Бен Мозес, американський документаліст
Залишатися на Майдані об'єктивним було неможливо 
Інтерв'ю 02.03.2016 10:11 1715

- Чи стикалися ви із небезпеками під час зйомок?

- Так, мені було страшно. Особливо, коли Юлія дала мені жовто-блакитну стрічку, аби я одяг її на валізу. Коли я заперечив, що перебуваю тут як журналіст, вона відповіла, що журналістом я був учора, а сьогодні - протестувальник разом Із ними. Тоді я одяг цю стрічку й дуже пишався, що наважився на це. Мої друзі вже пояснили тоді суть протесту, і я розумів, що вони мають рацію. Тією стрічкою я дуже пишався і не знімав роками. Власне, я досі маю її при собі. 

- Ви сказали, що намагалися бути неупередженим журналістом, але не впоралися із цим?

- Так, я провалив це завдання, я хотів розповісти іншу історію. На Майдані перебувало повно журналістів, які могли докластися до неупередженого висвітлення подій, я ж мав змогу показати події із середини, що й зробив.

- Я розумію, що показавши лише позицію революціонерів і не згадавши про іншу, я створив заангажований фільм. Втім, у нашому випадку існувало три сторони: одна, друга та брехня. Я не мав намір препарувати брехню. Цей фільм - про те, чому люди повстали, вийшли на Майдан і подивилися в очі небезпеці. Я розповів їх частину історії. Як на мене, очевидним є те, що на іншій стороні - брехня, або щонайменше люди, які не розуміють, що насправді відбувається. Саме таким був мій висновок після глибокого вивчення питання.

- Тож ви теж були учасником Майдану. Як він вплинув на вас? Чи змінив що-небудь  у духовному плані?

Навіть після повернення додому я не міг відірватися від трансляцій, адже на Майдані перебували мої друзі

- Я завжди захоплювався людьми, які зробили американську революцію, був уражений силою, небезпекою, смертями та економічними втратами, яких коштувало створення моєї країни. На Майдані та по всій Україні були люди, мої друзі, які робили те саме. Вони стояли, незважаючи на постріли, і я усвідомив, що саме такою була американська революція. Подумки я постійно перескакував з 2013-го у 1776 рік. Я отримав змогу стати свідком революції у США у живому часі за участю знайомих людей. Це було дуже сильно і страшно. Навіть після повернення додому я не міг відірватися від трансляцій, адже на Майдані перебували мої друзі. Саме тому мій фільм є неігровим, але заангажованим. Це не документалістика.

- Ви порівнюєте події в Україні у ХХІ ст. та революцію у США в 18-у. Що робить їх подібними?

- Наявність у учасників обох подій достатньої хоробрості, аби протистояти такій силі, готовність вмерти за свої переконання. Вони якимось чином стояли там, знаючи, що на дахах чатують снайпери і всюди тиняється Беркут, який кожної хвилини може напасти. Я був вражений та дуже пишався знайомством із цими людьми. Обидві революції потребували однакової відваги. Люди були настільки розлючені на владу, що були готові загинути, аби змінити її.

- Все ж ваш фільм - позитивний. Після перегляду він залишає приємне враження. Водночас, українське кіно намагаються знімати якомога сумнішими...

- Так! (сміється) Французи роблять так само - у кінці всі помирають. Це залежить від культури. Я приїхав з Голівуду, де ми віддаємо перевагу щасливим закінченням, і наші фільми купляють більше за будь-які інші. Людям подобаються щасливі кінцівки та позитив.

- Попри те, що на Майдані відбулося багато сумних моментів, фільми про нього мають бути позитивними?

- Якщо люди загинули дарма, то навіщо взагалі було все починати? Але вони віддали свої життя не даремно, а за щось здійсненне. Юлія, Андрій та подібні на них люди по всій Україні тепер знають, що мусять змінити країну саме через людей, які загинули і продовжують гинути. Як на мене, найбільше, що можна зробити на честь загиблого - покращити те, за що він віддав життя.

- Я хочу продовжувати розповідати історію успіху українців у реформуванні країни. Я вже маю план зйомки серії трихвилинних відео, на яких Юлія відвідуватиме різні місця в Одесі і розповідатиме про зміни, що там відбулися. Ці кліпи будуть озвучені українською, англійською та російською мовами і поширені через мережу українських та зарубіжних телеканалів.

- Нині ви хочете знімати фільми в Україні про зміни, що відбуваються в чужій для вас країні. Чому?

- З двох причин. По-перше, на Заході  важко знайти бодай когось, хто б знав про український прогрес. По-друге, чим більше українців знатиме про позитивні зрушення, тим більше вони підтримуватимуть реформи. Те саме стосується і решти світу.

- Це не пояснює ваші особисті мотиви.

- Разом зі своїми друзями у 2013 році на Майдані я став protestyvalnukom. Допомогти їм змінити свою країну стало моєю пристрасною місією. Що можна зробити ліпшого протягом другої половини життя, ніж покращити життя інших людей та допомогти країні стати вільною і відкритою? Все інше, чого прагнув у житті, я вже зробив: знімав фільми, був номінований на Оскар, отримував Греммі, заробив статки, купив літак, маю чудову сім'ю. Я люблю українців, вони чудові, тож допомагаю їм, як можу.

Єдине, чого я хочу - аби глядачі зрозуміли, чому відбулася революція і почали перейматися за її учасників та за Україну

- Наскільки мені відомо, ви створили цей фільм на власні гроші. Як просувається збір коштів?

- Показ у Оттаві пройшов добре. Власне, він став першим, коли ми звернулися до глядачів із запитом про пожертви. У нас у планах ще кілька показів, у тому числі на фестивалях. Перемовини із телебаченням лише почалися, тож про їх результати говорити рано. Вже й так є кілька щедрих інвесторів та фундація-донор, яка повірила у цей фільм і дуже допомогла у його створенні.

- Зазвичай автор фільму пропонує глядачам певний заклик до дій. Що ви хотіли б, аби люди зробили, після перегляду фільму?

- Я не люблю заклики до дій. Єдине, чого я хочу - аби глядачі зрозуміли, чому відбулася революція і почали перейматися за її учасників та за Україну. Далі нехай діють за покликом власного серця. Я маю досвід роботи на телебаченні, коли з екрану звертаються до величезної аудиторії, мільйонів людей одночасно. Тож я не намагаюся достукатися до окремого індивіда, допоки він не є частиною мільйонів. Я не прошу глядачів робити дрібні вчинки - натомість звертаюся до них із закликом робити багато. Я прагну, аби вони усвідомили, що Україна - чудова країна із величезним потенціалом, і що її громадяни потребують нашого розуміння та всілякої допомоги.

Максим Наливайко, Оттава.

​Фото: speakerpedia.com, iamaukrainianmovie.com, katalinadolynska.wordpress.com

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-