичних реалій нашої країни.

Приз за краще акторське виконання отримав один з провідних українських режисерів Мирослав Слабошпицький, який досить несподівано виконав роль Дмитра Ульянова в «Моїй бабусі Фанні Каплан» Альони Дем'яненко.

Особливих похвал фестивальних завсідників удостоїлися члени журі конкурсу Європейських документальних картин, які зіткнулися у своїй роботі з досить нелегким завданням. У цю програму увійшло кілька по-справжньому хороших робіт, присвячених важливим, актуальним проблемам сучасності, серед яких було практично неможливо вибрати явного переможця. В результаті одна з цих картин, «Моєму другові Борису Нємцову» Зосі Родкевич, отримала спеціальний диплом. Головну ж нагороду вручили стрічці Шарля Редона «В Каліфорнії», яка не має ніякого стосунку до злободенних тем - і водночас є абсолютно непересічною.

Ця гранично відверта, наповнена проявами хворобливих пристрастей картина є своєрідним дослідженням любовної пристрасті. Редон переслідує свою кохану з безцеремонною нав'язливістю, часом доходить до жорстокості, розкриваючи темну сторону любові і самої творчості, чиїм джерелом натхнення нерідко стають драми, пережиті близькими художника.

Головне журі основного, міжнародного конкурсу відзначило своїми нагородами ряд талановитих і вельми несхожих одна з одною картин. Приз за краще виконання розділили Розалі Томасс і Каорі Момої, які зіграли в стрічці «Привіт з Фукусіми» Доріс Деррі, представниць двох різних світів, повільно, важко знаходять спільну мову.

Спеціальні дипломи дісталися фільмам «Людоїди» Леа Фенер і «Засмага» Аргіриса Пападимитропулоса, присвяченим одержимості своєю професією і кризі середнього віку.

Приз за кращу режисуру отримав Ксавьє Серон, який з надзвичайною винахідливістю представив в картині «Смерть від смерті» образ абсурдності людського існування.

Кращим же фільмом журі визнало стрічку «Незаконне» Адріана Сітару, сімейну драму з віртуозними діалогами і неоднозначним ідейним гаслом. Цей знятий за сім тисяч євро фільм багато хто виділив як приклад (на який варто було б звернути увагу українським кінематографістам) видатного кінотвору, створеного надзвичайно скупими виразними засобами.

Гран-прі Сьомого Одеського кінофестивалю за результатами глядацького голосування отримав, відповідно до наших прогнозів, фільм «Хто горить горить горить» Чании Баттон, в якому міркування на теми життя і смерті поєднуються з мелодраматичними мотивами і комедійною інтонацією.

Організатори вже оголосили строки проведення наступного кінофестивалю - 12-22 липня 2017 року. Будемо сподіватися, що за цей рік якомога більше гідних картин, з якими змогли познайомитися відвідувачі Сьомого Одеського кінофестивалю, вийдуть у вітчизняний прокат, а не залишившись інтелектуальним і емоційним надбанням кіноманів, які змогли вибратися в Одесу на дев'ять липневих днів.

Олександр Гусєв. Одеса.