Штайнмайєр і його формула: Мінські угоди, безпековий блок, мир й ілюзія миру
Попередні кілька років у Мінську, в нормандському форматі на рівні політичних радників і міністрів закордонних справ точилися важкі й невдячні дебати про плани Мореля і формули Штайнмайєра.
Я, за дорученням президента Порошенка, була безпосереднім учасником і свідком цих подій і зустрічей. Наші французькі й німецькі друзі привозили уточнені, деталізовані, розмиті, приблизні, різні проекти, наша ж задача була одна – прочитати в рядках і між рядків – що туди напхала Москва, чітко це артикулювати, й виконувати політичний блок мінських угод так, як вони виписані, а не так, як їх читає і просуває Кремль. Так, як це потрібно УКРАЇНІ, бо це наша земля і наша територія, наші люди.
Щоб не здати українських інтересів і жодного метру української землі, в унісон працювали президент, його адміністрація, МЗС, Мінська група, і – я особливо за це вдячна – парламент. У ВР 8 скликання я створила неформальну мінську платформу, де всі причетні до мінського процесу інформували колег про певні деталі переговорів, ми роз‘яснювали позиції, аби уникнути суцільної зради. Маю чітко зазначити, що ніяких планів і формул українська сторона не підписувала. Дискусії, звичайно, велися, плани обговорювалися, йшло зближення позицій.
Ми чітко стояли на одному: безпековий блок – ключовий. Нам нав‘язували план, що, давайте, мовляв, зафіксуємо пару тижнів тиші, і це стане стартом для оголошення виборчої кампанії. Ми стояли на своєму: сталий режим тиші – це не 2 тижні без пострілів, а виведення російських найманців, російської зброї й техніки. Це не розведення військ, а виведення іноземних (російських) військ, як записано в мінських угодах.
Нам говорили, що Донбас має отримати легітимну владу якнайшвидше. Ми відповідали, що легітимну регіональну владу мають обирати не завезені на Донбас росіянами гіві-мотороли-казаки-чечени, а жителі цього регіону. Ми жорстко наполягали на участі у виборах ВПО, й наші партнери під тиском Москви уникали цієї проблематики, а Москва була категорично проти.
Ми говорили про проблему демілітаризації, роззброєння окупованих територій, розмінування – як важливий безпековий фактор, запоруку деокупації. Нам знову повторювали про пріоритетність виборів. Ми запитували наших партнерів – чи розуміють вони, що в таких умовах всі ці руконеподаваємі пушиліни-дейнегі, визначені Москвою там своїми гауляйтерами, просто стануть «легітимними». Ми жорстко стояли на тому, що вибори мають відбутися виключно за українським законодавством, в присутності міжнародних спостерігачів, з українськими ЗМІ, в умовах безпеки.
Ми тягли наших візаві на Донбас. Тодішній міністр ЗС Німеччини Штайнмайєр якось відвідав мирний Краматорськ, але всю дорогу ми з міністром Клімкіним запрошували високих гостей відвідати ще й Широкине, Попасну, Станицю, й питали, чи приїдуть туди, а тим більше – на окуповані території міжнародні спостерігачі. В тій важливій поїздці був і тодішній заступник міністра закордонних справ Вадим Пристайко.
Взагалі, це нонсенс – проводити вибори в окупації. Тільки після деокупації й демілітаризації це можливо. Й тому так гостро і важко ми піднімали в Мінську й на інших зустрічах тему українського кордону. Й миротворців на окупованих територіях, які мали відіграти роль тимчасових адміністрацій, дати час підготувати ці території до виборів, а не профанації під дулами кремлівських автоматів, й також передати потім Україні контроль над нашим кордоном.
Про роль парламенту. Парламент відігравав дуже важливу роль у цьому процесі, відстоюючи перед нашими міжнародними партнерами національні інтереси, допомагаючи президенту і МЗС доводити очевидне: без деокупації вибори – це імітація.
Ми прийняли рішення провести парламентський комітет Асоціації на Донбасі. Аби показати депутатам Європарламенту наслідки русского міра. І! Нам прийшов лист, в якому європейські колеги відверто написали, що через війну на Донбасі політикам і стафф не рекомендують відвідувати таку гарячу точку, офіційне проведення заходу там неможливе! Я схопила цей лист – і він став одним із важливих аргументів у наших гарячих дискусіях, в тому числі зі Штайнмайєром. Якщо є фактична заборона для європейців на відвідини підконтрольного Донбасу, то ХТО поїде спостерігачами на окупований Донбас?! Ніхто... Й результати там просто намалюють...
І ще один нюанс... Я завжди вважала, і неодноразово це озвучувала, що найкомпромісніше питання, де найпростіше, за бажання і політичної волі Москви, знайти рішення, зблизити позиції й показати результат – це гуманітарне. Звільнення заручників, відкриття, нарешті, КПВВ «Золоте» чи ремонту мосту в Станиці Луганській. Це, за доброї волі Москви, можна було зробити ще в 2016 році. Але виконання гуманітарного блоку не може підмінити питання повної деокупації і роззброєння! Це підігрування Москві.
Найважчий блок – безпековий, бо окупована територія нашпигована зброєю. Але виконання саме безпекового блоку є ключовим, запорукою, фундаментом переходу до політичного блоку. На нас теж тиснули. Але мир й ілюзія миру – не синоніми. На цьому ми і стояли.
Господи, дай усім нам мудрості! Мова йде про Україну в реалі, а не в кіно...
Ірина Геращенко
FB
реклама