Початок весни – це не лише квітучі дерева і початок садово-польових робіт на городах по всій країні. Весна знаменує ще й старт проведення розмінування територій на Донбасі. Про технічні особливості цього процесу, а також – чи є українське законодавство досконалим у цій сфері, Укрінформ дізнавався у одного з ключових учасників розмінування – неурядової організації "Данська Група з розмінування" (DDG).
Варто зауважити, що введення карантину внесло певні корективи у підготовку цього матеріалу, а тому інтерв'ю з головою програм Данської Групи з розмінування Альмедіною Мусіч відбулось у Skype-режимі.
- Альмедіно, давайте трохи зануримось у суть діяльності вашої організації. В чому саме полягає організація розмінування територій?
- Я би говорила тут не лише про розмінування – це лише один із компонентів більш широкої картини протимінної діяльності. Із п'яти компонентів такої діяльності, відповідно до загальноприйнятих стандартів, які є у світі, ми в Україні займаємось чотирма.
Перший – власне, про що ви запитали, це процес гуманітарного розмінування. Другий – інформування про мінну небезпеку, третій – це допомога постраждалим від мін, четверта – адвокаційна діяльність. Ці чотири ми наразі й імплементуємо в Україні.
П'ятий компонент – знищення боєприпасів. Наразі ми не можемо займатися цим в Україні.
Всі вони дуже взаємопов’язані та взаємодоповнюючі. Протимінна діяльність спрямована на запобігання нещасним випадкам та захист цивільного населення й інфраструктури.
Якщо ми говоримо про гуманітарне розмінування, то є різні методи, і тут важливо зібрати інформацію про розмір та ступінь забруднення.
У 2015 році ми розпочали нашу діяльність з інформування про мінну небезпеку, а трохи пізніше, за два роки розпочали власне гуманітарне розмінування – у 2017 році.
Наразі ми розмінували 600 тисяч м2 територій. Приблизно таку ж кількість території ми змогли розблокувати завдяки нетехнічному обстеженню територій.
- Як проходить цей процес з технічної точки зору?
- Ми тісно співпрацюємо з Міністерством оборони України – як тією інституцією, котра сьогодні є відповідальною за координацію протимінної діяльності. Мова йде про планування, постановку завдань та перевірку якості розмінування.
Також Міністерство оборони бере активну участь у зустрічах з усіма стейкхолдерами, що залучені у протимінній діяльності. Це, зокрема, наші регулярні зустрічі з координації, це зустрічі протимінного сабкластеру, який координується UNDP, це також круглі столи, які організовує ОБСЄ.
В Данській Групі з розмінування є команди, які займаються нетехнічним обстеженням територій. Після нетехнічного обстеження ми звітуємо до Міноборони про отримані дані з територій, які ми обстежили.
Зокрема, базуючись на свідченнях від громади і наявних доказах, виділяємо три типи територій: підозрювано небезпечний район, підтверджено небезпечний район і виключена територія (безпечна територія).
Ці дані вносяться у базу даних Міноборони для того, щоб створити полігони для подальших робіт. Після цього – надаємо запит до міністерства для того, щоб вони дали нам завдання – який саме з полігонів розмінувати наразі. Лише після цього ми можемо розгорнути діяльність команди.
Наразі у нас є дві укомплектовані команди, що знаходяться в режимі готовності, й ще три нові буде сформовано, якщо все буде добре після закінчення епідемії коронавірусу. Всі п’ять команд будуть розгорнуті для проведення гуманітарного розмінування.
- Хто входить до цих команд?
- Кожна з цих п'яти команд складається у середньому з дев'яти людей: п'ять чи шість демінерів, одна людина – керівник групи, сьомий – заступник керівника, який може виконувати обов’язки як керівника, так і демінера за потреби, ще двоє – це парамедик та водій швидкої.
Така структура команди відповідає міжнародним стандартам. За великим рахунком, всі оператори протимінної діяльності мають працювати відповідно до такої ж структури.
Крім того, окрім міжнародних стандартів мають бути національні стандарти протимінної діяльності. В Україні таких стандартів, діючих на постійній основі, зараз немає. Тому ми керуємось внутрішніми стандартами DDG, які були розроблені саме для України.
В Україні наші команди сформовані та укомплектовані обладнанням таким чином, щоб виконувати технічне обстеження територій, ручне розмінування і очищення району бойових дій.
Кожен з цих методів передбачає різну техніку виконання і різну підготовку, яку мають пройти демінери. Також це впливає на різну денну продуктивність – мається на увазі кількість квадратних метрів, які за день може очистити команда.
- Хто фінансово допомагає Україні розміновувати території?
- Перш за все, це кошти міжнародних донорів – різних департаментів Європейської комісії, а також урядів європейських країн, або ж їхніх міністерств закордонних справ. Серед країн, які фінансово підтримують протимінну діяльність нашої організації, крім інституцій ЄС, це Швеція, Франція та Німеччина.
І звісно ж, є сильна підтримка від уряду США – як, до речі, одного з найбільших фінансових донорів підтримки гуманітарного розмінування у світі.
- Деякі фахівці наголошують, що існує певний стандарт щодо розмінування територій: рік війни – це десять років розмінування. Чи це так? За вашими оцінками, скільки реально часу знадобиться для повного розмінування Донбасу?
Ніхто точно не може сказати – скільки років треба для розмінування Донбасу
- Наразі, на жаль, ніхто вичерпно та точно в Україні не зможе відповісти на ваше питання. Я можу відповісти лише частково.
Отже, для того щоб чітко відповісти на це питання, в Україні має бути сформований і встановлений Національний орган з протимінної діяльності.
Також має бути загальна база, в яку б усі організації та всі учасники роботи з протимінної діяльності рапортували б та подавали інформацію.
Я маю зазначити, що тривалість процесу розмінування залежить не лише від розміру замінованої території. Це відомий факт – в Україні велика проблема. Україна – це країна, територія якої є однією з найбільш забруднених мінами не лише в Європі, а й взагалі у світі.
Тож питання – не лише про розмір, треба враховувати, скільки операторів протимінної діяльності працюють і розміновують ці території.
В Україні наразі – лише дві міжнародні організації – це Данська Група з розмінування (DDG) та Halo Trust. Ми спільними зусиллями займаємось гуманітарним розмінуванням, а також підтримуємо національного оператора протимінної діяльності – ДСНС, який також проводить гуманітарне розмінування.
Якщо порівнювати кількість таких операторів з іншими країнами – в Україні їх дуже мало. В інших країнах було, наприклад, до двадцяти операторів.
Тому так, тривалість розмінування залежатиме ще й від кількості команд, людей, які безпосередньо займатимуться розмінуванням. І, звісно ж, від фінансування.
- Що ще може впливати на процес розмінування?
Важко знайти фінансування, якщо одну й ту саму територію, ймовірно, доведеться розміновувати кілька разів поспіль
- Ми маємо зважати, що конфлікт ще триває і можемо говорити про політичну залученість уряду України до планування гуманітарного розмінування. Однак, конфлікт продовжується, ми щодня чуємо про зіткнення, в результаті яких залишаються також боєприпаси, що не вибухнули.
Розмінування – це дуже дорогий процес і досить важко знаходити донорське фінансування, якщо є ймовірність, що одну й ту саму територію доведеться розміновувати кілька разів підряд. Це не найкращий спосіб вирішення цієї ситуації.
Ми можемо очікувати, що з'явиться більше операторів тоді, як завершаться бойові дії. В такому разі територія зможе бути розмінована і одразу бути повернена громаді, яка проживає на тій території.
- Правильно розумію – розмінування територій відбувається на підконтрольних уряду України територіях?
- Так, все правильно. Крім того, маю ще зазначити, що ми не працюємо ближче, ніж за 5 км від лінії зіткнення – з міркувань безпеки, а також з міркувань можливостей повторного замінування територій.
Безпосередньо наша команда працює у Луганській області, а Halo Trust – у Донецькій. Однак, інформування про мінну небезпеку, допомогу постраждалим від мін та адвокацію ми проводимо на території всієї Східної України.
- Якщо звернутися до досвіду роботи з розмінування в інших країнах, то в чому особливість цього процесу в Україні – окрім того, що наша країна, як ви вже згадували, має одну з найбільш забруднених мінами територію у світі?
- Якщо ми кажемо про різницю з іншими країнами, то тут, звісно, грає роль відсутність Національного органу з протимінної діяльності та Центру з протимінних операцій.
Незважаючи на те, що у грудні 2018 року Верховна Рада ухвалила закон "Про протимінну діяльність", його положення ще не були, на жаль, імплементовані.
Також не вистачає національних стандартів, яким мали б слідувати всі оператори з протимінної діяльності. Знову ж таки, вже існує дуже багато вимог в існуючому законодавстві щодо реєстрації, акредитації, імпорту різних товарів, які нам потрібні для проведення гуманітарного розмінування.
Є потреба в тому, щоб уряд України й органи влади були більш залучені до процесу розмінування, з централізованим Національним органом з протимінної діяльності.
Також є потреба і в співробітництві з іншими міністерствами, що прямо чи непрямо залучені до протимінної діяльності. Зокрема, міністерства освіти, міністерства охорони здоров'я, міністерства соціальної політики.
- З ваших слів складається, враження, що в Україні ведеться фрагментарна робота і ситуація потребує нагального вирішення.
- Так, саме це і маю на увазі. Можна також додати, що в Україні не вистачає стратегії й загального розуміння процесу.
Однак, незважаючи на всі ці перешкоди, ми бачимо, що є добра воля і уряду України, й міжнародної спільноти, і національного оператора.
Є необхідність залученості й фокусу від уряду України на протимінну діяльність – і розуміння "як це працює".
Те, що є наразі – це добре. Однак цього недостатньо.
Нам треба докласти трохи більше зусиль, спираючись, звісно, на існуючі можливості. Треба врахувати гарні приклади в інших країнах. Команда Данської Групи з розмінування має такий досвід, – і ми з радістю могли б ним поділитись в Україні.
Олександра Жаркова, Київ