Останні новини

Україна в житті й на геополітичній карті Збігнєва Бжезинського

Блоги
970
Ukrinform
На українській землі народився його батько та й, судячи з усього, і він сам

Минулої суботи у Вашингтоні провели в останню путь Збігнєва Бжезинського, легендарну постать в американській і світовій політиці, провідного геостратега США, автора найбільш резонансних політичних теорій і аналітичних прогнозів, чимало з яких (наприклад, передбачений ним ще в шістдесяті роки минулого століття розпад Радянського Союзу) з часом ставали реальністю. На похоронах – серед відомих політиків і дипломатів – був присутній і колишній президент США Джиммі Картер. Саме на час його господарювання в Білому домі припав пік політичної кар’єри Збігнєва Бжезинського: у 1977 – 1981 роках він був державним радником з безпеки при президентові наймогутнішої і найвпливовішої країни світу.

УКРАЇНСЬКІ РЯДКИ В БІОГРАФІЇ

Збігнєв Бжезінський, як ніхто із визначних світових політиків, знав українські реалії, був небайдужим до України і щиро вірив у її незалежний шлях і кращу долю. Думається, значною мірою це можна пояснити його походженням і біографією. Адже він народився у сім’ї польського дипломата, родина якого походить із містечка Золочів, що на Львівщині. Його батько, уродженець Золочева (1896 рік) Тадеуш Бжезинський отримав вищу освіту у Львівському університеті, брав активну участь у відновленні в 1918 – 1920 роках  державності Польщі, зокрема, в обороні Варшави під час польсько-радянської війни. У період між Першою і Другою світовими війнами був на дипломатичній службі, працював у польських консульствах в Німеччині, Франції, Канаді, СРСР.

Дипломатична місія Тадеуша Бжезинського в Радянському Союзі відбувалася в Харкові у 1928 – 1929 роках, і навіть побутує небезпідставне твердження, що саме в цьому українському місті 28 березня 1928 р. народився Збігнєв Бжезинський. Втім офіційно це не підтверджується: в усіх його біографічних документах місцем народження називається Варшава.

Так чи інакше, але Україна була об’єктом його особливої уваги як вченого і геополітика, починаючи з п’ятдесятих років, коли після університетської освіти він здобув ступінь доктора філософії в Гарвардському університеті і став професором Колумбійського університету. Збігнєв Бжезинський  не тільки передбачив, а й обґрунтував неминучість розпаду Радянського Союзу і краху комунізму. Одна з його фундаментальних робіт так і називалась: «Великий провал: народження і смерть комунізму у ХХ столітті». Друзі й колеги називали його Несамовитим Збігом, а радянські політики – Яструбом Пентгону. І значною мірою тому, що він не став кабінетним вченим, а взявся поєднати наукову теорію з політичною практикою.

Ще до того, як стати державним радником з національної безпеки, Збігнєв Бжезинський уже мав за плечима неабияку політичну кар’єру. Так, у другій половині шістдесятих років він входив до Ради політичного планування Державного департаменту США, очолював Спеціальну комісію Губерта Гемфрі, а з 1973-го – став одним з організаторів і директором Тристоронньої комісії видатних політичних, бізнесових і академічних діячів Північної Америки, Західної Європи та Японії, за словам відомого американського банкіра і громадського діяча Девіда Рокфеллера, «трьох центрів демократичного капіталізму». Ідея створення такої комісії належить Рокфеллеру, а Бжезинський став її активним прибічником і втілювачем у життя. Саме через Тристоронню комісію відбулося зближення Бжезинського з Картером, і коли маловідомий на той час губернатор із штату Джорджія несподівано для багатьох виграв у 1976 році президентську гонку, він запропонував Бжезинському одну з ключових ролей у своїй команді – посаду свого головного радника з національної безпеки.

Не в рамках даної публікації аналізувати діяльність Збігнєва Бжезинського на цій посаді. Приведемо лише один епізод із неї. Саме він наполіг на підтримці Картером секретної Програми ЦРУ щодо втягування СРСР у дороговартісну гонку озброєнь, яка привела до пагубного для радянської системи введення у грудні 1979 року військ в Афганістан. «Тепер у нас є шанс дати Радянському Союзу свою В’єтнамську війну», – заявив він Джиммі Картеру.

Після того, як Картер поступився своїм місцем в Овальному кабінеті Білого дому Рональду Рейгану, Збігнєв Бжезінський не зійшов з політичної сцени Америки і світу, а залишився на ній активним гравцем. У ті роки він не тільки працював у різних комісіях і комітетах, у Консультативній групі з національної безпеки в команді Джорджа Буша-старшого, Президентській раді зовнішньої розвідки і т.д., а й продовжував свої наукові дослідження, які мали безпосередній вихід у практику і впливали на міжнародну політику. Однією з таких праць став «План гри: як вести американо-радянське суперництво». Вона побачила світ у 1988 році, а в 1991-ому Радянський Союз розпався на п’ятнадцять незалежних держав, однією з яких стала Україна.

ДВА ІНТЕРВ’Ю ПРО НОВІ РЕАЛІЇ

Мені двічі випало взяти у Збігнєва Бжезинського інтерв’ю, і обидва рази я переконувався в глибокій обізнаності мого співбесідника в українських справах і його щирій зацікавленості в їхньому доброму розвитку й поступу. При цьому, звісно, він залишався американським поляком, який захищав і відстоював інтереси своєї країни. Особливо це було характерно для нашої першої розмови, яка відбулася в одному з апартаментів Міністерства закордонних справ України, на вулиці Шовковичній, після зустрічі Збігнєва Бжезинського з міністром закордонних справ України Анатолієм Зленком.

Тоді, після Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, який переконливо підтвердив Акт проголошення незалежності України, американську сторону (та й не тільки її) найбільше тривожила доля ракетно-ядерного арсеналу, котрий дістався Україні. Тим більше, що значна частина ракет з ядерними боєголовками, розміщених на українській території,  були націлені саме на Сполучені Штати. Бжезинський у розмові зі мною не приховував, що його місія в Україну якраз і полягає у з’ясуванні, що думає про майбутнє цієї грізної зброї керівництво Української держави і які шляхи щодо неї має намір вибрати. За словами Збігнєва Бжезинського, він залишився задоволений заспокійливим характером аргументів Анатолія Зленка і бажань української сторони врегулювати існуючі проблеми з урахуванням позицій, побоювань і труднощів усіх причетних до їхнього розв’язання сторін. Мій співрозмовник зазначив, що, крім контролю ядерної зброї, його цікавлять в Україні питання її кордонів, взаємовідносин із сусідніми державами, зокрема, у рамках СНД, а також економічних і соціальних реформ. На останній позиції він зупинився докладніше, зауваживши, що в України є два шляхи: або інтегруватися у Співдружність Незалежних Держав, а це означає повернутися в минуле, «назад в СРСР, де ви вже були, або стати сучасною цивілізованою європейською державою».

Друга наша розмова відбулася у Вашингтоні в травні 1997 року після завершення візиту до США Президента України Леоніда Кучми. Ми зустрілися у «Блер Хауз» – резиденції, де зупинився високий гість з України – після українсько-американських переговорів у Білому домі і підписання двосторонніх документів. Збігнєв Бжезинський не приховував свого задоволення цими підсумками. Особливо він виділив те, що обидві країни взяли курс на стратегічне партнерство і знайшли механізм реалізації укладених договорів і угод, створивши Міждержавну комісію Л.Кучма – А.Гор. І сама комісія, і створені в її рамках чотири комітети – зовнішньої політики, безпеки, економіки та інвестицій – конкретизують, закріплюють і розширюють наші відносини, сказав мій співрозмовник. В американських політичних колах, додав він, з особливою вдячністю зустріли рішення України стати без’ядерною державою. Збігнєв Бжезинський високо оцінив Спільну заяву, підписану міністром закордонних справ Геннадієм Удовенком і державним секретарем США Мадлен Олбрайт. Сполучені Штати Америки, наголосив він, підтримують позицію України, згідно з якою тимчасова присутність іноземних військ на території України може бути лише на основі належним чином укладеної угоди з Україною відповідно до її Конституції та міжнародного права або іншим чином у відповідності з Рішенням Ради Безпеки і згідно із Статутом ООН.

ВЕЛИКА ГРА НА ГЕОШАХІВНИЦІ

Мине сімнадцять років, і в Україні з΄являться іноземні війська – віроломно, всупереч міжнародному праву і укладеним міждержавним угодам, Будапештському меморандуму, з грубим попранням Статуту ООН і рішень її Ради Безпеки. Але ще до цієї рішуче засудженої Бжезинським російської агресії проти України він у тому ж таки 1997 році завершив і видав свою знамениту книгу «Велика шахівниця».

У ній Бжезинський проаналізував ситуацію на геополітичній мапі світу, насамперед, з точки зору інтересів США. Про це свідчить вже навіть підзаголовок книги: «Панування Америки та її геостратегічні імперативи». На його думку, крах і розпад СРСР став останнім кроком у швидкому піднесенні влади західної півкулі і Сполучених Штатів як єдиної і справді першої  Глобальної влади. Оскільки  наслідування американського способу життя домінує у світі, це створює найбільш сприятливі умови для встановлення непрямої американської гегемонії. На відміну від попередніх імперій (римської, монгольської та китайської), ця велика і складна система не є ієрархічною пірамідою. Навпаки, Америка стоїть у центрі взаємозалежного світу, в якому влада здійснюється через постійні маневри, діалоги, дифузію й прагнення до формального консенсусу, хоча, переконаний Бжезинський, ця влада формується, зрештою, з єдиного джерела, а саме: Вашингтон, округ Колумбія.

Проте особливу увагу у «Великій шахівниці» дослідник приділяє євразійському геополітичному простору, наголошуючи на тому, що американська зовнішня політика повинна зберігати геополітичні зацікавлення  і використовувати свій вплив у Євразії таким чином, щоб створювалася стала континентальна рівновага зі Сполученими Штатами як арбітром. «Отже, Євразія, – пише він – це шахівниця, на якій і далі триватиме гра за глобальне верховенство, і ця боротьба включає геостратегію – стратегію керування геополітичними інтересами. Варто зауважити, що не давніше, ніж у 1940 році два претенденти на Глобальну владу, Адольф Гітлер і Йосиф Сталін, недвозначно погодилися ( в таємних переговорах в листопаді того ж року), що Америка мусить бути вилучена з Євразії. Обоє вони усвідомлювали, що ін΄єкція американської сили в Євразію перешкоджатиме здійсненню амбіцій щодо глобального домінування. Обоє поділяли переконання, що Євразія є центром світу, і той, хто контролює Євразію, контролює світ».

У сучасному євразійському геополітичному просторі Бжезинський виділив п΄ять ключових геостратегічних держав – Францію, Німеччину, Росію, Китай та Індію, а також п΄ять геополітичних центрів – Україну, Азербайджан, Південну Корею, Туреччину та Іран. Інші, середні за своїми масштабами європейські держави, більшість з яких є членами НАТО і/чи Європейського Союзу, або підкоряються провідній ролі США, або прямують за ключовими геополітичними дійовими особами Європи.

На сторінках «Великої шахівниці» Бжезинський окремо зупиняється на геополітичній ролі і долі України. Він зазначає, що для Росії втрата України стала найбільш болючим моментом: «Поява незалежної держави не тільки змусила всіх росіян переосмислити характер їхньої власної політичної і етнічної приналежності, але й позначила велику геополітичну невдачу Російської держави. Навіть без Прибалтійських республік і Польщі Росія, зберігши контроль над Україною , могла б все ж таки спробувати не втратити місце лідера в рішучій, дієвій євразійській імперії». Продовжуючи цю думку, Бжезинський додає, що Україна заслуговує наймогутнішої геополітичної підтримки з боку Америки. Він вважає, що існування України як незалежної держави допоможе трансформувати Росію.

Тоді, у 1997 році, Бжезинський прогнозував, що десь між 2005 і 2010 роками Україна, особливо тоді, коли вона досягне значного прогресу у проведенні реформ всередині країни і таким чином більш чітко визначиться як країна Центральної Європи, повинна бути готова  до серйозних переговорів як з ЄС, так і з НАТО. «Якщо Україна хоче зберегти свою незалежність, їй доведеться стати частиною Центральної Європи, а не Євразії, сповна брати участь у зв΄язках Центральної Європи з НАТО та ЄС», – стверджував американський політолог. Він переконаний, що Україна може бути в Європі без Росії, тоді як Росія не може бути в Європі без України. Зрештою, добре знаючи імперські амбіції російського керівництва, Бжезинський зазначає: Те, що Україна буде згодом «реінтегрована» в єдине утворення з Росією, залишається догматом віри багатьох з російської політичної еліти.

«ПУТІН ОТРИМАЄ КРИМ, АЛЕ ВТРАТИТЬ УКРАЇНУ»

Отже, ще у 1997 році Збігнєв Бжезинський  не тільки пов΄язував майбутнє України саме з Європою а не з Євразією, а й бачив реальну загрозу цьому вибору й курсу з боку північного сусіда. Взимку 2014 року ця загроза переросла в реальну війну Росії з Україною, яка вилилась у захоплення Криму і кровопролиття на Донбасі, якому не видно кінця.

Бжезинський був серед тих політиків, хто рішуче засудив російську агресію і виступив за надання реальної підтримки Україні. В інтерв΄ю  американському виданню The Wall Street Journal він наголосив: Захід має дати чітко зрозуміти, що не кине українців на самоті. Відома і його позиція щодо надання Україні зброї оборонного характеру. Її, вважав він, необхідно надати в залежності від обставин і невідкладно допомогти українцям відновити армію.

В іншому інтерв΄ю – для французької газети Le Figaro – на запитання, чи втрачено Крим для України, Бжезинський зізнався: «Я не знаю, але до цього питання слід повернутися, коли відносини між Україною і Росією знову стануть хоч в якійсь мірі раціональними і стабільними. Росіяни привнесли в ці відносини ірраціональність і емоційність, вони провели бандитську атаку на Крим, замаскувавши її, як це зробила б мафія. Але їм слід остерігатися застосувати такий підхід до всієї України – це призведе до куди більш потужного вибуху в серці Європи, до конфлікту, якого не бачив світ з 1939 року… Великий ризик полягає в тому, що Росією управляє ірраціональний лідер з манією величі. Це хвилює багатьох росіян. Припустимо, що Путіну вдасться назавжди відокремити Крим від України: він отримає Крим, але втратить Україну на багато десятиліть, тому що викличе потужну націоналістичну реакцію проти Москви! Українці визначають свою ідентичність через свою землю. Путін здійснює жахливу помилку».

Так могла сказати про Україну, зокрема про нашу національну ідентичність, тільки людина, яка добре обізнана з українською історією,  нашим менталітетом, рисами характеру українців, їхнім споконвічним прагненням до свободи і незалежного самоутвердження. Збігнєв Бжезинський, великий син двох народів – польського і американського – належав до друзів України, на її землі жили його предки, народився його батько та й, судячи з усього, і він сам. Львів обрав Бжезинського своїм почесним громадянином, а українська влада удостоїла його двох державних орденів – Ярослава Мудрого і «За заслуги». Його відхід у вічність – велика втрата і для української спільноти.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-