Імітаційні санкції, брудершафт крізь зуби у Сочі та гарячий Південний Кавказ
Путін та Лукашенко провели сеанс ритуального спілкування в Сочі під акомпанемент заяв Світлани Тихановської. Зразу у двох державах Південного Кавказу помітно загострилася ситуація.
Європейський Союз залишається відданим власним політичним принципам, серед яких і прагнення почути опонента та продовжувати діалог з ним. Саме так можна оцінити узгоджені міністрами закордонних справ ЄС санкції проти російських високопосадовців, причетних до переслідування неформального лідера російської опозиції. Маю неабиякі сумніви, що хтось з квартету підсанкційних «юристів Путіна» мав наміри ближчим часом вирушити на відпочинок або лікування до країн ЄС. Натомість шеф європейської дипломатії Жозеп Боррель публічно заперечив можливість запровадження санкцій ЄС проти російських бізнесменів, незалежно від ступеня їх наближеності до Путіна. Запроваджені за новим санкційним механізмом Європейського Союзу обмеження зуміли зберегти не лише показну принциповість політиків Старого Світу, але залишити напівпрочиненими двері до діалогу з Кремлем. Нічого особистого – просто енергоресурси та величезний ринок збуту товарів.
Санкції проти Росії та Білорусі (обмеження проти урядовців Лукашенка ЄС продовжив на рік) обговорювали в Сочі Владімір Путін та Олександр Лукашенко. Не думаю, що варто шукати у цих ритуальних зустрічах ознаки глибокої обопільної симпатії, швидше навпаки – ці регулярні діалоги нагадують гру посередніх акторів, які розігрують етюд «Геополітична відданість». Більш цікавими є два моменти. Чи правда у Сочі обговорювалася перспектива приватизації низки білоруських стратегічних підприємств російськими компаніями, яка за всього показово дружнього характеру може розцінюватися як економічний аншлюс? Чому Світлана Тихановська напередодні зустрічі в Сочі констатувала, що опозиція в Білорусі програла вулицю та навесні відновить акції протесту, з огляду на настрої білоруського суспільства. Проте вже за кілька днів символ білоруської опозиції наголосила, що цього року Лукашенко піде.
Суттєво загострилася ситуація у Грузії та Вірменії. Наступного дня після затвердження прем’єром Іраклія Гарібашвілі поліція взяла штурмом офіс партії «Єдиний національний рух» та арештувала її лідера Ніку Мелія, що викликало не лише обурення опозиціонерів, але і помітне занепокоєння акредитованих у Тбілісі західних дипломатів. Переслідування лідера найбільшої опозиційної партії може, серед іншого, завадити Грузії отримати цього року ПДЧ для вступу до НАТО. Військово-політичний компонент кризи виразно помітний у Вірменії, де начальник Генерального штабу Онік Гаспарян закликав прем’єра Нікола Пашиняна піти у відставку. Той заявив про спробу військового заколоту, відправив президенту Армену Саркісяну подання про звільнення Гаспаряна з посади та вивів на вулиці Єревану своїх прихильників. Нагадаю, що у парламенті Вірменії Пашиняна підтримує монобільшість. Заступника Гаспаряна, національного героя Вірменії Тірана Хачатряна, який зневажливо сприйняв заяву Пашиняна про неефективність російських ракетних комплексів «Іскандер», керівник вірменського уряду зняв з посади. Проте президент Вірменії Армен Саркісян відмовився звільняти Оніка Гаспаряна, чим дав новий імпульс політичній кризі, яка виглядає шлейфом поразки вірменських сил у минулорічній війні з Азербайджаном.
Євген МАГДА, Інститут світової політики
