Євген Афінеєвський, кінорежисер, один з претендентів на Оскара
Обіцяю, "Зиму у вогні" ще почують і побачать
01.03.2016 12:50 4633

Крім того, я відчував відповідальність перед рідними хлопців "Небесної сотні", перед усіма, хто працював зі мною на Майдані, а команда була великою і згуртованою. Об'єднання цих людських зусиль і душ давало мені можливість і енергію просуватися вперед. Це теж було дуже важливо в марафоні - донести, що народ України сам відстояв своє майбутнє і почав його змінювати.

Для мене цей фільм - не тільки історичний момент, він також про майбутнє цілої країни і цілого народу. Крім того, це пам'ять про людей, яких з нами, на жаль, вже немає. І це теж дуже важливо.

БУВ МОМЕНТ, КОЛИ ЗРОЗУМІВ, ЩО Є ДО ЧОГО ПРАГНУТИ

- На вчорашній події у Лос-Анджелесі ви вперше були присутні як номінант. Які ваші загальні враження від церемонії? Що ви відчули від участі в цьому процесі?

- Як номінант я був там вперше, так. Вчора був такий момент, коли мені стало зрозуміло, що є до чого далі прагнути, що потрібно взяти 24 години, "перезарядити батарейки" і рухатися далі. Але що стосується фільму "Зима у вогні", я зрозумів головне, що у нього є своє життя, яке триває. Я впевнений, що ті люди, які ще не подивилися його, подивляться і винесуть для себе щось нове.

- У кулуарах церемонії "Оскар", ви напевно спілкувалися з колегами-кінематографістами про Україну. Про що ви говорили?

- Я постійно беру на себе роль своєрідного адвоката України як фільммейкер. Все-таки картина про українські події, розказана людиною ззовні, очима хлопців, моєї великої команди - це величезний результат, який важливий і для них, і для мене. Я завжди захоплювався їхньою мужністю і згуртованістю, які були на Майдані. Для мене Майдан перетворився на велику сім'ю. І це було важливо, щоб донести до інших.

Після всієї цієї роботи я змонтував першу версію і показав її в Америці. Тоді ми зрозуміли, що вона сприймається українським глядачем, але для людей на Заході, які не знають особливостей розпаду СРСР, погано орієнтуються в географії нових кордонів, не знають прізвищ основних політиків, ці та інші елементи потрібно роз'яснювати. Мені треба було сісти і продумати, як це розповісти пересічному американцеві, який ніколи особливо не заглиблювався у ці питання і максимум чув пару слів про Путіна. Треба було пояснити, чому людей б'ють, а вони ще більше виходять на вулиці.

Я залучив до цього процесу ще більшу кількість людей в Голлівуді, в тому числі оскароносну команду, ми працювали з друзями з Англії. Монтаж тривав 3-4 місяці, і так поступово почав складатися фільм, більш доступний для європейського і американського, світового глядача.

А далі я приїхав назад в Україну, де знімальні матеріали різних якісних форматів були зведені в один великий кінематографічний продукт високої якості з дивним звуком, який створював враження присутності на Майдані. В Україні є дуже великі професіонали своєї справи, роботою яких захоплювалися навіть американські фахівці.

Після всіх цих зусиль я показав готову картину в Америці, й у фільму почалося життя. Вперше він був показаний на Венеціанському кінофестивалі, і зараз його історія продовжується.

ТВОРИТИ БЕЗ ЦЕНЗУРИ - ВЕЛИКА ЦІННІСТЬ

- Євгене, різні довідкові ресурси в інтернеті називають вас ізраїльським, американським і навіть російським кінорежисером. Ви народилися в Казані, деякий час жили в Ізраїлі, зараз живете і працюєте у США, стільки часу віддали роботі на Майдані, отримали орден Святого Володимира Великого, і тепер представляєте Україну на світовому рівні кінематографа. Ким ви себе позиціонуєте?

- Звичайно, я американський режисер і вже 16 років живу в США. Моя історія дуже проста - я народився в 1972 році в Росії. Вже там я відчував прагнення до кіно і театру. На початку 1991-го у 18-річному віці, поїхав в Ізраїль, де відчув і театр, і кіно по-новому. Я там працював з відомим режисером і продюсером Голлівуду Менахемом Голані. Багато хто знає його за фільмом "Bloodsport" ("Кривавий спорт"), за картинами з Чаком Норрісом, він відкрив Жан-Клод Ван Дамма, Шерон Стоун. Після роботи з ним у мене відкрилася пряма дорога до Голлівуду, хоча при цьому я отримав держпремію Ізраїлю за один кінопроект в Індії. Так почалася моя дорога тут, в Америці. Офіційно я переїхав сюди і почав працювати в 1999-му.

Я пишаюся тим, що я американський фільммейкер, і мені з великою командою пощастило зняти грандіозну картину про Україну, яка залишиться як пам'ятник історії для майбутнього покоління. Але ж не скрізь таке можливо: взяти, наприклад, ситуацію з Олегом Сенцовим, яка як бритвою по серцю. У мене тут є можливість творити і говорити так, як я хочу, і знімати те, що я хочу, мене ніхто не регулює жодною цензурою, у мене є моє право на самовираження. Мені шкода, що Олег, який спробував знімати незаконну анексію Криму в той момент, був заарештований, вивезений в Росію і постраждав за цю свободу слова. Мені прикро, що в наш час люди продовжують потерпати за своє право на самовираження.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-