Новий «орган» кримських татар: декорація порожнечі
Творення фейків — це окрема царина політичного мистецтва. Російська пропаганда в окупованому Криму за останні чотири роки не те щоб відточила свої навички — а стала зразковим прикладом творення міфів та видання уявного за дійсне. Для того, щоб робити вигляд, що ніби так й треба. Остання ініціатива із створенням “Ради кримсько-татарського народу” за суттю є тим самим, але сенс вона має глибший.
Півтора десятка “індіанців”
Отже, фактаж такий: 17 лютого підконтрольний Москві “муфтій” Криму Еміралі Аблаєв провів позачерговий Курултай мусульман півострова, на якому і була створена нова “інституція”. У пріоритеті — нібито, мова про покращення контактів кримських татар із “владою Криму” та бажання якісно змінити та зміцнити цей “діалог”. Окрім того — прийняття відозви із закликом до народу взяти участь у голосуванні 18 березня, що вважається “виборами президента РФ” (законність цього заходу, з огляду на проведення голосування на окупованій території Криму та у Севастополі — нульова, отже і результати його — мають бути нікчемними для міжнародної спільноти). З першого погляду — все достатньо прогнозовано та “бюрократично” забезпечено. Але...
Склад обраної 17 лютого “ради” - це не просто перелік колаборантів, це — остаточне свідчення провалу політичної кадрових потуг окупаційної влади у Криму. Адже, власне політичних постатей у її складі нема. Найбільш вагомою фігурою є сам Аблаєв, також знаковим можна вважати членство “президента Кримського інженерно-педагогічного університету”, Героя України Февзі Якубова та члена Ради з міжнаціональних відносин при Путіні Ескендера Білялова. А далі — відверто кажучи, маловідомі діячі. Так місце знайшлося і для заступника Аблаєва по “Духовному управлінню” Айдеру Ісмаілову, й рідному сину та наступнику Якубова на посаді ректора КІПУ Чингізу Якубову, а також соратнику “глави республіки” Аксьонова по Федерації греко-римської боротьби Рустему Казакову… Загалом — якось це все “блідненько” виглядає.
Якщо ж проаналізувати уже зроблені заяви, то стає зрозумілим, що політичних амбіцій у «ради» - теж немає. Скрізь підкреслюється суто консультативно-дорадчий характер органу, а там — як “барін розсудить”. Все це нагадує “органи самоврядування”, що свого часу на територіях індіанських резервацій запроваджував уряд США — влади та прав вони не мали жодних, але мали можливість красуватися у яскравих національних костюмах з перами в голові та вдавати із себе нащадків славетних могікан та делаварів. І саме за цією ширмою спритні ділки викуповували найбільш ласі шматки власності та заганяли населення у економічну залежність від себе. Зараз все те саме маємо у “російському Криму” - але ж з часів описаних американських злочинів проти індіанців, минуло вже півтори сотні років. Виходить не всім вдається йти в ногу із сучасним розумінням цивілізованих міжнаціональних відносин. Але і це в даному випадку не головне.
Спасибі товаришу Путіну за наше щасливе...
...продовження цього підзаголовку кожен може додати сам та на свій смак. Щодо кримських татар, то дякувати вони, за логікою членів “ради” мають за надання кримськотатарській мові в Криму статусу державної (в Конституції АРК 1998 року вона має статус офіційної, але зараз де-факто сфера її використання ніяк не розширилася, ба більше — в отриманні освіти на неї чиновниками від освіти ставляться різні перешкоди). Ще є «указ» 2014 року про заходи із реабілітації, що таки містить просту і привабливу пропозицію: ми узаконюємо усі “самозахвати” земель в обмін на політичну лояльність. Але й за України ці клаптики землі ніхто не чіпав. От, власне, і все. Ані про репресії проти політичних та релігійних активістів, ані про відсутність свободи слова та непідконтрольних окупаційній владі ЗМІ, члени “ради” згадувати не стали. Як і про те, що абсолютна більшість кримських татар проігнорувала як “референдум 16 березня”, так й “вибори” - що у 2014-му, що у 2016-му.
А от самім членам “ради” якраз є за що дякувати Путіну. Адже, дехто з них зберіг посаду (як Аблаєв), зміг “по спадщині” передати керівну посаду у виші, що створювався свого часу як кузня національних кадрів, ближчому родичу під балачки Поклонської про “боротьбу із корупцією та кумівством” (як Якубов), чи то — за можливість зробити швидку кар'єру та раз на рік посидіти із Путіним за одним столом (як Білялов).
Як вже зазначено вище, серед членів новоявленої “ради” нема політиків у прямому розумінні цього слова. І це — сигнал. Про те, що усі ті публічні діячі, що в 2014-му зрадили та перейшли на бік окупантів всупереч волі народу, більше не є адекватними та авторитетними його представниками. І вся ця кримськотатарська кадрова гра Москвою провалена.
А де ж, питається, “віце-спікер держради” Ремзі Ільясов, чи от той самий “голова Держкомнацу” Заур Смірнов в минулому — заступники голів Меджлісу Мустафи Джемілєва та Рефата Чубарова? Перший — швидко зрозумів, що головне у російських політичних реаліях — бути непомітним, довше протягнеш. А от другий — за свою зраду у підсумку отримав і від нових господарів відставку із наїздами від Аксьонова.
Декорація порожнечі
Вперта статистика «виборів» 2016 року показала, що кримські татари на них не пішли — хоча й було зроблено усе, щоб дільниці у компактних районах проживання були “розмиті” “слов'янським виборцем”, але все одно — явка була катастрофічно низькою. Та й навіть в цих умовах на низці «етнічних» дільниць окупанти отримали неприємний сюрприз у вигляді другого місця опозиційної партії “Яблуко”, що набрала таким чином кілька тисяч голосів у Криму, не проводячи агітації, але стоячи на позиції “Крим не наш”.
Але навіщо ж тоді Москві ця “рада”? Звернемо увагу, що “Курултай 17 лютого”, це не був Курултай у сенсі збору найвищого представницького органу народу — це був захід, нібито задля вшанування пам'яті муфтія Номана Челебіджихана – до 100-річчя його трагічної загибелі. Чому так? Здається, Москва переконалася, що жоден із політичних колаборантів не виправдав сподівань, ставка на них була марною. Яка користь з того, що громадянин Бальбєк завдяки “Єдиній Росії” тепер засідає у Держдумі? Рейтингу серед кримських татар владі та Путіну це не додає. А от прикритися «релігійним» порядком денним — це останній варіант, адже кримські-татари – люди переважно релігійні, а Аблаєв займає свою посаду вже п'ятий термін поспіль, проте вже четвертий рік — незаконно. Цей діяч абсолютно підконтрольний, чекати від нього самодіяльності не варто, а проводити свою пропаганду через мечеть (церкву, синагогу тощо) — ідея цілком чекістська. На тлі голодування проросійськи налаштованої групи кримських татар з організації “Міллі Фірка” на чолі із Васві Абдураїмовим та Рінатом Шаймардановим (ще в 2014-му вони намагалися увійти до окупаційної влади, але були “відштовхнуті” більш спритними зрадниками із офіційного Меджлісу), в яких хочуть відібрати землю в Сімферополі, де будується мечеть і житловий комплекс — поява якоїсь там “ради” – хоча б якийсь інформпривід, аби відволікти увагу та закликати йти на “вибори 18 березня”.
Але, схоже, на окупантів чекає невдача. Створення паралельних традиційним Курултаю та Меджлісу (що працюють нині у Києві) органів представництва кримських татар — це справа не нова та, як не крути, марна. Ще наприкінці 90-х тодішній керманич Криму, комуніст Леонід Грач, на противагу Меджлісу створив при собі “Раду аксакалів” - і що? Позасідали трохи - та й забулося. Потім, 2004-го той самий ректор Якубов, отримавши зірку Героя України із рук президента Кучми, став довіреною особою Януковича на виборах (агітував він, щоправда, у дещо дивний спосіб, пропонуючи виборцям “зробити собі операцію на мізках”, щоб зрозуміти який гарний кандидат від влади та зізнаючись, що собі він її вже зробив). А вже у 2010-му Янукович, який нарешті дорвався до влади, переформатував Раду представників кримськотатарського народу при Президентові України таким чином, що представників офіційного Меджлісу Джемілєва-Чубарова та їх опонентів стало порівну, КПД органу від цього став нульовим, бо то одна, то інша сторона просто бойкотували засідання...
Отож і нова ініціатива окупантів у Криму — то є класичний політичний фейк. І справа не в тому, що Меджліс під проводом Рефата Чубарова у Києві є політичною організацією без помилок та протиріч. Але в історичний момент цей представницький орган зміг зайняти принципову політичну позицію та сказати рішуче “ні” окупації . А політична доля колаборантів, хоч би як вони називали свої “органи” - завжди є однаковою – трохи смішною, трохи принизливою, але гарантовано безперспективною.
Віктор Чопа, Київ
