Українська та кримськотатарська культури ближчі, аніж це здається на перший погляд. Про це переконливо свідчить унікальний міжмузейний проект «Чумацький шлях», започаткований минулого року колекціонером, мистецтвознавцем, засновником видання In-Art Георгієм Браіловським та його дружиною Галиною Браіловською. Про те, як перетинались та взаємозбагачувались культури двох народів, розповідає Георгій Браіловський.
- Розкажіть коротко про проект «Чумацький шлях». Як виникла ідея?
- Ідея формувалася поступово, можна сказати, вона виплила із захоплення колекціонуванням української кераміки. Якось я натрапив на наукову статтю про запозичення кримськотатарської орнаментики в українській кераміці. Це було для мене відкриттям, я почав вже ретельніше вивчати тему. І дедалі більше переконувався, що українська та кримськотатарська культури справді близькі. Трохи пізніше, коли в 2014 році в Києві з’явився кримськотатарський художник Рустем Скибін, ми обговорювали взаємовплив української та кримськотатарської культур саме через орнаментику, семантику знаків, символів. Згодом, в 2016 році, відразу після перемоги Джамали на Євробаченні, прийшло рішення зробити проект на цю тему. І вже в травні 2017 року ми відкрили перші виставки «Чумацького шляху».
- Ви говорите про близькість культур українців та кримських татар. В чому це полягає?
- Насамперед йдеться про взаємовплив, про запозичення, про розвиток однієї культури під впливом іншої. От, наприклад, на виставці представлені фотографії української кераміки з моєї колекції. Поряд – коментарі Рустема Скибіна з малюнками кримкотатарської вишивки та кераміки. І ми бачимо, що є пряма передача орнаментики. Загалом, важко повірити, якщо не побачити на власні очі, але та ж сама українська вишивка має багато кримськотатарських мотивів.
Зброя, одяг, особливо військовий, дуже схожі, якщо не тотожні. На виставці «Народжені війною», яка є одним з етапів проекту «Чумацький шлях», були представлені зразки східної зброї з колекції Олександра Фельдмана. Практично таку ж зброю мали запорізькі козаки.
Дуже відчутний вплив кримськотатарської культури в топоніміці, в мові. Наприклад, Кагарлик, Димер – кримськотатарські топоніми, Татарів у Прикарпатті. Вся мапа України вкрита кримськотатарськими топонімами. Наш український куманець – посуд для напоїв - отримав назву від однієї з назв половців: «кумани». «Отаман» з кримськотатарської - старший батько. Прикладів можна наводити безліч.
В свою чергу, вже у ХХ сторіччі, коли в Криму почали створювати артілі з відродження традиційної кримськотатарської кераміки та вишивки, українські майстри з Опішного, яких залучили до справи, привнесли своє бачення та декоративні елементи.
- Яким чином відбувався взаємовплив? Раніше історики стверджували, що історія україно-кримськотатарських відносин – це історія військових протистоянь.
- Це міф, який насаджувався імперською, а потім радянською владою. Насправді українці та кримські татари мають дуже довгу історію мирних взаємовідносин. І культурна спадщина обох народів це беззаперечно доводить. Сама назва нашого проекту – «Чумацький шлях» - відображає наше розуміння того, як формувалися взаємостосунки між народами протягом декількох століть. Віками українці – чумаки - їздили по сіль до Криму, торгували з кримськими татарами, ділилися своєю культурою та брали краще з кримськотатарської культури. От, наприклад, відома українська пісня «Ніч яка місячна» є переспівом не менш відомої татарської пісні «Срібна ніч».
- Ваш проект був представлений не лише в Україні, але й за кордоном. Як «Чумацький шлях» сприйняли в Європі?
- Дійсно, у нас була виставка в ПАРЄ, Угорщині, Лівані, Австрії, Туреччині. В планах – Литва та Латвія. Цікавою була реакція відвідувачів виставки в ПАРЄ. Зазвичай такі офіційні інституції дуже обережно підтримують заходи з політичним забарвленням. Але у нас, хоч і були певні політичні нотки, все ж таки головною темою була історія культурних відносин. Тобто ми відповіли на запитання «чий Крим?» не з точки зору міжнародного права, а крізь призму спільної культурної спадщини. І, здається, змогли переконати європейців, що Крим був завжди в прямих стосунках з континентальною частиною України. Напроти, жодних культурних взаємовідносин з Росією до загарбання півострова Єкатериною ІІ, у корінного народу Криму не було. А після загарбання почалася трагічна сторінка в історії кримських татар, оскільки їх культура і сам народ планомірно винищувалися. І завершилося це планомірне винищення депортацією кримських татар з їхньої історичної батьківщини у 1944 році.
Віктор Кравець, Київ
Фото: chernozem.info