23 квітня. Пам’ятні дати

Проголошений на 28-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1995 році на честь трьох геніїв світової літератури Вільяма Шекспіра (1564-1616), Мігеля де Сервантеса (1547-1616) та Інки Гарсіласо де ла Веги (1539-1616). Крім того, 23 квітня народились відомі письменники: француз Моріс Дрюон, ісландець Гальдоур Лакснесс, росіянин Володимир Набоков; з українських – Григорій Тютюнник, Василь Земляк, Олександр Гаврилюк, Василь Кухта, Андрій Курков.

Цього року Всесвітній день книги і авторського права проходить під гаслом – «Книги: вікно в світ під час пандемії COVID-19». Адже, як зазначають в ООН, книги не знають відстаней, наша уява здатна миттєво перенести нас в будь-яку точку планети і навіть всесвіту. Ми можемо мандрувати завдяки читанню. Це сильний засіб боротьби з самотністю. Крім того, з 1 по 23 квітня в рамках Всесвітнього дня книги і авторського права ЮНЕСКО запропонувала всім обмінюватися віршами і посланнями, щоб продемонструвати силу книги.

Наразі Всесвітній день книги і авторського права відзначають у понад ста країнах світу. Окрім цього, існує ще одна традиція у сьогоднішнього свята - щорічно, починаючи з 2001 року, в цей день називається місто, якому присвоєно звання Світової столиці книги (присуджується на 1 рік). У відбірковий комітет входять представники ЮНЕСКО та трьох міжнародних професійних видавничих організацій: Міжнародного союзу видавців, Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ і Міжнародної федерації книготорговців. Цього року Світовою столицею книги названо столицю Грузії - Тбілісі.

Події дня:

23 квітня 1975 року на території Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, в приміщенні колишньої лаврської друкарні відкрив двері для перших відвідувачів Державний музей книги і друкарства УРСР (нині Музей книги і друкарства України) створений за постановою Ради Міністрів УРСР від 17 березня 1972 року. На сьогоднішній день у музеї зібрані близько 56 тисяч експонатів, що висвітлюють історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів: копії (факсиміле) рукописних книг XI—XV ст., копії перших друкованих кириличних книг, оригінали стародруків XVI—XVIII ст., раритети друкованої україніки XIX—XX ст., дерев'яні й мідні кліше граверів XVII—XVIII ст., окремі друкарські верстати XVIII—XIX ст., оригінали книжкової графіки XX ст. тощо. Експонуються стародруки відомих церковних і культурно-освітніх діячів XVII—XIX ст., таких як Петро Могила, Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Йосип Тризна, Лазар Баранович, Туптало (Дмитро Ростовський), Євгеній (Болховитинов).

Ювілеї дня:

101 рік від дня народження Григорія Михайловича Тютюнника (1920-1961), українського прозаїка та поета. Брат іншого відомого українського письменника Григора Тютюнника. Творчий доробок митця складають збірка оповідань «Зорані межі» (1950), повість «Хмарка сонце заступить» (1957), поетична збірка «Журавлині ключі» (1963). Найвідомішим твором письменника став роман «Вир», який посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. Саме за «Вир» письменник був удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1963; посмертно). А ще роман вирізняється надзвичайно досконалим мовним стилем – учителі часто використовують його уривки для диктантів. Народився Григорій Тютюнник в селі Шилівка на Полтавщині. У 1938 році вступив до Харківського університету, але навчання перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, був двічі важко поранений, декілька разів тікав з ворожого полону, брав участь у діях партизанських загонів на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Після війни був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну літературну діяльність. До кінця життя пам’ятав про війну – лікарі так і не змогли видалити осколок біля серця. Від тих воєнних ран і помер – наприкінці серпня 1961-го, 42-річним. У 2000 році в рідному селі Григорія та Григора Тютюнників було створено музей.

67 років від дня народження Майкла Мура (1954), американського кінорежисера, публіциста, письменника. Лауреат премії «Оскар» (2003) в номінації «Кращий документальний фільм» за фільм «Боулінг для Коломбіни»; володар «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю 2004 року за фільм «Фаренгейт 9/11». Стрічка стала найуспішнішим комерційним проектом в історії документалістики.

60 років від дня народження Андрія Куркова (1961), українського письменника, сценариста. Андрій Курков є автором понад 20 книг, серед яких як дорослі романи, так і казки для дітей. Курков також є автором понад 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів. Курков – єдиний російськомовний письменник, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів. Приміром, його найпопулярніший роман «Пікнік на кризі» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників. Загалом твори письменника перекладені 36 мовами світу. Андрій Курков народився в російському селі Будогощ Ленінградської області. З раннього дитинства мешкає в Києві. Після школи працював завклубом, завідувачем бібліотеки в санаторії в Пущі-Водиці, діловодом тощо. Згодом закінчив Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працював випусковим редактором багатотиражки Київського політеха, редактором видавництва «Дніпро». Перша публікація – гумореска у київському виданні «Рабочая газета» у 1979 році. Перший сценарій до фільму – «Поляна сказок» (працював як «літературний негр»: у титрах сценаристом зазначено Кіра Буличова, який за нього отримав приз на Братиславському кінофестивалі). Працював сценаристом на кіностудії О. Довженка, викладав у Белл Колледжі (Кембридж, Англія). З 1988 член англійського ПЕН-клубу. Член Спілки кінематографістів України (з 1993) та Національної спілки письменників (з 1994). З 1998 року – член Європейської кіно академії та постійний член журі премії Європейської кіноакадемії «Фелікс».

Роковини смерті:

День пам’яті Вільяма Шекспіра (1564-1616), англійського драматурга і поета доби Відродження, автора безсмертних і знаних усіма п’єс та сонетів. Як сказав англійський поет, актор і теоретик драми Бен Джонсон (1572-1637), Шекспір «не має віку, він – на всі часи». Помер Шекспір у віці 52 років на батьківщині, у Страдфорді. Існують документальні свідчення, що до 1613 року він час від часу відвідував Лондон, але потім, імовірно, перестав. Напис на могильній плиті закликає світ залишити його спочивати у спокої та проклинає «того, хто ворухне мої кістки». Місце останнього спочинку поета та драматурга залишається непорушним, а от про те, що Шекспір спочиває в мирі та спокої, в переносному значенні не може бути й мови: Шекспір як і раніше користується у культурному спадкові англомовного середовища таким впливом – підтвердженням цьому є кіноіндустрія – якого не спромігся сягнути жоден з інших авторів. Та навіть і поза англомовним світом його значення у світовій літературі залишається також беззаперечним. Щороку з’являється майже 5 000 нових видань його творів. А, приміром, у Німеччині, де він у ХVІІІ ст. відіграв вирішальну роль у формуванні власної національної літератури, він й досі залишається драматургом, якого найчастіше ставлять на сцені. Зітхання Ґете «Шекспір, без кінця Шекспір» залишається актуальним і нині. Цікаво, що драма за часів Шекспіра займала в ієрархії жанрів досить непрестижне місце. Це була суто розважальна річ, яку можна порівняти на сьогоднішній день з кіно. До того ж театр був проклятий пуританами і мусив знаходити собі місце десь на околицях столиці, що користувалися дурною репутацією, по-сусідству з кривавими видовищами цькування ведмедів та з борделями. Водночас, правда, треба зауважити, що театр також користувався і заступництвом знаті та, навіть, протекцією самої корони. Любов до театру була притаманна всім прошаркам тодішнього англійського суспільства. В 1600 році на місто Лондон, яке в той час налічувало, за підрахунками істориків, десь зо 200 тис. мешканців, припадало більше семи театрів із вмістимістю в кожному до 15 тис. місць для глядачів.

Разом з тим, цього дня не стало Мігеля де Сервантеса (Сервантес Сааведра; 1547-1616), іспанського письменника. Автор одного з найвизначніших творів світової літератури – роману «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (1605). Перший переклад «Дон Кіхота» з’явився 1612 року – роман переклали англійською мовою. Чотири роки по тому книжку видали французькою, з якої почали перекладати майже всіма європейськими мовами. Після Біблії «Дон Кіхот» став найчастіше публікованою у світі книжкою. Українською славетний роман уперше почав перекладати Іван Франко. Він переповів для дітей віршами першу частину книги. У Львові вона витримала чотири видання. Після цього побачила світ скорочена прозова версія «Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі», виданий 1924 року у Львові Антіном Лотоцьким. А через 3 роки у Харкові скорочений переклад з іспанської «Вигадливий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» зробив Микола Іванов. Повний переклад українською з мови оригіналу з’явився лише у 1950-х. Здійснив його видатний український перекладач Микола Лукаш. Його «Дон Кіхот» вийшов у київському видавництві «Дніпро» 1995 року.