- Та ні! Потрібно зберігати країну. Річ в тому, що люди стали заручниками великої шахової гри. Хіба мало таких, кому вигідна війна? Кому війна, а кому мати рідна… Треба спочатку позбутися тих, кому на руку подібний стан речей - їх немало навіть у Києві. А тоді вже вирішувати проблему Сходу країни. Про щось же політики в Мінську домовляються! Але дуже довго ведуться оті всі переговори, отже не все так просто. Найстрашніше, що весь цей час тривають обстріли і гинуть люди. Однак така ситуація не тільки в Україні, а по всьому світові. Отже, йде велика геополітична гра на найвищому рівні. Світовий перерозподіл влади та ресурсів.

- Ви знаєте митців, які родом з Донеччини?

- Так, це співаки Юрій Гуляєв та Анатолій Солов’яненко, поет Василь Стус, письменниця Ірен Роздобудько, режисер Алан Бадоєв, спортсменка Лілія Подкопаєва. Тож хоча б заради них потрібно звільнити Донецький край від сепаратистів. Треба щось робити, а що – ніхто не знає!

- Чимало митців упевнені, що до війни на Сході призвела бездарна культурна політика в цьому регіоні.

Ми втратили цих людей насамперед через те, що вони не були виховані українською культурою

- Безумовно! І це найбільший прорахунок української влади, бо ми втратили цих людей насамперед через те, що вони не були виховані українською культурою. Не дивно, що на заміну їй прийшла російська пропаганда. Далася взнаки відсутність національної ідеології. Щось там говорили–балакали, а реально нічого не робилося. Уявіть, що Національний театр імені Франка за роки Незалежності жодного разу не був на гастролях ані в Донецьку, ані в Луганську! А ми там мали сидіти постійно, бо саме так можна привчити людей любити рідну мову і культуру. «Записки божевільного» ми з батьком грали там єдиний раз у 1993 році. Хоча в Луганську й Донецьку працювали свої українські театри, але нас штучно так розділили на Схід та Захід, що цього виявилося замало. От і маємо тепер ситуацію, коли наші регіони на сході й на заході України – це наче різні планети. Бо політики, замість того, щоб культурно-освітню роботу проводити, займалися поділом влади. Адже на Заході набагато сильніші українські традиції, звичаї. Отже, потрібно було з потроєною силою відновлювати національну ідею на Сході, бо ж він постраждав від переселенців, котрі приїхали в Донбас з усього Радянського Союзу. Потрібно було їх культурно асимілювати в наше середовище. Бо там населення дуже непросте. Потрібна була пропаганда українства з допомогою радіо, телебачення, кіно, театру. А тепер навіть не знаю, що там буде…

- Але ж свого часу і вас критикували за те, що грали «поганих українців» у фільмах «Матч», «Ми з майбутнього-2», які були першими паростками антиукраїнської пропаганди...  Як нині ви ставитеся до цієї роботи?

"Я тоді не відчував, що мене використовують в антиукраїнській пропаганді"

- Я чесно грав тих персонажів, яких мені пропонували. Творчо мені були цікаві такі герої.  Бо в кожній нації є негідники і покидьки. Але я тоді не відчував, що мене використовують в антиукраїнській пропаганді. Про це взагалі не йшлося.  До того ж, сидіти і чекати, поки почнуть знімати українське кіно, було нерозумно, адже кожен артист жадібний до роботи. Добре, що тепер схаменулися і почали займатися власним кіновиробництвом, а не дарувати свій кінопростір сусідові. Якщо нація не асоціює себе з власними екранними персонажами, то вона починає бачити себе в чужих героях. Що власне з нами й відбулося.

- Жалкуєте нині, що так повелися?

- Ні, бо у мене там хороші роботи, яскраві епізоди. Не люблю, коли люди починають оце тепер обговорювати. Знімали б власне кіно, ніхто в Росію й не їздив би. Тепер от взагалі мало хто має справу з російським студіями. 

- А є пропозиції від них?

- Про це не може бути й мови. І це на сьогодні моя чітка позиція. Та я й боюся їхати в Росію! Нещодавно була передача, як наші хлопці поїхали в Брянськ по телефони, і в тюрмі просиділи. Кому таке потрібно? Там же вважають шпигуном кожного, хто має український паспорт. Якесь божевілля!

- А залишилися друзі серед росіян, адже ваші батько й мати підтримували дружні стосунки з московськими колегами, і в Росії Богдана Сильвестровича навіть вважали своїм артистом?

- Звичайно, залишилися ще адекватні люди, не зіпсовані пропагандою. Телефонують на день народження батька, в день його смерті, підтримують, співчувають. Дуже шанують пам'ять про тата кінорежисер Вадим Дубровицький, композитор Михайло Глуз, пітерські та московські артисти. Про політику ми не говоримо. Згадуємо старі часи, ділимося побутовими проблемами…