Станиця Луганська: міст на той бік

Станиця Луганська: міст на той бік

Репортаж
Укрінформ
Як президент Зеленський новий мостовий перехід відкривав

Нинішнього року мені якось часто доводиться бувати в Станиці Луганській. Та якщо в першій половині року тут нічого цікавого для ЗМІ не відбувалось, то вже 7 липня до Станиці завітав щойно обраний президент Володимир Зеленський. Щоправда, тоді преса змогла побачити його з недоступної для прямого контакту відстані. Цього разу все було геть інакше, але – не одразу. Бо відразу нам повідомили, що «начальство затримується». Мінімум на годину. Якраз вистачить часу на фіксацію змін, що тут відбулись (або не відбулись) за ці півроку.

«ПЕНСІЙНИЙ ТУРИЗМ» – БЕЗ ЗМІН

У порівнянні з жовтнем (про поїздку Донбасом за програмою ООН Укрінформ уже розповідав), на тій частині КПВВ, яка доступна гостям Станиці, великих змін не сталось. Зник білборд, що нависав над пішоходами: «Подал заявление на паспорт эРэФ – позвал ОККУПАНТОВ».

Чи то гасло втратило актуальність (у зв’язку із закликами радника секретаря РНБО Сергія Сивохо), чи закінчився термін оренди рекламної площі… Між іншим, такі самі плакати зустрічались у настільки віддалених (від КПВВ) місцевостях Луганської області, що мешканці ОРДЛО, звичайно, можуть там опинитись, але хіба що “поштучно”…

Поруч зі знайомим «мобільним відділенням» Ощадбанку з двома банкоматами торохкотіло генератором дійсно мобільне відділення того ж банку. Адже банкомати, хоч і вбудовані в ошатні вагончики, самостійно рухатись не здатні. А це відділення, якого я тут раніше не бачив, розмістилось у кузові КрАЗа. Підійматися сходами всередину відділення не ризикнув – надто знервованою виглядала черга пенсіонерів. Утім, і знадвору можна було розгледіти два віконця, через які літні клієнти спілкуються зі співробітницями банку, а потім вилітають, щасливі, й мчать у своїх справах. Хто за продуктами, хто – в іншу чергу, до інших віконець, де дають дозволи на перетин лінії розмежування.

Звертаюся до одного з поліцейських, що з автоматами на ременях охороняли банківську установу:

- Судячи з того, що за віконцями сидять живі люди, пенсіонери можуть тут відкривати рахунки?

- Ні, рахунки можна відкрити лише в стаціонарних відділеннях банку, – почув у відповідь. – Натомість тут люди проходять ідентифікацію. Ну, і гроші, звісно, можуть отримати.

Читачі, що живуть у глибокому тилу, вірогідно, не в курсі, що тут означає слово «ідентифікація». Пояснюю. Це така штука, вигадана урядом за часів, коли Павло Розенко займав посаду міністра соціальної політики, а Андрій Пишний був головою правління цього самого Ощадбанку. Відповідно до неї, всі пенсіонери-переселенці мусили раз на два місяці приходити у відділення Ощадбанку (будь-яке – я в 2017-му році одного разу «ідентифікувався» аж у Верховині на Івано-Франківщині) з паспортом і банківською карткою.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИФРОНТОВОЇ «СОЦІАЛКИ»

Це, власне, й стало причиною т.зв. “пенсійного туризму”. Пенсіонеру достатньо було перешкандибати рештки мосту, відмітитись у прикордонників, митників і ще там у когось – і показатись у відділенні десь на території Станиці – або їхати кудись далі, вглиб країни. Наскільки така людина є патріотом України – або її ненависником – від цього її статки не залежать ніяк. За такої системи пенсію не можуть отримувати хіба що одинокі й безсилі старці. Власне, ними і в ОРДЛО ніхто не опікується.

Минулого разу я розповідав про двох жінок, що прийшли поскаржитись президентові на свою проблему: вони живуть прямо поряд із КПВВ, але – за високим парканом:

- Наш дім – на вулиці Лермонтова, ось тут, за КПВВ. Військові так його обгородили сіткою, що нам доводиться обходити мало не через Кондрашівку (до неї кілометрів три). 

Дім свого часу розбомбили; ми його сьогодні намагаємось відремонтувати, а спробуйте пройти стільки, коли ви навантажені будматеріалами. А що буде зимою, коли кучугури?..

Як відомо, Зеленський того разу з народом не спілкувався (як і з пресою), тому почути проблеми мешканців вулиці Лермонтова не міг фізично. Проте коли я в пошуках кави ближче підійшов до паркану, побачив відкриті… ну, не ворота, але широкі двері, що вели на ту саму злощасну вулицю. Мушу сказати: в порівнянні з руїнами, які ще зустрічаються на «основній» території селища, тут – повне жахіття. І разом з тим – кілька відновлених будівель аж сяють свіжим шифером і новенькими «євро-вікнами».

Кілька чоловіків поралися навколо новенької гойдалки; поряд стояли садово-паркового типу лавка й пісочниця. Як на мене, абсолютно зайва – тут, на лівому березі Дінця і так пісок скрізь на десятки кілометрів від ріки. Але, мабуть, так треба. Спитав у чоловіка, на вигляд – головного тут:

- Ви, мабуть, бригадир?

- Та ні, ми тут просто живемо… Цей дитячий майданчик нам передав Червоний Хрест, а вже встановлюємо його ми самі. Отут ще така карусель буде…

Він показав коло, окреслене прямо в піску. Щодо проходу в паркані – підтвердив, що він з’явився недавно, раніше його тут справді не було, і що стало зручніше. Але й якогось особливого захвату або вдячності комусь за таке досягнення не продемонстрував.

НА ДВА КРОКИ БЛИЖЧЕ ДО МЕТИ

По чиновних колах, що охороняли «офіційний» в’їзд на КПВВ, прошелестіла якась звістка, і вони дозволили прохід журналістам, перевіряючи кожного індивідуально. Допоки йшла концентрація «четвертої влади», відходити з п’ятачка за ворітьми не дозволяли. Спостерігати тут практично не було за чим, хіба що вдивлятись в обличчя тих, хто йшов з тієї сторони. Дивно, але мені ще жодного разу не потрапляли на очі просто знайомі, не кажучи вже про давніх друзів чи колег.

Подивився, як працює вівчарка. Перехожі кладуть речі на стіл; собака підводиться на задні лапи й обнюхує сумки. Пару разів побачив, як пес кладе лапу на той чи інший пакет, але командири тварини ніяк на це не відреагували. Слід гадати – якби пес винюхав щось дійсно заборонене, він би дав знати голосом.

…Дали команду рухатись. Цією дорогою, геть розбитою, я востаннє ходив улітку 2016-го. Небо й земля. Враження, ніби опинився на митниці десь на кордоні з Євросоюзом або в якомусь із тамтешніх аеропортів. Шкода, темп взяли такий, що не зміг сфотографувати всього, що хотів. Зате швидко добігли до мосту…

Інструкція для присутніх була така: знімати так, аби за спиною в президента майоріли прапори виключно українські й у жодному разі – не терористичної «ЛНР», якими рясніли металеві конструкції «їхньої» частини мосту. Щойно відремонтований (точніше, зведений наново майже з «нуля») міст з обох боків перегородили пластиковими блоками, які утворили імпровізований паркан. «Той» бік перекритий повністю, у нашому – залишили шпарину приблизно метрової ширини.

За «тим» парканом теж вишикувалась шеренга «журналістів» із мікрофонами, теле- та фотокамерами. У декого обличчя закривали маски. Зате з відкритим “заборолом” стояв линирійський «талейран», тобто самозваний «міністр іноземних справ» в окупаційній адміністрації Луганська Владислав Дейнего. Відомим у широких колах Дейнего став після провокації на цьому самому мості, куди заявився після т.зв. «розведення військ».

Тоді його супроводжувала якась линирійська фурія, і в її присутності він, розпушивши хвіст, хамив голові Станично-Луганської РДА Юрію Золкіну, як тільки міг. Цього разу «фурії» поруч не виявилось, і Дейнего не те, що не наважувався грубіянити, він навіть, як міг, ховався від наших камер.

Неподалік від «талейрана» красувалися двоє вояків у синіх шоломах із написами: «СЦКК» і, нижче, латиною – «JCCC». Спитав в одного з українських офіцерів, що б це означало.

- А, це самозванці, – відповів той. – Як відомо, росіяни ще в 2017-му вийшли зі складу Спільного центру з контролю та координації і більше туди не повертались. А цим байстрюкам ніхто ніякого мандату не давав. Та навіть без усіх цих подробиць вони тут перебувають незаконно. По-перше, лінією обмеження встановлено середину течії Дінця. А по-друге – чого вони каски на голови напнули? Каски – це зброя, а в зоні розведення військ жодної зброї бути не повинно.

НАРЕШТІ!

Народу в цей будній день було навдивовижу мало. Від КПВВ до мосту курсували два великі автобуси і зрідка – два гольф-кари.

Пасажирів зустрічали волонтери в червоній уніформі з інвалідною коляскою, але мені вдалось зафіксувати лише один випадок, коли хтось зі старих людей із паличками погодився всістися в крісло.

І ось на дорозі намалювався щільний натовп, який бадьоро рухався в наш бік. Явно не кволі пенсіонери. Медіа-спільнота захвилювалась і кинулась робити останні приготування. На годиннику була вже 15-та година. Із чимось.

…Перша особа держави випромінювала доброзичливість: «Добрий день», «Здрастє», «Дякую, дякую»… Він пройшов за пластикову огорожу подивитись на міст; журналісти й охорона, природно, ринулись за ним, утворивши надвисоку концентрацію живих істот на кожному квадратному метрі. Зеленський уже виходив із п’ятачка, коли ми з ним опинились на відстані напівзігнутої руки.

- Здрастуйте, – сказав мені президент. Помітивши стурбований порух когось зі свої охоронців у мій бік, зупинив того: «Все нормально».

Того дня президент здавався задоволеним. Чиновників не сварив. Хіба що голові Луганської облдержадміністрації Сергієві Гайдаю наказав швидко- швидко – за три місяці (як трасу Запоріжжя–Маріуполь) – відновити дорогу Сєверодонецьк–Станиця. Разом визначилися: у цьому році починати вже пізно – зима на носі. Тому відводяться березень, квітень і травень, а 1 червня по новій автостраді промчить сам президент і перевірить якість. Гайдай не заперечував.

…Власне, відкриття мосту отак одразу не відбулось. Очільник області пообіцяв зробити це пізніше – відразу після того, як будуть розібрані хисткі конструкції тимчасового переходу.

Про те, скільки коштувало будівництво мосту (хто пам’ятає, гроші на це обіцяли дати міжнародні інституції, зокрема Червоний Хрест), ми не дізналися. Посадові особи нічого про кошторис сказати не змогли, а Сергій Гайдай тільки зауважив, що гроші були виділені з дорожнього фонду області.

Як ми дізналися, міст таки відкрили саме в день візиту Зеленського. Про це він сам повідомив уже на зустрічі з педагогами і школярами станичанської школи №1. Зустріч відбувалась у спортивному залі, де одразу поцікавився:

- Сергію Володимировичу, коли цей спортзал стане таким, як у Європі?

Очільник області викрутився, я б сказав, вишукано:

- От як їхатимете по оновленій дорозі з Сєверодонецька 1 червня – заїдете сюди й побачите оновлений спортзал.

До речі, веб-камера, встановлена на мосту (відео виведене, зокрема, на сайт ЛОДА), показує, що люди йдуть в обидва боки саме ним, а тимчасовий перехід перекритий. Все нормально.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-