Кримські татари. Повернення

Кримські татари. Повернення

Блоги
Укрінформ
Кримські татари. Повернення додому. У Крим. А Крим – в Україну.

Вони ще не встигли повернутися додому після вигнання 1944-го, а їх знову гонять, виписуючи вироки тим самим почерком, що й "докладные записки по переселению…"

Їх трясуть, посеред ночі в облаву беруть, а на світанку вже в кайданах ведуть. Потім рідні шукають, як безвісти зниклих. Одних у заперті знаходять, куди ледь промені сонця проникають, інших – за межею рідної землі, а про третіх адвокати сповіщають. Згодом про когось вістка з Кургану чи Кірова або ж із села Ясне Совєтського району приходить.

Гоніння – то глибока рана їхнього роду.

Вони не можуть похоронити за звичаєм, поспіхом могили копають і ледь мерця землею присипають. Бо наглядачі інструкції окупантів сповняють. На рідній землі права на пам’ять не мають, бо правдою жорстокою переповнена.

Їхню єдину пам’ятку архітектури займанці руйнують і «реставрацією» це зухвальство називають.

Вони терплячі, завзяті, кровно віддані одне одному, сильні й незламні.

Для них життя є цінністю. Воно не випите до дна, а повне дії, духу і віри. Цю істину свідчить "Чужа молитва". Життєлюбність змушує їх інколи і відступати.

Століттями додому йдуть. І старійшини дорогу їм рівняють. Та не ту, котрою йшли їхні брати у стрічці "Додому". А дорогу єднання з сущими і ненародженими у батьківському краї.

До вкоріненості, до вічності. Бо не мають іншої землі, яку би етнічною назвали.

Вони вже не чекають смиренного «Пробачте мені…» (Булат Окуджава, 1987), а волають до світу розчистити від терня дорогу додому.

Та чи почує світ цей голос зболеного люду?!

Почує. Розійдуться на всі боки поневолювачі, «і на оновленій землі врага не буде супостата».

Посол Василь Кирилич
Посольство України в Республіці Хорватія

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-