Ракетний удар по Сирії: Нокдаун для Путіна та "сюрприз" для Пекіна
Її ретельно готували ще з минулого місяця, аналітики озвучували прогнози щодо можливих рішень по спірних питаннях, була залучена чи не вся адміністрація Білого дому, однак всю політичну увагу в останній момент забрав на себе ракетний удар США по авіабазі в Сирії. Несподіваний розвиток подій на сирійському напрямі став важливішим за результати складних переговорів між Вашингтоном і Пекіном, оскільки вніс кардинальні зміни у звичні за останні роки зовнішньополітичні підходи США. І тут йдеться про зміни глобального масштабу.
ЗУСТРІЧ НА КУРОРТІ
Перша зустріч американського й китайського президентів проходила в Мар-а-Лаго – розкішній курортній (на 126 номерів та полем для гольфу) власності Трампа у Флориді. Напередодні американський лідер заявив, що надав перевагу не Білому дому, а цій резиденції, оскільки обстановка там не буде надто напруженою для складних переговорів. Серед основних тем президенти мали обговорити провокаційну поведінку Північної Кореї, взаємні амбіції в рамках торговельно-економічних відносин, питання кібербезпеки (з урахуванням постійної загрози кібератак з боку Китаю), контроль у Південно-Китайському морі, де КНР зловживає військовою присутністю та ряд інших проблем.
При цьому, з американського боку очікували, що як мінімум буде досягнуто двостороннє рішення по КНДР, і Пекін погодиться застосувати свій вплив на режим у Пхеньяні з метою припинення провокацій у регіоні. Адже спільні міжнародні зусилля, в тому числі резолюції ООН та санкції США не змогли припинити агресію з боку Північної Кореї, яка прямо напередодні зустрічі в Мар-а-Лаго провела чергові випробування балістичної ракети. Крім того, як заявляв сам Трамп, важливо було внести корективи у торговельний баланс, дефіцит якого для США перевищує $360 млрд на рік.
Що ж вийшло в результаті? Як заявив після зустрічей держсекретар Рекс Тіллерсон, домовленостей про конкретні кроки, принаймні по КНДР, досягнуто не було. Президент Сі лише погодився, що "ядерна програма Пхеньяна досягла серйозного рівня". Що ж стосується торгівлі, то обидві сторони погодились на 100-денний план переговорів щодо збільшення американського експорту та зменшення торговельного дефіциту з Китаєм.
Самі ж президенти по-різному оцінили зустріч у Флориді. Трамп висловив переконання, що багато складних проблем все ж будуть розв'язані. Президент Сі назвав зустріч "дуже унікальною" та зазначив, що вона матиме "особливо важливе значення для майбутнього розвитку китайсько-американських відносин", запросивши також Трампа цього року відвідати Китай.
ВИМУШЕНА ДЕМОНСТРАЦІЯ СИЛИ
Зустріч видалася дійсно унікальною з перших же годин прийому китайської делегації, щойно президенту Сі стало відомо про рішення Трапа нанести ракетний удар по аеродрому Асада в Сирії. Це, фактично, означало кардинальний розворот у всій зовнішній політиці Вашингтона, що вимагало від китайського керівництва нового аналізу та оцінок ситуації перед тим, як йти на будь-які домовленості про майбутню співпрацю зі Штатами.
Особливо це стосується північнокорейського питання, де Пекін зберігає вплив на ситуацію в Пхеньяні, з яким має свої схеми вигідної взаємодії – майже так само, як режим Асада в Сирії має підтримку з боку Москви. Отже, стало очевидним, що силовий варіант, застосований американцями на сирійському напрямі, може так само бути спроектований і на Корейський півострів. А це означатиме різке погіршення відносин Пекіна з Вашингтоном через силове втручання США в ситуацію в регіоні, де Китай намагається відігравати вирішальну роль.
Навряд чи Дональд Трамп мав таке бажання, але він фактично вдався до демонстрації сили під час переговорів з китайським лідером. Скоріше за все, це мало характер вимушеного, незапланованого реагування, й китайська сторона дійшла саме до такого висновку, оскільки не зробила різких заяв. Однак це навряд чи посприяло поставленим цілям зустрічі президентів – зближенню відносин між двома впливовими у світі державами. Тим не менше, попри важливість зустрічі та чутливість атмосфери переговорів з китайцями, Дональд Трамп не став втрачати інший шанс – заявити про своє світове лідерство.
НЕЗАЛЕЖНИЙ ВІД РОСІЇ
Президент США дав ясно зрозуміти, що не залежить від своїх намірів зблизитися у відносинах з Кремлем та здатний приймати кардинальні рішення як лідер держави, що продовжує забезпечувати світовий порядок. Ба більше, ракетний удар по військовій авіабазі Асада, який є провідником лінії Москви на Близькому Сході, став політичний нокдауном для самого Путіна. Російський лідер, вочевидь, очікував, що з бізнесменом-Трампом йому буде легше розмовляти, ніж з інтелектуалом-Обамою, адже після виборів у США чи не весь російський істеблішмент святкував перемогу Трампа як свою.
Так чи інакше, Дональд Трамп не на словах продемонстрував свою прихильність до політики яструбів, притаманну президентам-республіканцям. Він визначив, що Асад перетнув "червону лінію" й після очікуваного блокування росіянами Радбезу ООН, тут же відреагував високоточним ударом саме по військовому об'єкту, звідки сирійський уряд атакував мирних жителів.
Напевно, цьому значно посприяла концентрація бойових генералів (а не політиків) у його близькому оточенні. Здебільшого, питання нацбезпеки в Білому домі зараз ведуть міністр оборони генерал у відставці Джеймс Меттіс, міністр внутрішньої безпеки генерал у відставці Джон Келлі (обох "породнила" служба в морській піхоті США), а також новий радник з питань національної безпеки, діючий генерал Герберт Макмастер. Вони – справжні прихильники силових рішень, коли дипломатія не діє, і до їхньої думки Трамп дійсно прислухається.
Водночас, перестановки в оточенні президента – відставка проросійського радника Майкла Флінна, відсторонення головного стратега Стіва Беннона від участі в Раді нацбезпеки, самоусунення від російського розслідування високопоставленого конгресмена-республіканця Девіна Нуньєса – остаточно змінили баланс в зовнішній політиці американського керівництва не на користь Росії. Якщо до цього додати неприємні скандали з рахунками Манафорта та появу в "списку підозрюваних" у зв'язках з росіянами зятя Трампа Джареда Кушнера, бажання у нового глави Білого дому згадувати про поліпшення зв'язків з Кремлем точно не додалося.
Така ситуація в зовнішній політиці, а також внутрішньополітичні розклади в Сполучених Штатах можуть мати свій позитив для рішень Білого дому по українському питанню. Це стосується не тільки повного розуміння нового керівництва США "голої" суті Росії, це також відноситься певною мірою до перспектив надання Україні летальної військової допомоги. Останнім часом все більше сигналів надходить і з Конгресу, і з американського уряду про те, що питання зброї для України перебуває в стадії "серйозних обговорень". Попередню адміністрацію від цього стримувало можливе загострення відносин з Росією та непередбачувана реакція Москви у відповідь. Тепер, коли Штати застосували силовий варіант проти близького союзника Росії для того, щоб зсунути з "мертвої точки" процес сирійського врегулювання, Україні, можливо, буде легше донести думку, що подібний підхід може реально вплинути на ситуацію і в іншому конфлікті за участю Росії. Для цього потрібно лише правильно провести аналогії.
Ярослав Довгопол, ВАШИНГТОН.
