Захар Ченко Прилєпін і його «Малоросія»
Оголошена «денееровськім» ватажком заява про створення чергової -росії, на цей раз Мало-, спочатку викликала здивування. Типу: що і в якій кількості він там п'є (або курить)? Потім новина про це почала ширитись і обростати коментарями різних сторін і рівнів. Потім з'явився відеозапис, досить забавний. Захарченко важко читає заяву з папірця, майже не відриваючи очей.
Аналітики з цього приводу було море. Однак ознайомившись з реакцією російських медіа, хочу внести і кілька своїх крапель. Переважно - жовчі.
ВИТОКИ ПОЛІТИЧНОЇ САМОДІЯЛЬНОСТІ
В Україні склалася практично консенсусна думка, що заява про перезавантаження України в «Малоросію» з обов'язковим її обезкримлюванням робилася за згодою і на замовлення Кремля. Всю іншу інформацію вважають за дезінформацію, димову завісу. Думаю, дійсність не зовсім така. Сформована думка про те, що ніби лугандонські діячі без дозволу Кремля і звуку не видадуть, причому будь-яким зі своїх отворів, у цілому - вірна. Але в деталях потребує уточнення.
При цьому справа не тільки в тому, що у Кремля є різні вежі, башточки, а також під'їзди, входи і коридори, у кожному з яких виробляється своя концептуальна продукція. Ця продукція потім просувається на ринок ідей, що викладаються перед світлі очі Верховного Правителя. Справа ще й у тому, що політична самодіяльність - один з ефективних в умовах оксамитової диктатури прийомів, як управління, так і вибудовування хоч якихось соціальних ліфтів.
Самодіяльність ця - природно не абсолютна, а в певних межах. Завдання самодіяльного політичного актора не тільки в тому, щоби продемонструвати завзяття, правильне розуміння політики «партії і уряду, і особисто дорогого...». Потрібно ще й вгадати, чого б хотілося правителю за пів-хвилини до того, як йому цього захочеться.
Найяскравіший приклад успішної такої самодіяльності - любовний психоз екс- "прокурора Криму" Наталії Поклонської, яка настирливо декларує свою пристрасть "святому Царю-мученику", і це є найважливішою частиною її політичного іміджу в Держдумі РФ.
Можна також згадати, що й операція «Російська весна» теж мала різні менеджментські складові. Як хвалився сам Путін, кримською її частиною він керував сам у ручному режимі. А ось у донбаської частини спецоперації була велика роль самодіяльності тісно співпрацюючого із Сурковим російського "православного олігарха" Костянтина Малофєєва, який на випередження виконував бажання Верховного (як пам'ятаємо, Гіркін і Бородай - співробітники цього бізнесмена).
Останнім часом говорять, що й олігарх медведєвського клану Володимир Євтушенков попрацював там і тоді (ймовірно, це пов'язано з атакою на нього президента "Роснафти" Ігоря Сечіна; щоб відбити її, включаються нагадування про події трирічної давності: «За що? Адже я так старався!»).
Прийнявши таке припущення за гіпотезу, розглянемо те, що сталося.
ЗАСІБ ВІД БАГАТЬОХ НЕДУГ
Передусім - про рамки, в яких укладено пропозицію, і про передбачення.
Останнім часом так звані російські політологи, які беруть участь у так званих політшоу на ТБ все частіше говорили про те, що досить вже потурати укрофашистам і їхнім покровителям на Заході. Мовляв, пора вже визнавати «ЛДНР» і активніше допомагати будувати там державність.
Це пов'язано, по-перше, з тим, що увіпхання окупованих обрубків в Україну, схоже, вже надійно провалюється. По-друге, все очевиднішим стає розуміння, що вибори в США і Франції, Австрії та Голландії радощів Кремлю не принесли, а «свої люди» в Кишиневі й Софії не всесильні. Додон і Радев не мають достатньої кількості повноважень і бажання, щоб доставити Путіну стільки радощів, скільки б той хотів. По-третє, викликають довіру повідомлення про те, що путінські політтехнологи метушаться в пошуках образу позитивного майбутнього на вибори-2018. І в цьому сенсі їм конче потрібна якась «двіжуха».
Ще один важливий фактор - суд у справі МН-17. «Скільки мотузочці не витися...». Дамоклів меч трибуналу по Боїнгу все нижче і нижче. Шиї він поки не загрожує, але плече у коштовному піджаку вже дряпає. Пам'ятаєте вердикт Високого суду Лондона щодо вбивства Литвиненка? Пам'ятаєте реакцію на нього в світі? А тепер помножте це на 298, кількість жертв рейсу МН-17! Аналогія з вибухом Боїнга-747 над Локербі в 1988 році і судом після трирічного слідства (до речі, теж проходив в Голландії) напрошується надто очевидна. А за цим спливає тінь Муаммара Каддафі. Видіння його передсмертного згвалтування, кажуть, досі переслідують вразливу душу ВВП. Треба ж, ніколи такого не було, а тут - знову ... Щоб позбутися таких психозів, диктатору потрібні сильнодіючі ліки. Якраз такі, як пропонована Малоросія.
Ще, як мені здається, на дату оголошення бреднів про Малоросію вплинули нещодавно оприлюднені дані соцопитування про те, що українці ставляться до росіян не так уже й погано і якоюсь мірою готові до якихось «компромісів з Донбасом». У РФ ці некритично подані дані зустріли з небувалим тріумфом. Ця подія фактично стала наступною великою перемогою Росії після ніжних рукостискань Трампа з Путіним. Креативники проекту, який ми розглядаємо, вирішили, що народ України якраз дозрів до сприйняття «проекту Малоросії».
При цьому в Україні діставання з-під історичної пилу саме цього імперського топоніму вважають чи то троллінгом, чи то знущанням. Елемент того й іншого, звичайно, є. Але, впевнений, що багато хто із креативників впевнений, ніби жителі нашої країни при достатньому умовлянні танками і газом, нафтою і «градом» на це погодяться, якщо не зараз, то в найближчому майбутньому. В їхньому розумінні для тих, кого вважають «хохлами», немає особливої різниці чим бути, «Україною» або «Малоросією».
ЯК ВИКОРИСТОВУВАТИ БЕЗПОРАДНЕ
Для Росії ж, для Кремля і для Путіна особисто цей проект цілком «духопідйомний». Зверніть увагу на реакцію Дмитра Пєскова: «Підлягає осмисленню». В його термінології це комплімент. Більш того, ця ідейка для ВВП - єлей на душевні рани. А також деякий козир для шантажування «партнерів» на переговорах: «Тримайте мене семеро (G7), а то зараз як почну розмірковувати, як нам облаштувати Малоросію».
Цікавий епізод стався на ефірі «політичного ток-шоу», вівторкових «60 хвилин» на Росії-1. Відеозв'язком говорив Михайло Погребинський. Російське телебачення зазвичай презентує його як генія думки, політолога всіх часів і народів, чи не єдиної притомної (після вбивства Олеся Бузини) людини у всій Україні. Треба сказати, він не обманює очікувань московських роботодавців. Але цього разу сталася накладка. Ведуча «60 хвилин» Ольга Скабеєва закидала Погребинського купою питань про Україну, серед яких була і «Малоросія».
Метр почав відповідати. Для початку назвав заяву Захарченка про скасування Україну «досить дивною». Це Скабеєва мужньо витерпіла. Потім Погребинський почав акуратно з багатьма «як би» міркувати про суть цього несерйозного рішення. Цитую його дослівно: «Усі ніби розуміють, що велика є ступінь свободи цих хлопців (Захарченко і компанія, - О.К.), але не до такої ж міри, щоб такі ініціативи висувати. Тому незрозуміло, чому як би... е-е-е... нехай не узгоджені, але, по крайній мірі, не завадили люди, які нібито повинні були за родом своєї діяльності...»
І тут московська телеведуча суворо, але ніжно перервала київського златоуста: «Ми вас цінуємо і любимо. Але все-таки давайте не будемо виходити з того, що ми зараз обговорюємо ініціативу Кремля. Адже тут питання у чому: неоднозначна ініціатива звідти (з Донецька, - О.К.), одіозні дії Києва... ». І бла-бла-бла. Могутній старий швидко перебудувався і забороненого повороту теми більше не торкався.
Але Погребинському і Скабеєвій - величезна подяка. Він, який дещо знає у взаєминах ляльководів і маріонеток, занадто сильно здивувався «ступеню свободи цих хлопців», яким чомусь не завадили їхні московські куратори. Вона ж чітко показала один із темників даної програми: Кремль не має жодного відношення до цієї «ініціативи», це «неоднозначна ініціатива» звідкись.
Взагалі важливо відзначити, що найголовніші інформаційно-пропагандистські російські ЗМІ аж ніяк не поспішали осмислювати цю тему в коментарях та колонках. Чому? Та саме тому, що боялися не потрапити, що їхнє осмислення може виявитися "неправильним".
Винятком став державний рупор ТАСС, який не побоявся дати більш-менш оперативний комент від експерта - директора Центру політичної кон'юнктури Олексія Чеснакова. Ця людина, яка ідеологічно обслуговувала в тому числі і «Російську весну», вважається близькою до Владислава Суркова. Він назвав ініціативу «Малоросії» несерйозною й такою, що не має майбутнього. А також вказав на авторів креативу - «ряд письменників і блогерів, близьких до керівництва ДНР».
Можна, звичайно, і тут конспірологічно підозрювати лицедійство та хитро розписану драматургію. Але насправді думаю бачимо банальні ревнощі пташенят гнізда Суркова до вискочок, які борються за найвищу увагу правлячої особи.
А що це за автор із «письменників і блогерів», про яких говорить Чеснаков, довго думати не треба. Захарушка Прилєпін і сам світився на відповідній прес-конференції, і в своєму Фейсбуці фактично виконував роль її піарника. А відполірував це все оперативним інтерв'ю в «Комсомольской правде», даним Олександру Коцу. Хто забув, нагадаю - разом із Дмитром Стешиним Коц був одним із розпалювачів війни у колишній -росії - Ново-.
Вважається що інтерв'ю - це співтворчість того, хто його дає і бере. Так ось, здається, що Коц разом із Прилєпіним входить до числа креатиффщиків «Малоросії» («блогерів», за визначенням Чеснакова). Все інтерв'ю читати не варто. Але кілька слів з нього дуже важливі.
«Олександр Коц:
- Для тебе ця заява несподіванкою не стала?
Захар Прилєпін:
- Ні, ми дійсно хотіли зробити сюрприз і для Москви, і для Вашингтона, і, звичайно, для Києва, в першу чергу. І для Одеси, і для Харкова».
Пара питання-відповідь виписана поспіхом, невдало, недоречно. Зате тут дуже добре видно хвастощі і самозакоханість Прилєпіна. Його аж розпирає від відчуття, що він - персонально він - вирішує долю світу, робить сюрприз (по висхідній): Харкову, Одесі, Києву, Вашингтону і навіть Москві! Ця фраза, до речі, краще довгих пояснень показує неадекватність адептів «русского мира». Схоже, вони всерйоз вважають світлий образ «Малоросії» досить привабливим, щоб за нього пішла вмирати значна частина «Одеси і Харкова». Захар, щоб ти так жив (чи не треба?), як ти помиляєшся!
Варто також відзначити здивовану і частково ревниву реакцію діячів «ЛНР»: «Шо ж нам не сказали!». Те, що між бандитськими кланами двох недореспублік непрості відносини - не секрет. Та тут Захарченко спокусився на недолуге прочитання чужих текстів ще й для того, щоб застовпити за собою місце головного: «Ваша величність, хатітє, я покладу к вашим ногам Малоросію?». Судячи з усього, його завзяття помічено і відзначено. А що ще потрібно «халіфові на годину»?
ГЛУМ ВІД АФЕРИСТА ГЛУМОВА
Якщо дивитися на ситуацію відсторонено, то вона дійсно виглядає чи то небувалим ідіотизмом, чи то дивовижною нахабством. Ну адже, правда... Проект «Новоросія» прокремлівські сепаратисти не потягнули. І тепер, щоб виправити становище, вони замахуються на... цілу «Малоросію». Ще раз звернемося до діалогу Коца з Прилєпіним.
«- Малоросія буде в яких межах? І ось зараз вона в яких межах?
- Захарченко сказав, що ми Львів теж не віддамо. У межах нинішньої, то, що до сьогоднішнього дня називалося Україною. А далі просто питання встановлення адміністрацій... ».
«Львів теж не віддамо», «просто питання встановлення адміністрацій». Це взагалі якось за край. І раптом згадалося, що це нагадує. «На всякого мудреця досить простоти» Островського. Діалог бідного, але хитрого афериста Глумова і багатого, але тупого Мамаєва.
«Мамаїв. Ви господар цієї квартири?
Глумов. Я.
Мамаєв. Навіщо ж ви її здаєте?
Глумов. Не по моїх статках.
Мамаєв. А навіщо ж винаймали, коли не по статках? <...> А ось тепер, мабуть, в борженятах заплуталися? На цугундер тягнуть? Та вже звичайно, звичайно. З великої квартири та доведеться в одній кімнаті жити; приємно це буде?
Глумов. Ні, я хочу ще більшу винайняти.
Мамаєв. Як так більшу? У цій жити коштів немає, а наймаєте більшу! Який же у вас резон?
Глумов. Жодного резону. По дурості.
Мамаєв. По дурості? Що за дурниця!
Глумов. Яка же дурниця! Я дурний.
Мамаєв. Дурний! Це дивно. Як же так, дурний?
Глумов. Дуже просто, розуму недостатньо. Що ж тут дивного! Хіба цього не буває? Дуже часто».
Дуже схоже. Не по їхніх статках Новоросія, тож хочуть ще більшу винайняти - Малоросію! Гадаю, все ж тут саме чесно каже Чеснаков - якась дуже літературна афера з «Малоросією» вимальовується. Глум від Глумова. Дуже по-прилєпінські.
І наостанок про заявлений символ черговий Недороссії: «Державним прапором Малоросії визнається прапор Богдана Хмельницького». Що показово, зразок цього прапора не показали. І значить, ввели всіх у легке здивування, оскільки справжній прапор Богдана Хмельницького, точніше кажучи, корогва, хоругва і виглядає як хоругва.
Неправильна форма, безліч найрізноманітніших надлишкових деталей: хрест, півмісяць, літери, вісім шестикінечних зірок. Ну, зовсім не схоже на прапор країни. Якщо ж подивитися на найпоширеніші прапори, хоругви Війська Запорозького, то там хрест, такої ж форми, як в російських школах малюють на фашистських танках і літаках. Або ж Архангел Михаїл - символ міста Києва, прихистку «хунти», ненависної сєпарам.
Так звідки ж і навіщо взявся загадковий «прапор Богдана Хмельницького»? Думаю, розгадка проста. Хмельницький - для них просто символ об'єднання з Росією і нічого більше. А крім того, похапцем хтось сказав креатиффщікам, що чи то в самого Хмельницького, чи то у всіх козаків прапор був чи то малиновий, то чи червоний. «О! Саме те!», - осінило малоросів-державників. При цьому ні часу, ні бажання дізнаватися про щось детальніше вже не було.
Одне слово - аферисти ...
Олег Кудрін, Рига.
