Марія і Марк Марчики, українсько-канадські музики - 07.03.2016 10:07 — Новини Укрінформ
Марія і Марк Марчики, українсько-канадські музики
Фольк-оперою про Майдан ми "поламали мозок" і акторам, і глядачам
Інтерв'ю 07.03.2016 10:07 2518

Марія: Мене найбільше вразило, що там кругом бліндажі, рови, окопи... Кілометрів п'ятдесят від лінії фронту - вздовж дороги широченні поля, а на полях не сільгоспкультури якісь ростуть, а скрізь укріплення. І блокпости тепер зовсім по-іншому виглядають: не шини чи мішки з піском, як раніше, а серйозно все, з бетону. Видно, що люди там постійно готові стримувати наступ. Наскільки Донбас зараз готовий захищати міста свої - це просто вражає!

- А вас легко всюди пропускали?

Марк: Де там! Дуже прискіпливо все перевіряють, незважаючи на те, що ми з депутатом були. Навіть якщо проїхав якийсь блокпост, а через 15 хвилин вже повертаєшся - заново всі документи перевірять...

Марія: Але як познайомишся, то всюди люди дуже привітні та приємні. І скрізь, де ми були, всі готові спілкуватися, якісь історії свої розповідати, як вони живуть і дають собі раду. Ми були в Старогнатівці - там люди вже рік без води і світла, бо снаряд влучив у лінію електропередач, у того здоровезного стовпа, що посеред поля. А вони ж там воду вибирають з-під землі, і на те треба електрику... Багато людей звідти виїхало, але старше покоління залишилося.

Марк: Розповідали, що їх і бомбили, і снайпери стріляли. Одного разу, розповідали, коли давно вже тихо було, двоє дітей біля вікна за свічкою вечеряли - і їх обох снайпер встрелив... І я відтоді почав звертати увагу, що всюди вікна чимось затулені: чи пластиком якимось, чи картоном...

Дорослі живуть, як звикли, а діти - до всього українського дуже тягнуться

Марія: Там взагалі повний такий сюрреалізм. В одному селі в лікарню влучив снаряд здоровезний. Дах, стіни знесло, а там же й так все на ладан дихає... І от залишився від тої лікарні маленький шматочок - і там є ліжка, лежать люди, лікуються...

А ще там, де ми їздили, зараз народ якось настільки переймається Україною і українською мовою! Особливо школярі! Вони нам дарували стрічечки жовто-блакитні, українські сувеніри... Дорослі живуть, як звикли, а діти до всього українського дуже тягнуться.

ДІТИ З'ЇЗДИЛИ НА ЗАХІДНУ УКРАЇНУ - ПОВЕРНУЛИСЬ БАНДЕРІВЦЯМИ

Марк: Було цікаво, як нам у школі розповідали про поїздку в Тернопіль. Вчителька російською розказує: от у мене такий клас, ми з ними їздили, були дуже вражені... А потім діти починають розповідати - українською! Така от іронія.

Марія: Це їхній депутат їх повіз до Києва, а потім на Тернопільщину. І вони там, у якихось селах, в родинах провели зимові канікули. То нам із таким захватом показували фотографії, розповідали - ледь не плакали! З такими очима палаючими: "Уявляєте, ми там колядки співали!" Кажуть: батьки не хотіли пускати до "бандерівців". А ми повернулися і їм кажемо: там так добре, там нас всі любили, ми там родину, братів і сестер знайшли! Давайте тепер запросимо ті родини до нас, нехай і вони подивляться, як ми живемо!

Марк: Батько одного хлопця не хотів вірити, до школи прийшов лаятись: чого ви мою дитину вчите, що ви там зробили з ним. А його переконували, що було кльово, фотки показували. І він вирішив, що мусить сам усе побачити. Назбирали грошей і всією сім'єю поїхали. То назад і сам повернувся "бандерівцем"!

- Але, мабуть, не всі там ще "бандерівці"?

Марія: Ні, кажуть, там десь половина міста проросійська, але з тими людьми ми не бачились.

Марк: Дмитро розповідав, як одразу після Майдану (у 2014 році, - ред.) там усе відбувалося. Вже наприкінці лютого з'явились якісь об'яви, що 3 березня пройде мітинг екологічний. Якісь невідомі люди розвішували плакати по цілому місту, і в газетах було. І десь із сотню місцевих на ту акцію пішли, з цікавості. А тоді під'їхали буси, привезли чоловік із 500 з перегаром, а з ними - преса, російські прапори... Влаштували великий мітинг, і для ТБ це дійсно виглядало, що все місто проросійське. Патріоти спробували щось сказати, то їх випхали зі сцени. А потім пішли, захопили міськраду, міліцію...

Марія: Це по всьому Донбасу була така схема: оголошують екологічну акцію, потім буси, нетверезі люди, захоплення...

Марк: Нам розповідали, що у Волновасі після того місцеві зібралися - і цілу ніч фарбували на всіх стовпах прапори українські. Тож коли заїжджали російські війська, щоби взяти місто, - а вони всюди так заїжджали і міста брали, люди ж не чинили опору особливо, - то побачили, що повністю все місто пофарбовано прапорцями, і зрозуміли, що місто проукраїнське, і що їм тут нічого робити. Волноваху проїхали, поїхали далі. І місцеві кажуть - таким чином ми врятували своє місто. Не знаємо, наскільки це правда, але так там розповідають.

Марія: А вже потім інші перефарбовували ті прапорці на триколори, а наші - знов на жовто-блакитні. І така йшла у них "війна фарб", яка потім перетворилась на війну справжню, і вона є досі...

Марія: А ми співали одну старовинну українську пісню, "Синє моречко глибоке". Я її колись записала в селі, де жили переселенці з Чорнобильської зони, з Полісся. Ми її переробили трохи на реггі, під укулеле, але приспів зробили "Путін, go home". А вже в кінці заміняємо на ті слова про Путіна, ну, без цензури... Боже, де б ми ту пісню не співали - нам скрізь підспівують! Радіють шалено! Записують на телефони: а дайте нам, а запишіть нам цю пісню... Що вояки, що школярі - воно заходить - будь здоров!

Марк: Ми співали багато народних пісень, з різних країн, і то їм теж цікаво, але саме ця пісня одразу емоції викликає.

Марія: У Волновасі ми теж здоровезний концерт зіграли: приїхали і вояки, і місцеві жителі. Повна зала народу, і ми вийшли в цьому клубі, цю пісню заспівали. Весь зал співав! А депутата нашого не було, кудись пішов у справах, і потім питає: "Ну що, ви співали ту пісню?" Кажу: "Так, і в залі всі підспівували". - Він каже: "Я не вірю. Що, співали, Путін - х..ло?" - Кажу: "Співали, ще й як!" Він не міг повірити, що його Волноваха співає такі слова! Так що ми цю пісню запустили на Донбасі в народ.

- А військові вам нічого зі свого фольклору не співали?

Марія: Анекдоти розповідали. Ми тільки приїхали - нам одразу анекдот про гуцулів. Вони ж там усі переважно з Західної України.

ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИ ДОНБАСУ ЙОГО УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ

Марк: Ми взагалі хочемо створити окремий проект на базі пісень Лівобережної України. Народна пісня така, що вона розказує про трагедії чи радості українського народу. І, на жаль, всі ті тексти зараз актуальні. Є багато таких пісень старих, які співаєш - і вони нібито про сьогоднішній день. Це печально - але це також нагода відродити ті пісні, повернути їх народу. Ми їх тільки трохи оновлюємо, придумуємо більш сучасні мотиви, які легше сприйматимуться.

За текстом давньої архівної колядки - мати проводжає сина на війну, і сина вбиває москаль...

Марія: До речі, я недавно шукала колядки для майстер-класів у Торонто і знайшла в архівах таку, що наче її зараз написали! Ми її ніколи не співали, чомусь вона була непомічена. А там за текстом проводжає мати сина на війну, і сина вбиває москаль... Ця ж колядка якихось часів дуже давніх - а я слухаю текст і думаю: вона пророча якась. Ясно, що українці вже стільки війн пережили, і всі ці емоції актуальні зараз. Тому ми вирішили - навіщо придумувати щось, коли воно вже є, невідоме зараз ні в Україні, ні у світі, але таке актуальне? І ми ті старовинні пісні вивчаємо, співаємо. Щоб легше "перетравлювалось", додаємо якийсь приспів простенький - і воно йде.

Марк: Ті сучасні українські пісні, які я чув і які намагаються якось доторкнутися до війни, мені здаються надто пафосними. А хочеться, щоби пісні, мистецтво доторкнулося до чогось глибшого, ніж поверхневий патріотизм. Це дуже важко зробити зараз, коли йде війна, і ти всередині, й пропаганда і з тої сторони, і з тої. А тут - старі пісні, вони з сіл всієї України, і в них є просто історія людей.

На Донбасі існувала старовинна культура українських пісень - унікальних, степових

Марія: Ще важливо, що ми пісні Донбасу наче повертаємо на Донбас. Там існувала старовинна культура українських пісень, цікавих, красивенних, степових. Ми з "Божичами" ще до війни їздили Донецькою областю, Дніпропетровською, збирали фольклор - то це був, напевне, найунікальніший пласт! Ми тоді й не знали, що там села настільки україномовні, і там така фантастична культура пісенна ще збереглася. А зараз ми ці пісні привозимо і місцевим жителям кажемо: "Слухайте, тут, на цих територіях, співали таке". І вони просто в це не вірять!

Марк: Мені здається, що зараз дуже важливо займатися таким проектом. Деякі сучасні українські артисти кажуть: ми художники, ми не реагуємо на те, що відбувається, а робимо, що й робили останні десять років. А в нас навпаки. Війна доторкається до тебе, хочеш-не-хочеш. Ми не могли просто далі робити те, що робили. У Марічки є "Куку Шанель", в мене - Lemon Bucket, але зараз енергія наша пішла на щось більш актуальне.

Марія: Зараз час для іншого. І ми присвячуємо дуже багато сил нашій фольк-опері про Майдан - Counting Sheep.

ТРИ СКЛАДОВІ ФОЛЬК-ОПЕРИ: ПІСНІ, ВІДЕО ТА УКРАЇНСЬКА ЇЖА

- Розкажіть, як з'явилася ця вистава?

Марія: Починалося все з того, що ми з Марком, коли вирішили, що важливо зробити ту виставу, написали здоровецький сценарій.

Марк: Ще до того було таке. В перший час, коли ми познайомилися з Марічкою, ми настільки заглибилися в усі події Майдану і війни, що нам було не до народної музики. Але потім я зрозумів, що Марічка - це енциклопедія українського фольклору. Таких людей можна на одній руці порахувати. Вона може вуха закрити, але я скажу, що це дуже важлива людина для сучасної і традиційної української культури. І мені хотілося відразу цим поділитися за кордоном. Я їй запропонував: давай ми тебе запросимо в Торонто на Коляду. Ти можеш там викладати, разом з моїм гуртом зробимо концерт, поколядуємо по хатах...

Марк: Ми думали: будемо заходити в хату і показували якусь сценку. Це можна якось розвернути: з козою, з солдатами, хтось вмирає... Але зрозуміли, що все це дуже поверхнево. І ця ідея в нас перетворилася дуже швидко на виставу: сценарій на 120 сторінок, 20 персонажів, великий зал зі світлом, з усім... Розповіли моїм музикантам. Вони сказали: ти збожеволів, чоловіче, - але прийняли ту ідею, почали репетирувати. І дуже швидко стало видно, що це не те. У нас музиканти, а не професійні актори, а ми дуже складні тексти написали, і українською, і англійською. І тут ми зрозуміли, що українська пісня настільки сильна емоційно, вона сама може передати все, що ми хочемо, без слів. І ми перетворили ту виставу на оперу з українських народних пісень і тих, які співалися на Майдані.

Марія: Плюс - ми зробили відео. Змонтували з тих роликів, що люди знімали на Майдані і викладали на YouTube. Спочатку був один екран, але потім зрозуміли, що ми можемо зробити три - величезних, прямо навколо глядачів. Ну, тобто, які екрани - ми їх самі і зробили, тканину собі повішали, домовились зі знайомими, нам якісь проектори принесли.

Марк: І була ще третя така українська складова - у нас була їжа на тій виставі. Ми варили борщі, вареники, в нас була майданівська гречка, бутерброди, медовуха... Навіть сало ми знайшли, хоча в Торонто то дуже складно, і реберця якісь запікали!

Марія: Оскільки вистава інтерактивна, то ми могли грати її тільки для 30 осіб за раз. І через те квитки були дуже дорогі. Ми одразу попереджали: квитки дорогі, бо ми збираємо кошти для України. І так ми десять вистав відіграли, в культурному центрі.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>