Пам'яті Фаша

Пам'яті Фаша

Блоги
Укрінформ
Вчора ми стояли посеред засніженого степу, яскраво білого, де промені сонця сповнюють вітер тисячами блискучих іскр. Ми проводжали побратима.

Він змусив деяких з нас посміхатись кріз сльози наостанок, бо вперто не давав прикрутити кришку до труни. Над могилою кружляли голуби і торкалися нас крилами. Стаючи на коліна, хтось казав "до зустрічі", а хтось дякував за життя. Він воїн. Це шлях. Де бій це стан. І в бою він пішов від нас.

Він був бійцем.А ще він був медиком. Рятівником. Це важче, я відчула це на собі. Поруч із нами стояли люди селищ, які осиротіли без нього. Я чекала що хтось з них скаже це. І вони говорили - Павлопіль, Новосьолки, Орловське, Чермалик, говорили зриваючись на плач. Ті, кого він рятував не вагаючись, крив кріпкими словами, але рятував. Постійно ризикуючи, приймаючи надскладні рішення. Тепер, там, у засніженому степу, хтось ридав, хтось на емоціях казав своїм односельцям, які відмітились на сепаратиському референдумі - дивіться це все через вас. Але вони стояли там поруч із нами і мені чомусь це було важливо.

Ввечері ми з напарницею сіли у поїзд. Розгорталася драма - в одному з вагонів увагу наполоханих мандрівників з окупованої території країни привернув дядечко, який на їх думку, підозріло кашляв. Нас покликали заспокоїти людей, але це було не просто. "Визначте чи в нього коронавірус", - попросила провідниця. "Я в групі ризику, в мене діабет", - вищала збоку жінка в марлевій повязці, " Ми все знаємо, ми дивилися телевізор", - авторитетно заявляв її сусід. Іра ввічливо запитала чи був хворий в КНР, скільки хворіє, яка температура. До Китаю дядечко звісно не їздив, ходив до лікаря, ліки прописали , приймає, високої темератури немає, але ж кашель швидко не проходить, а він мусить їхати. "Ви його не оглянули , що ви з ним балакаєте!" , - кричала жінка з "групи ризику", "Оце фахівці, в якому університеті ви навчалися ", - обурювався глядач телевізора. Чого конкретно вимагали люди сформулювати не могли, але коли під крики і погрози скаржитися в міністерство " яке саме нас знайде"( в мвс чи що), ми пішли, вони змусили провідницю викликати швидку на наступну станцію. Далі потяг стояв 40 хв, ніхто звісно до лікарні чоловіка , який успішно доліковував бронхіт, не забрав. Вагон не відчепили і не спалили, але почали мити з хлоркою ще до прибуття у Київ, паніка вщухла, мабуть хлорку треба було застосувати раніше.

Ми сиділи в свому купе і згадували тебе, Фаш, посміхалися - оце круто було б щоб ти зараз був із нами. Ти б явно навів би порядок в "чумному вагоні" і перетворив би цю ситуацію на одну зі своїх нескінченних історій, які наче про біль, а до болю в животі реготали, коли ти черговий раз їх розповідав.

Ти справжній воїн, з тих, хто завжди проявляє всього себе в ситуаціях, які вимагають рішучості, будь то війна, чи епідемія, чи стихійне лихо. І твоє серце було сповнене любов'ю. Мабуть тому ти пішов з посмішкою.

Нехай ніхто з нас не засмутить тебе дріб'язковістю і боягузством.

Позивний Мауглі, Fb

Від редакції: Ігор Надолько (Фаш) помер під час чергування на передовій. Бойовий шлях: служив у 129-ому окремому розвідувальному і 18-ому окремому мотопіхотному батальйонах. Чотири контузії. Останні два роки - доброволець-парамедик у складі "Ангелів Тайри". Надав першу допомогу і врятував життя чотирьом сотням військових і цивільних

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-