Анжеліна Швачка, солістка Національної опери, лауреат Шевченківської премії
Розвісити в Києві афіші про свій виступ у Національній філармонії я не змогла - штрафують
06.03.2016 10:00

- Звичайно, важливо. Раніше я співала у Большому театрі, і вважала це честю для себе, адже ця сцена - Мекка для будь-якого вокаліста. Большой театр і Маріїнка стоять в одному ряду з Метрополітен-опера, Ковент-гарден та іншими уславленими сценами світу. Але у зв'язку з війною, нав'язаною Україні Росією, мені довелося переглянути свої уподобання. Не так давно кликали в Большой театр на прослуховування, щоб співати партію Еболі в опері «Дон Карлос». Але я відмовилася. Вважаю, що зараз потрібно дуже вибірково розглядати всі пропозиції. Мене не раз запрошували у Петербург, де я до російської агресії виступала у філармонії, але зараз я теж відмовилася. Так само не приймаю запрошення на культурні акції у Східній Європі, які відбуваються під патронатом «Газпрому». У Крим або на Донбас я теж не поїду, хоча там у мене багато знайомих, і раніше я із задоволенням приймала такі запрошення. А ось Татарському опернмуо театру імені Джаліля, який знаходиться в Казані, не відмовила. Туди їздять багато наших артистів, у нас давні творчі зв'язки, і цей театр важливо підтримати як національний острівець культури. Така ось моя громадянська позиція.

- Як зараз складаються ваші відносини з російськими оперними співаками, коли ви зустрічаєтеся на європейських сценах? Адже вам доводиться разом співати у виставах!

- Коли в Голландії я співала Кармен, то одразу домовилася з російськими колегами, що про політику ми не говоримо жодного слова. Зрозуміло, що всі вони перебувають у владі своїх пропагандистських мас-медіа, і щось доводити просто марно. А ось роботі це страшенно заважає, адже співати на сцені любов після запеклих політичних суперечок неможливо.

- А чи потрібні нам ці території? Може, краще відгородитися від цих зон конфлікту і будувати європейську Україну на території, яка підконтрольна нам?

- Мені про це судити дуже складно. Я була в Донецьку лише раз, коли запросили виступити в концерті пам'яті Анатолія Солов'яненка. У мене склалася приємна думка про театр - прекрасний хор, оркестр, відмінна акустика. Мені дуже шкода, що так все вийшло. Але якщо люди самі хочуть відокремитися - хто їх силою змусить? Це як у Кармен: «У кохання, Як у пташки крила...» А якщо затискаєш любов в кулаці, то вона помре. Може, дійсно, треба відпустити... А потім, коли прийде час, вони самі повернуться: зрозуміють і переоцінять свої позиції. А нам треба впевнено і прицільно йти в Європу, показувати нові стандарти життя, які будуть привабливими для наших заблукалих співгромадян.

- Ще кілька років тому особливої різниці з ними у нас не було. Але за останні п'ять-сім років там все рішуче перетворилося. Суцільна модернізація! Навіть в театрах запровадили електронні картки, по яких можна ходити на вистави. Але ось творчо мені не все подобається. Там віддають перевагу модерновим, а не класичним постановкам. Але є і дуже вдалі інтерпретації. Наприклад, я співала Амнеріс в «Аїді», де події єгипетської старовини перенесли в сучасність. Девіз вистави: миру - мир. Моя героїня - цариця Єгипту, яка прийшла на зміну своєму батькові - фараонові. Як авторитарна особистість, вона послала на війну свого коханого - полководця Радамеса. Той повернувся покалічений - без ніг, і Аїда його возила на інвалідному візку. Хто знає оперу, той зрозуміє, наскільки все переписано і накручено. А в підсумку - Амнеріс має намір застрелитися з пістолета, тому що втратила усе - і любов, і царство. Але потім розуміє, що мир понад усе. Такий ось антивоєнний спектакль. Звучить дуже актуально! І там дуже підтримують Україну в її боротьбі проти агресора.

- Там вже остаточно закінчилася декомунізація?

- Звичайно! У Ризі було набагато більше росіян, тому там відчувається радянське минуле. Часто можна почути російську мову. А от Литва і Естонія - абсолютно європейські країни. Вони ближче до Фінляндії, Скандинавії. Там набагато вищий рівень життя, чисті вулиці, упорядковані міста. Пенсії там невеликі, але літніх людей підтримують дотаціями. Тому не рідкість зустріти в ресторанах доглянутих модних бабусь за келихом вина або чашкою кави. Щаслива спокійна старість. У нас ви таке побачите? Тут навіть працюючим фахівцям не по кишені вечеря в хорошому кафе. І головне відчуття від Прибалтики: для держави важливий кожен її громадянин, незалежно від віку чи роду занять. Відчувається турбота про людей. І в таку Європу нам важливо прагнути!

Ліліана Фесенко, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-