Пушкін і вовкулаки - катастрофічні історичні герої Росії
У понеділок Левада-центр представив оброблені дані квітневого всеросійського опитування – кого росіяни вважають найбільш видатними людьми всіх часів і народів. У новинах і обговореннях ця новина зайняла набагато менше місця, ніж на те заслуговувала. Ну, подумаєш, Сталін на першому місці (як і п'ять років тому), ну подумаєш, Путін на другому, Ленін – на четвертому, а Петро Перший – на п'ятому... У нинішньому божевіллі Росії і "русского мира", здається, вже важко чимось здивувати.
І все ж... Пропоную зупинитися і задуматися, усвідомити цей факт – сьогодні у першій п'ятірці головних історичних героїв Росії лідирують, і досить впевнено, диктатори, тирани. Серед них лише одна пристойна людина – Пушкін (напевно, щоб було з кого спитати, у разі чого). Тобто герої Росії – це такий Танець смерті, Danse Macabre – Пушкін і вовкулаки.
ЗМІНИ ПОКАЗУЮТЬ, ЩО НІЧОГО НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ
Але, до речі, великий Пушкін, що потрапив в таку компанію, для багатьох – уособлення не стільки письменницької совісті та людських чеснот, скільки символ титульного мови Імперії, який для лідерів списку є чудовим приводом втручатися в справи прилеглих країн ("Росія – там, де росіяни").
Але і це ще не показник всієї безвиході такого вибору жителів великої ядерної країни. Він вимальовується, якщо глянути на те, якою була і як змінювалася ця п'ятірка за останнє тридцятиріччя. Не тільки в 17 останніх путінських років, але і до них. У часи світлих надій гласності-перебудови, у часи ранньої єльцинської демократії і пізньої його олігархії. Ми виявимо, що принципово п'ятірка головних героїв Росії... не змінювалася. Вона весь цей час складалася переважно з вовкулаків.
Отже, пірнаємо вглиб тридцятиріччя.
2017 рік: Сталін - 38%, Путін, Пушкін - по 34%, Ленін - 32%, Петро I - 29%.
2012 рік: Сталін - 42%, Ленін, Петро I - 37%, Пушкін - 29%, Л. Толстой - 24%.
2008 рік: Пушкін - 47%, Петро I - 37%, Сталін - 36%, Ленін - 34%, Путін - 32%.
2003 рік: Ленін, Петро I - 43%, Сталін - 40%, Пушкін - 39%, Гагарін - 33%.
1999 рік: Петро I - 45%, Ленін, Пушкін - на 42%, Сталін - 35%, Гагарін - 26%.
1994 рік: Петро I - 41%, Ленін - 34 %, Пушкін - 23%, Сталін - 20%, Наполеон - 19%.
1989 рік: Ленін - 72%, Петро I - 38%, Пушкін - 25 %, Ломоносов - 20%, Жуков - 19%.
ПЕТРО I ЯК СИМВОЛ РОСІЙСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ
Ну, що ж, спробуємо прояснити деталі хронологічних змін у цьому списку.
Перший підрахунок – розпал перебудови. Гігантський відрив всесоюзного "святого" – Леніна. Незважаючи на всі викриття часів гласності, залишався гігантський чорний слід семи десятиліть Радянської влади – віра у "доброго Лєніна", якого опаскудив злий, неправильний Сталін. Втім, улюблений сталінський маршал Жуков, який увійшов в "п'ятірку", це, великою мірою, перший заступник Сталіна (сам вусатий людожер у тому опитуванні набрав 12% – це "ядерний електорат", який залишається навіть у період пікових викриттів його тиранії).
А тепер – увага! – дивимося на опитування 1994 року. Вже тоді "п'ятірка" героїв набула вигляду, який практично (на 80%) не змінився і до сьогодні! Чотири персоналії – три тирана (Петро I, Ленін, Сталін) плюс Пушкін – з тих пір назавжди прописалися в "п'ятірці". І Путін тут ні до чого – це, на жаль, колективне несвідоме росіян.
Єльцинські младореформатори спробували якось приборкати і використовувати цю народну стихію. У 1993-1994 роках символом Вибору Росії, (у 1994-2001 роках – Демократичний Вибір Росії) став саме Петро I на коні, "який здибив Росію" в гонитві за Європою. А навколо нього святою трійцею розташували слоган "Свобода. Власність. Законність".
Так після цього чи треба дивуватися, що і сьогодні багато, якщо не більшість, росіян упевнені, що у них в країні є демократія. А як інакше, якщо найбільші твердокам'яні демократи ціле десятиліття переконували їх, що символом демократії є... імператор Петро. А також у тому, що діяльність Петра Великого коротко описується трьома словами "Свобода. Власність. Законність". Як не крути, а зараз у Росії "свободи і законності" ніяк не менше, ніж було за Петра I.
Ще одна цікава деталь. Петро Великий, петербурзький пам'ятник Мідний вершник (відмінний символ демократії, шкода, сусід по п'ятірці героїв О. Пушкін не дожив) усі 90-ті роки нагадував про особливу роль балтійської столиці. І це теж в чомусь психологічно полегшило подальший прихід до влади Путіна і всієї його банди "пітерських".
Також варто звернути увагу, що у 1994 році у "п'ятірку" вперше і востаннє увійшов іноземець – теж цісар-реформатор, теж войовничий, Наполеон. Показник того, що країна вже тоді хворіла на бонапартизм.
БЕЗНАДІЯ ТОЧКА РУ
В опитуваннях 1999 і 2003 років набір героїв був незмінним, змінювалася лише їх черговість. Але імпортного героя Наполеона з "п'ятірки" витіснив вітчизняний білозубий Гагарін. А попереду нього – все ті ж "три тирана плюс Пушкін".
А ось у 2008 році, після двох термінів Путіна, він вперше увійшов в п'ятірку російських героїв, витіснивши з п'ятого місця Гагаріна.
За чотири роки, після того, як ВВП трошки пішов у тінь, залишивши президентський трон на піклування Медведєва, він випав з п'ятірки. В опитуванні 2012 року в неї увійшов Лев Толстой. Можна було б порадіти за росіян. Але! Зверніть увагу – в тому опитуванні список вперше очолив Сталін. І це після чотирьох років президентства Медведєва з його гаслом "свобода краще, ніж несвобода".
І ось тепер, знаючи дещо про попередні опитування, подивимося на цьогорічний рейтинг. У списку замість толстовця Толстого повернувся оксамитовий диктатор Путін. І негайно ж злетів на друге місце, відразу слідом за лідером останніх років Сталіним. Так, цей список природно продовжує вектор попередніх, але при цьому він, мабуть, найбільш безнадійний.
При цьому даному соцопитуванню, на відміну від багатьох, більш політично ангажованих, можна довіряти значно більшою мірою. Чому? Подібні дослідження проводяться вдома у респондента методом особистого інтерв'ю. За таких умов у випадку прямих політичних питань багато можуть побоятися відкрито сказати, що не підтримують політику Путіна.
Але зовсім не страшно промовчати, не назвати Путіна найвидатнішим діячем усіх часів і народів. І ніхто не змушує вводити в "п'ятірку героїв" тиранів-людожерів. У цьому сенсі дане опитування досить достовірне. А наявні в ньому 34% – це реальний "ядерний електорат" Путіна. Саме стільки, а не 86%. Це гарна новина.
Погана ж новина у тому, що 32-38% голосів, відданих за Сталіна-Леніна, не повністю перетинаються з тими, хто симпатизує Путіну. Це значною мірою ті, хто у своєму імперському шовінізмі стоять між Путіним і умовним Гіркіним-Лімоновим. Ці люди вже досить серйозно отруєні такими ідеями, уперто тримаються них. І це дуже небезпечно.
В РОСІЇ, ЩОБ СКИНУТИ ВОЖДЯ, ПОТРІБЕН ВОЖДЬ
Що стосується надій на якусь російську опозицію... Вождистська ментальність, не те, що не лікована, але дбайливо зрощена, – не може не позначатися. І з цього випливає, що в Росії зараз і на найближче майбутнє не реальний який-небудь варіант "майдану" (боротьба за ідею – "європейський вибір", але не за вождя, його просто не було, а трійця Кличко-Яценюк-Тягнибок була набором спікерів, переговорників, не більше того). У Росії можливий тільки анти-Путін, тобто такий же консенсусний вождь, тільки опозиційний.
На даний момент така фігура позначилася досить очевидно. Це Олексій Навальний. Але наскільки він демократ, наскільки реально готовий до проведення реформ, якщо у найближчому майбутньому хвиля винесе його на вершину – велике питання. І якою є його ідея (на відміну від українського "майдану") – не цілком зрозуміло. Ситуацію він розгойдує, використовуючи два головних гасла – "боротьба з корупцією" і "змінюваність влади". Ідея другого порядку, що йде від цих двох, полягає в тому, що в умовах зміненої влади, приборканої нею корупції і величезної сировинної ренти народонаселення чекає небувалий зліт рівня життя. Про все інше – розділення гілок влади, свободу слова, зібрань і свободу вибору, повагу до власності тощо, теж говорять, але не так голосно і регулярно.
Однак для України навіть такий, не цілком проясненний лідер опозиції безумовно краще, ніж наявний зараз правитель Путін. Для ВВП знищення по-справжньому незалежної України, приведення її в стан покірності – одне з першочергових завдань. Навальний, якщо він колись добереться до вершини, буде не простим парламентером, але, безумовно, на порядок, а то й на кілька порядків кращим за Путіна.
Але, трясця, як сумно при цьому, що ментальність сусідньої країни змушує і нас міркувати в категоріях вождизму. Сподіваюся, що ми до цього не доживемо – закон про два терміни і щеплення від вождизму не дозволять.
(Нам би ще щеплення від популізму! Але це окрема розмова...).
Олег Кудрін, Рига.
