Живець, що пробиває камінь. Що чекає кримськотатарський народ?

Третій українсько-кримськотатарський конкурс-фестиваль «Кримський інжир», що відбувся у київському «Кримському домі», не лише подарував нову книгу з творами кримськотатарською та українською мовами, а й розширив горизонти знань українців і кримських татар один про одного і про реальні процеси щодо Криму і кримських татар в Криму і за його межами.

ЧАС "РОЗБИРАТИ ЗАВАЛИ" ІСТОРИЧНОЇ ПАМ'ЯТІ

Під час першої панельної дискусії на тему "Минуле заради майбутнього. Як історії очевидців творять культуру пам'яті" піднімалися питання – чому для будь-якого народу важливо зберігати історичну пам'ять і як зацікавити молодь берегти історію народу.

Публіцист Вахтанг Кіпіані вважає, що сьогодні важливою є будь-яка фіксація подій, пов'язаних з історією народу. Газети, фотографії, листівки, усні та письмові свідчення – усе це є цінним матеріалом для майбутніх поколінь. Здатність народу фіксувати важливі події життя свідчить, на його думку, про рівень культури пам'яті.

"Якщо ми запишемо, знімемо на відео, відскануємо максимально багато, то через певний час у майбутньому буде легше відтворити наш час. Сьогодні ми знаємо, що з нами відбувається, але через 10 років написати історію цього дня буде досить важко. Неможливо буде зробити скріншот або скан якоїсь важливої новини, тому пам'ять трохи «просяде». Для кримських татар це особливо актуально, оскільки Російська імперія знищувала їх фізично і намагалася стерти в Криму пам'ять про народ, наприклад, перейменуванням топоніміки. Тому розмови про це, фіксування сімейних історій – це повернення загубленого і спроба відновити пам'ять. Якщо ви максимальними джерелами зафіксуєте цю пам'ять, то вашим онукам буде легше зрозуміти, що відбувалося", – вважає Кіпіані.

Одним із способів відновлення історичної правди кримська журналістка Мавіле Халіл вважає проєкт "Тамирлар" (коріння), редактором якого вона є. За її словами, суть ініціативи у тому, щоб молодь записувала на камери мобільних телефонів спогади своїх бабусь і дідусів про події 1944 року. Мета проєкту - зафіксувати максимальну кількість свідчень трагедії. Відзняті відео потім викладаються в мережу в рамках спецпроєкту київського "Кримського дому".

"Якщо ми зараз не зафіксуємо кожного, то через покоління тема 1944 року стане порожнім звуком. Про трагедію не згадуватимуть, як не згадують про події 1918 року - щось було в Криму, а що конкретно, молодь не знає, тому що немає історій, через які пройшли і які сформували кримських татар", – вважає журналістка.

«І ПЛАКАТИ, І ПОСМІХАТИСЯ, І ПРОСТО ДОБРЕ ЗАДУМАТИСЯ»

Ще про один цікавий проєкт "Мектуплер" (листи) розповіла кримська журналістка Наджіє Фемі. Вона заснувала цей проєкт, щоб розповідати про реальні долі та історії з життя кримських татар за допомогою листів, які люди писали один одному, попри будь-які обставини. Найдавніший лист у проєкті датується 1944 роком, багато листів написано у період масового повернення людей з місць депортації до Криму, є цікаві листи вже з періоду після 2014 року.

Як вважає Наджіє, історії з листів змушують людей "і плакати, і посміхатися, і просто добре задуматися".

Цей проєкт звучить у подкастах на одній з кримськотатарських радіостанцій, і, за її словами, тримається виключно на ентузіазмі і активності людей, які знайшли форму подачі матеріалу, що не залишає людей байдужими.

Але чи так вже потрібна історична пам'ять народам, хіба вона не заважає "відпустити травми", жити завтрашнім днем і рухатися вперед? - таке питання підкинув модератор дискусії, журналіст Рустем Халілов.

"Депортація для мого покоління - це не травма, а пам'ять, яка допомагає зрозуміти – хто я і звідки, і це дуже важливо. Нове покоління успадковує не травми, а пам'ять, яка формує цінності", – такою є відповідь Мавіле Халіл.

За словами Вахтанга Кіпіані, якщо замінити слово "травма" на більш відповідне до цього контексту "біль", який "повинен залишатися назавжди, як у євреїв про вбитих під час Голокосту, або українців про загиблих під час Голодомору", то воно має право бути.

"КОМПЛЕКС ЖЕРТВИ", АБО "БАМБУК, ЩО ПРОБИВАЄ КАМІНЬ"?

Під час дискусій йшлося і про властиві кримським татарам якості, про те, чи страждають вони "комплексом жертви" і чому вони можуть навчити інших.

На думку першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джелялова, кримським татарам притаманні такі якості, як прагнення до справедливості і воля до досягнення мети.

"Перебування у стані боротьби за свої права протягом десятиліть виробили у кримських татар волю у досягненні мети і плюс до цього – гостре відчуття справедливості, тривожне ставлення до всього, що вони вважають несправедливим", – сказав він.

Експерт довгострокових стратегій і засновник компанії pro.mova Євген Глібовицький був солідарний з Наріманом Джеляловим.

"Ті кримські татари, яких я знаю, - є зразками неймовірної волі. Вони, як бамбук, пробивають камінь, знаходять спосіб досягати мети. Мені здається, що кримські татари мають у своїй історії дуже багато прикладів, які допомагають їм виживати, ухвалювати правильні рішення і облаштовувати своє життя", – сказав Євген.

Разом з тим, зазначила кримська журналістка, головна редакторка сайту Crimeantatars.club Ліля Буджурова, "нинішня геополітична обстановка в Криму закриває можливості для самореалізації кримських татар".

"Стан несвободи сильно впливає на людей - вони більше думають про безпеку, ніж про постановку якихось амбітних планів. Але з іншого боку, стан небезпеки дає поштовх до взаємної підтримки, допомоги один одному. У Криму, наприклад, зараз бум благодійності - якщо у когось трапиться біда, люди біжать йому на допомогу", -розповіла Буджурова.

На думку першої заступниці Міністра закордонних справ України Еміне Джапарової, кримських татар як народ вирізняє «бажання розвиватися, бути унікальними, проявляти цю унікальність», а також, не боячись нічого і зберігаючи гідність, «проростати крізь камінь».

Водночас, зазначила вона, кримськотатарський народ є жертвою постгеноцидного суспільства, і це відбилося на самосвідомості кримських татар.

Головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва вважає, що кримські татари при їх позитивних якостях мають комплекс жертви.

"По-перше, кримським татарам притаманні працьовитість, доброта, але комплекс жертви, на жаль, зводить нанівець всі результати, прибиває, не дає крил, щоб злетіти і думати про майбутнє. Що з цим робити? З цим треба працювати, це підтвердить будь-який психолог", - вважає Мусаєва.

«У кримських татар немає комплексу жертви, - заперечує Лілія Буджурова. - Є негативна пам'ять про депортацію, і вона не дозволяє «сидіти тихенько, нічого не робити». В іншому разі не було б того пасіонарного вибуху наприкінці 1980-х років і на початку 1990-х, коли ми масово повернулися до Криму і масово боролися за свої права».

ЗМІСТИТИ АКЦЕНТ З БОЛЮ НА ПОЗИТИВ

Свою думку про те, як рухатися вперед, долати труднощі і комплекси, висловив Наріман Джелялов.

"Нам дуже не вистачає історій успіху, не вистачає історій позитивної енергії. Є окремі спроби позитивного заряду і випадки, коли ми радіємо, наприклад, успіху Джамали й іншим схожим на цю історіям, – пояснив Джелялов. - Кілька років тому ми обговорювали пропозицію відзначати не день Депортації, а день Повернення – тобто, змістити акцент з болю на позитив".

За словами Джапарової, приблизно до 2000 року кримські татари почали виходити з дискурсу виживання в дискурс розвитку – тоді в Криму активно розвивалися представницькі інституції, відкрився кримськотатарський канал, «але 2014 рік ніби скосив цю траву, яка почала рости». Сьогодні в умовах окупації, вважає вона, складно розвиватися, втім, у Криму є цікаві культурні та інформаційні проєкти. І це, зазначає вона, є позитивом як для самих кримських татар, так і загалом для ситуації.

Євген Глібовицький впевнений, що кримськотатарському народу сьогодні не вистачає інституційної бази на території материкової України.

"Україна може стати тим домом, де кримські татари можуть взрощувати свої інституції, яких їм не вистачає сьогодні, а також вирішувати питання освіти і великих можливостей для самореалізації", – зазначив він.

Експерт застеріг від важких наслідків "розтяжки всередині народу", коли частина людей орієнтована на безпеку, а інша частина – на відкритість і розвиток, що може призвести до поділу народу і виникнення конфлікту "за відсутності між сторонами довіри і об'єднуючих ланок, авторитет яких визнають обидві сторони".

"В українському суспільстві таким авторитетом є церква. Що може стати об'єднуючим фактором для кримськотатарського народу?", - задається питанням експерт.

"Думаю, Київ має надавати нові можливості для досягнення успіху кримських татар і відчиняти їм двері в країни Європи і за океаном. Неможливо розвиватися тільки у Києві і нічого не робити в Криму – це дуже згубно", – вважає Джелялов.

ШАНС ДЛЯ УКРАЇНИ ТА СВІТУ

Але хто такі кримські татари і чому вони мають право розраховувати на допомогу і порятунок? Що втратить світ, якщо зникне кримськотатарський народ?

На це запитання модератора Ліля Буджурова відповіла, що кримськотатарський народ дав світу інтелектуала, просвітителя і реформатора Ісмаїла Гаспринського, який вперше у мусульманському світі ввів світські науки в систему національної освіти. Він створив найстарішу в тюркському світі двомовну газету, яка 35 років пропрацювала на ниві просвітництва народів, він дав поштовх розвитку жіночого руху. У новій історії кримські татари створили ненасильницький, демократичний і один з наймасовіших у колишньому СРСР національний рух за повернення на батьківщину, який увінчався успіхом. На шляху до досягнення мети не було пролито жодної краплі крові. "Сьогодні ми даємо приклад безмежної любові до батьківщини, яку не залишаємо, попри все, і прагнемо зберегти свою мову і культуру для людства", – сказала Буджурова.

На думку Еміне Джапарової, кримські татари, які є на сьогодні у себе на батьківщині «народом - нон грата», демонструють явище, «гідне світової уваги – мирний ненасильницький опір окупації Криму». В умовах, зазначила вона, «коли у світі дуже високим є глобальний дискурс ісламського тероризму», кримські мусульмани викликають повагу і підтримку цивілізованого світу.

Євген Глібовицький, який має чимало друзів серед кримських татар, розповів, що завжди дивувався їхній здатності знаходити спільну мову з людьми іншої національності, віри, з людьми, які розмовляють іншими мовами. Почасти, вважає він, це відбиток традицій Криму, який історично знаходився на перетині різних культур і народів.

«Я із захопленням дивлюся на те, який внесок роблять кримські татари в народи, з якими вони стикаються. І те, що сьогодні з кримськотатарським народом відбувається, готує його до того, щоб він щось зміг зробити завтра. Кримські татари - давня нація, але вона ще й дуже молода нація, здатна у майбутньому дати світу вчених, підприємців, діячів культури», – вважає Євген.

На думку Джелялова, на фоні кризи прав людини, що відбувається в світі, коли "власні інтереси держав переважають над правом і справедливістю", ставлення України до кримськотатарського народу лише посилило б її становище у світі.

«Ми, кримські татари, своєю позицією, стійкістю, життєвою парадигмою і своїми прагненнями даруємо Україні і всьому світу шанс – проявити людяність не заради когось, а заради себе»,-сказав оратор.

ЩОРОКУ "ВІДКРИВАТИ НОВУ ЗІРОЧКУ"

І, власне, про сам конкурс, а точніше - про прогрес у конкурсних роботах, представлених на 3-й "Кримський інжир", йшлося під час дискусії, яка відбувалася кримськотатарською мовою серед членів журі літературного конкурсу.

За словами кандидата філологічних наук Шевкета Юнусова, теми конкурсантів залишилися такими, що і у попередні два роки, - тема Батьківщини, повернення до Криму, складне облаштування – все це через особисті історії, переживання та життєві ситуації героїв.

Літературознавиця Джеміле Сулейманова зазначила, що помітним є прогрес авторів у роботі з мовою, самі твори стали «вищої якості». Крім того, з'явилися нові імена, і якщо щороку конкурс відкриватиме хоча б одну «нову зірочку», вважає вона, це буде вселяти надію.

Кандидат філологічних наук Бекір Мамутов вважає, що конкурс стає популярним, бажаючі обережно приміряються до участі в ньому і пробують свої сили, «але ніхто не знає, що насправді потрапить до скарбниці кримськотатарської літератури». Для підняття знаку якості творів молоді необхідно бути ближче до правди життя і більше читати і вивчати класику кримськотатарської літератури.

Більше дізнатися про переможців «Кримського інжиру» можна, переглянувши красиву церемонію вручення нагород.

Зера Аширова, Київ

Фото: RFE/RL і з відкритих джерел