Малоросія: де сміх, а де сльози в маячні «глави ДНР»
Другий день не стихають коментарі щодо заяви «глави ДНР» Захарченка про заснування Малоросії. Висловлюються не лише фейсбучні блогери, які представляють виключно самих себе, а й офіційні органи та офіційні особи різних держав. Можна вже зробити деякі попередні висновки з цього коментування.
Ми почули реакцію офіційного Києва, Берліна, Парижа, Вашингтона, ОБСЄ. Звісно, вони засудили (з різним ступенем різкості) і закликали Москву теж це зробити. Москва не засудила, хоча й відхрестилася від авторства ідеї. Хоча прес-секретар президента Путіна Пєсков сказав, що варто ініціативу осмислити, помічник Путіна Сурков назвав дискусію навколо Малоросії в цілому корисною. Але то все слова – що тих, що тих. Якими будуть діла?
На жаль, мети, задля якої Захарченко озвучував свою маячню, схоже, досягнуто.
Мета ця – відповісти на вимоги Заходу припинити агресію проти України на Донбасі шантажем, збуренням ситуації на Донбасі і в цілому по Україні, загрозою ескалації збройного конфлікту. Якою мірою цей шантаж вдався, тобто, чи злякався його Захід і чи піде на якісь поступки Кремлю – стане зрозумілим пізніше, коли після публічного засудження Заходом заяви про Малоросію ми побачимо його практичні кроки. Але вже сьогодні можна стверджувати, що шантаж сприйнято всерйоз.
Чомусь саме сьогодні міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель в інтерв’ю журналу Focus заявив, що санкції проти Росії необхідно поступово знімати. Цитата: «Згідно з попередніми рішеннями ЄС, Мінські угоди повинні бути виконані на 100%, тоді будуть скасовані 100% санкцій. Я думаю, що це нереалістично. Було б правильно поступово скасовувати санкції, реагуючи на прогрес. Щоб показати, що рух до миру того вартий». Думайте самі, чи вигідним для Росії є такий підхід Заходу до санкцій. Сьогодні ж американський сенатор Джон Маккейн, відомий своїм непримиренним ставленням до агресивної політики Кремля, жорстко розкритикував США та їхніх європейських союзників: вони «повинні… визнати, що не змогли кардинально змінити плани Росії в Україні протягом останніх трьох років». Як на мене, ці слова Маккейна можна оцінити і як його своєрідний «удар на випередження» проти тих на Заході, і насамперед у США, хто готовий йти на поступки Росії за рахунок України. Зауважимо також, що сказав це сенатор у прямому зв’язку з «ініціативою» Захарченка про Малоросію.
А якщо комусь здається неймовірним, щоб Захід раптом всерйоз сприйняв балаканину Захарченка – нікчемну маріонетку, слухати якого – себе не поважати, то варто згадати, що майже одночасно з «балаканиною» прозвучало інтерв’ю Рамзана Кадирова американському телеканалу НВО, в якому лідер Чечні наговорив справді страшних погроз Заходу – мовляв, «ми весь світ перевернемо», «поставимо рачки» ядерною зброєю. Кадиров не клоун, як Захарченко, правда? З його слів не сміються.
Також треба обов’язково зауважити, що «ініціатива» Захарченка мала для Кремля і певну пропагандистську мету.
«Скасування України і запровадження Малоросії» і справді настільки придуркувата ідея, що значна частина експертів та політологів, у тому числі і навіть переважно налаштованих антипутінськи, схиляються до думки, що заява Захарченка – це його особистий вибрик, не погоджений з Москвою, що у Кремлі не могли вигадати таку відверту маячню. Виходить, Москва не контролює повністю ватажків «ДНР/ЛНР». Для чого Кремлю потрібна така думка у головах західних політиків?
По-перше, непрямо підтверджується кремлівська теза, що конфлікт на Донбасі – це все-таки громадянська війна. Росія, звісно, підтримує сепаратистів зброєю, кадрами і грошима, але то вже похідне від глибинної причини війни – «в Україні люди по-різному бачать майбутнє своєї країни», як це формулює Сурков.
По-друге, Захід має упевнитися, що неконтрольованість Захарченка Москвою є наслідком впертого небажання Києва йти на поступки «ДНР/ЛНР». Мовляв, Захід і Київ не хочуть всерйоз розмовляти з «ДНР/ЛНР», через що у тамтешніх лідерів «зриває дах», вони вислизають з-під контролю Москви і здатні «наламати дров», хоч би й розпочати активні військові дії, в які Росія просто змушена буде втручатися. Тож, якщо не хочете війни, якщо хочете, щоб ці, справді придуркуваті, сепаратистські лідери поводили себе спокійно і не проголошували ніяких Малоросій, то чимшвидше дайте їм щось, приміром – особливий статус, як і записано в «мінських угодах». Або проведіть негайно вибори, щоб неадекватного Захарченка змінив хтось розважливіший і розумніший.
Ми не знаємо, чи вдався Кремлю цей пропагандистський задум. Однак очевидно: всі, хто говорить про те, що «Малоросія» Захарченка не схвалена попередньо в Кремлі – свідомо чи мимоволі допомагають його реалізації.
Юрій Сандул, Київ
