У Києво-Печерській Лаврі «не буває» повітряних тривог, але - тривожно
Укрінформ щойно писав про те, як у трьох містах України місцева влада вже обмежує церкви УПЦ МП. Між тим, фахівці та юристи уже роками розмірковують, що зробити, аби церква країни-агресора нарешті перестала отруювати свою паству в Україні «руським миром».
От ми й зацікавились: як на третьому місяці жорстокої війни за остаточну незалежність України, після нелюдських звірств на тимчасово окупованих ворогом територіях, в древній Києво-Печерській Лаврі досі функціонує центр де-юре і де-факто московської церкви в Україні?
Райські картини у пекельні часи
Для пересічної людини Лавра – це натовпи туристів і паломників, екскурсійні автобуси, нарядно вдягнуті кияни і гості, діти, людські коловороти біля кіосків з сувенірами, кавою і морозивом. Це - Велика Лаврська дзвіниця, куди можна піднятися сходами, оглянути згори і Вічне місто Київ, і всю Києво-Печерську лавру з її старовинними церквами - відчути, що торкаєшся самої історії. Це лаврський оглядовий майданчик за будинком художніх майстерень, звідки відкриваються величні краєвиди Лівобережжя, це найкращі київські музеї та виставки.
А для вірян Лавра - одна з найбільших у світі християнських святинь.
Втім, зараз, під час війни, тут багато чого не так. Територія Верхньої Лаври, де розташований Києво-Печерський історико-культурний заповідник з його музеями та Великою лаврською дзвіницею – закриті для відвідування за розпорядженням міської влади.
Біля тисячолітніх лаврських мурів чергують поліція і Тероборона. Із атрибутів довоєнного життя – продуктові кіоски, біля них - нечисленні перехожі, п’ють каву священики, які щойно відслужили службу. Невелика церковка, розташована поряд, неподалік проїжджої Лаврської вулиці - протягом усієї служби церковний спів і проповідь священника, посилені гучномовцями, чутні далеко навкруги. Священики, монахи – а ми їх побачили за ці декілька годин чимало на території Нижньої Лаври, де розташований монастир – усі як на підбір худорляві та дуже високі на зріст. Немов їх навмисне так підбирали, щоб виділялися серед парафіян і туристів.
Так, Нижня Лавра відкрита для відвідування. Відкриті для екскурсантів і Ближні та Дальні лаврські печери, але - тільки до 15.30. Спочатку це було пов’язано з тотальною комендантською годиною в Києві та поки так і залишилося. Як і ранні вечірні служби у церквах – замість 17-ї години вони досі розпочинаються тут о 15-й.
І кирила московського поминають «Отцем і Господином»
Територія доглянута, виглядає затишно. Кудись поспішають священнослужителі в чорних рясах, не кваплячись поливають розкішні клумби робітники в спецівках, прогулюються поодинокі літні пари. Зараз у Лаврі – як і у всьому Києві - благодатний час цвітіння, починається царювання бузку, манять відпочити від «альпінізму» на крутих лаврських вуличках ажурні лавочки, на кожному кроці відкриті крамнички з десятком найменувань різної здоби з лаврської пекарні, різнокаліберними банками монастирського меду та пакетами з цілющими травами. Суцільна благодать!
Особливо після місяців бомбардувань і звички пересуватися містом короткими перебіжками…Але це, якщо «забути», що тут, у самому серці ще недавно обложеного ворогом Києва, розташувався монастир УПЦ московського патріархату – того самого, що «благословляет русское оружие»… Тут знаходиться резиденція предстоятеля, митрополита Київського і всієї України Онуфрія та всі центральні церковні інститути. А настоятелем у монастирем митрополит Вишгородський та Чорнобильський Павло, який давно, послідовно і не надто ховаючись від української громадськості виступає за «єдність з москвою».
Коли почалася війна, предстоятель РПЦ Кирило не тільки не звернувся зі словами підтримки до своєї української пастви, а по суті підтримав агресію. Після літургії на свято Торжества православ'я у Москві він подарував командувачу Росгвардії ікону зі словами: «Нехай цей образ надихає молодих воїнів, які приймають присягу, які вступають на шлях захисту Вітчизни», - цитує пресслужба РПЦ. У цей час «молоді воїни» ґвалтували жінок у Бучі, бомбардували пологовий будинок у Маріуполі та зрівнювали з землею Попасну…
Після цього частина єпархій УПЦ МП припинили поминати московського патріарха під час богослужінь, хтось – більше, як 150 приходів - перейшли до автокефальної ПЦУ, деякі священики почали висловлюватися за розрив з москвою. Але це все - не про нинішню Лавру.
Що це значить? Більшість наших «православних атеїстів» не надто розбираються у значенні цих «поминань», а насправді, поминання у молитві предстоятеля - це фундаментальна річ, яка підкреслює єдність і приналежність Православної церкви. Тож під час служби священик УПЦ МП має згадати московського патріарха, київського митрополита та свого місцевого єпископа – саме у такому порядку.
У Лаврі з цим строго. 2 травня о.Петро Семащук, священник УПЦ МП написав на своїй сторінці у фб, що «митрополит Павло (Лебідь) вигнав з Києво-Печерської Лаври ієромонаха Симона (Новікова) за те, що він під час богослужіння не згадав ім'я патріарха Кирила (Гундяєва). Відомо, що братія Лаври ще на початку війни пропонувала не згадувати за богослужіннями в Лаврі ім'я патріарха, однак владика Павло категорично відмовився це погоджувати і принципово настояв на тому, щоб поминати Кирила (Гундяєва) як великого Господина і Отця».
Що ж, ні для кого не секрет, що трапляються представники УПЦ(МП), які допомагають агресору, буває, що й не лише на словах, а переховуючи у храмах і монастирях воєнних злочинців і зброю. Уже подекуди в Україні місцева влада забороняє або обмежує діяльність УПЦ (МП). Так, це не відповідає Закону, але все більше віруючих схиляються до імперативу щодо розриву зв’язків з російською православною церквою. У квітні за це виступало 74% українців (на початку березня – 63%). Не підтримують – лише 7%.
То хто ж ці люди, які приходять на службу до лаврських церков, працюють у тутешніх крамничках, прогулюються уквітчаними монастирськими доріжками? І в той час, коли російський «єдиновірний» ворог вбиває та катує їхніх співгромадян, не вибірково і чим прийдеться обстрілює міста, знищуючи будинки, школи, лікарні і, врешті, церкви?
І знову – про братів-слов’ян
Чому ви ходите саме до цієї церкви? - цікавимося у двох жіночок, які щойно вийшли після служби і вмостилися погрітися на сонечку на лавочці біля клумби з тюльпанами.
- Ми живемо поряд і ходимо лише до Лаври. І більше нічого розповідати не будемо, - квапливо відповідає одна з них, раптом підхоплюючи подругу, щоб піти…
У магазинчику, в якому торгують церковним начинням, нас зустріла жінка років 55-ти у жовтій шифоновій хустинці на голові, зі спокійним благообразним обличчям. Але після того, як ми цілком нейтрально запитали, чи багато людей нині приходить до Лаври і чи подобається їй тут працювати, благодушність відразу випарувалася.
- Я сиджу в лавці, тому нічого не бачу, що там відбувається. А працюю тут, бо наш пастир Онуфрій – свята людина, - досить роздратовано відповіла жінка, нібито їй з ранку до вечора докучають з такими запитаннями.
На одній із зелених галявинок ми побачили кількох молодих людей із дітьми.
- Доброго дня! Вибачте, що турбуємо – така журналістська робота. Скажіть, будь ласка, ви прийшли сюди до церкви чи просто погуляти?
- На службу до церкви, - з викликом відповідає за всіх дівчина років 25-ти. – Чому до Лаври? Завжди приїжджаємо, якщо є змога, саме сюди. Ми визнаємо лише цю церкву, бо вона канонічна, а іншу нам нав’язав Константинополь. Вибачте, нам ніколи розмовляти...
Прямуємо далі.
Продавчиня одного з лаврських продуктових кіосків виявилася більш говіркою та приязною.
Розповіла, що працює тут вже три роки. Зараз людей до Лаври ходить набагато менше, ніж до війни, за останні два тижні був лише один автобус з паломниками. На службу до церковки щодня приходить десь від 30 до 50 вірян – до війни було значно більше, а зараз багато хто поїхав з Києва через війну. Але, як людина віруюча, вона нікого не звинувачує в тому, що сталося:
- У мене мама - українка, батько – росіянин, ми всі - браття слов’яни, і наш церковний ієрарх каже, що те, що відбувається зараз – це просто безумство.
Але ж це росіяни напали на Україну, а не навпаки? – запитуємо.
- Так, росіяни, - стиха відповідає жінка, відводячи очі. – Але мені треба працювати…
Нав’язливе відчуття: всі, з ким ми тут спілкувалися якось відразу вбачали в нас «чужих». Тому замикалися, відразу уникали будь-яких розпитувань. А ще вони були якось по-особливому насторожені – це можна було відчути хоча б по оцінюючих поглядах, які кидали на нас і священики, і продавці, і ті, хто начебто розслаблено прогулювався розкішним зеленим заповідником.
Чимось дуже чужим все навкруги здалося і нам – тут не хотілося затримуватися, незважаючи на всі принади. Воно ніби відокремлене від Києва стало - це місце. Хоча і відчинений монастир для всіх бажаючих – гуляй, скільки заманеться. Вже тоді, коли ми пішли звідти, я пригадала слова немолодої благообразної продавчині однієї з монастирських крамничок. Живе вона на території монастиря, і на питання, де ховалася під час численних повітряних тривог, трохи здивовано відповіла:
- А навіщо? У нас не було тут ніяких повітряних тривог. Це там у вас, у місті, вони були, а у нас – ні.
Вона стовідсотково впевнена, що ніякі бомби і ракети на Лавру не впадуть. Такий собі святий заказник, який має обійти війна. Мабуть, вірять, що путін Лаврський монастир московського патріархату не бомбитиме? Не дай Боже, звісно, але от Святогірський монастир він вже розбомбив…
І от, нарешті, проповідь… Звісно, в риму – НАТО винувато
А про що розповідають пастирі під час богослужінь у Лаврі? Ось, наприклад, намісник Києво-Печерської обителі, митрополит Вишгородський та Чорнобильський Павло у святковий день 9 травня на ранковій службі, зокрема, говорив про те, що «вкотре повторюю, що Європа отримала великий подарунок – робочу силу та уми з України. Комусь було вигідно розпочати цю війну… Було вигідно вбити безліч наших співгромадян, наших братів і сестер». Тобто, знову ж таки – росія ні при чому, а кому це було вигідно – вам же не важко здогадатися…
А ось безаосередньо про святкування 9 травня «раніше»: «Цього дня приходили люди, клали квіти, проводили панахиди, а сьогодні намагаються з людей вибити все, що називається святим...»
Це не вигадка - послухайте запис служби - він був розміщений на лаврському сайті. Його можуть звідти видалити, але у нас збережено файл. Звісно, в текстовій версії це все підчищено. Але на що був розрахунок?
Зрозуміло, у кожного з тих, з ким ми спілкувалися в цей день в Лаврі, свій шлях і свої причини ходити молитися та на сповідь саме до цієї церкви. Але констатуємо сумний висновок: вони не здатні бачити або удають, що не бачать того, що коїть в Україні ворог, їх не переймає «канонічна єдність» з катами Маріуполя та Бучі. І то добре, аби ще й не підтримували їхні звірства, нехай і не зізнаючись в тому самим собі. Ми не знаємо скільки їх реально. Чи можна судити про це по кількості переглядів богослужінь з Києво-Печерської лаври в ютубі? Зазвичай це півтори-три тисячі, і лише святкові богослужіння «набирають» від 10 до 40 тисяч переглядів. Це, нагадаємо, головний осередок УПЦ МП в країні. Втім, ми не беремося інтерпретувати цю цифру, адже навряд чи більшість прихожан московської церкви в Україні є регулярними користувачами мережі Інтернет.
Лавра сьогодні
…У кінці квітня пройшла інформація, що Верховна Рада поки відклала розгляд законопроєкту про заборону діяльності УПЦ МП на території України, оскільки це може призвести до розколу суспільства.
«Цього не можна допустити, тому що українська нація має бути єдиною. Будемо розбиратися з усіма після перемоги», – наголосив голова ВР Руслан Стефанчук.
Може, й направду так краще? Але все одно – тривожно, а не затишно киянам, які щойно пережили ворожу атаку на своє Місто, у затишних (парадокс!) закапелках Києво-Печерської Лаври у лагідному травні 2022 року.
Лариса Гаврилова, Київ
