Новий пам’ятник Тарасу Шевченку в Італії – вже не новина?
Шевченків березень. До нього готуються, його зустрічають. Українська громада провінції Казерта, що поблизу Неаполя, в Італії, запланувала на минуле 19 число відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку.
Перший пам’ятник Великому Кобзарю в Італії з’явився ще в 1973 році – зусиллями кардинала Йосипа Сліпого, глави УГКЦ. Тоді, Тараса Шевченка було зображено велично, у повний зріст, в ролі римського патриція, та встановлено перед греко-католицьким собором Святої Софії в Римі.
Сорок років після тої події (в 2013 р.), у видному та славному, але невелечкому місті Казерта (населення трохи більше 75 тисяч), проживаючі там українці – представники вже новітньої хвилі еміграції – консолідуються, як справжня громада: засновують асоціацію, відкривають школу «Золотоуст», а їх церковний прихід – отримує від Італії статус Української персональної парафії. Не пройшло й двох-трьох років цієї їх діяльності, як вони спромоглися увіковічити у своєму італійському місті генія Українського народу, яким є Тарас Шевченко. І про цей їх намір писалося у різних медійних публікаціях ще минулого року.
На початку цього місяця, «Українська газета» в Італії опублікувала анонс про те, що «інавгурація пам'ятника Кобзарю (у Казерті) відбудеться 19 березня», і що «організовано автобуси із Неаполя, Рима».
Але про це автор цих рядків дізнався лише тепер, другий тиждень потому, коли самі небайдужі українці Італії звернулися, аби привернути увагу до такого промовистого факту, що ні українські структури, ні медіатизовані діячі української громади в Італії не розповсюдили інформацію про те, що на Апенінах з’явилося нове монументальне увіковічення Великого Кобзаря.
Лише один ресурс в Інтернеті – офіційний сайт УГКЦ в Італії – опублікував замітку про цю знаменну подію. У публікації, авторства української шкілької громади міста, йдеться: «ми з гордістю повідомляємо, що на Казертянській землі – землі Неаполітанських королів, на землі, де живе український дух, де українці глибоко шанують свої звичаї і традиції, було встановлено ще один пам’ятник великому Кобзареві».
Як вказується у тексті, сам пам'ятник було виготовлено українським скульптором В.Волковою за підтримки меценатів – родин Бурко, Дорош, Плахотний. Із запрошення на захід стає також зрозумілим, що встановлення пам’ятника також пов’язане із певними бізнесовими можливостями українців цього міста.
Насправді, складно повірити у відсутність публікацій про звершення цієї заздалегідь анонсованої події навіть серед самих українців Італії... Адже всі пам’ятаємо, як, в грудні 2016 р., інформація про відкриття пам’ятника Голодомору в місті Кальярі (на острові Сардинія) розійшлася чи не по всім основним ЗМІ України.
Тож як пройшло відкриття пам’ятника Шевченку у Казерті? Звісно, громада міста забезпечила культурну програму, було два священника для посвяти. І,- пишуть організатори,- їх приїхали підтримати українські таланти з кількох сусідніх міст. Але, вочевидь, без того, на що розраховувалося з Риму (відстань – 200 кілометрів) чи з Неаполя (відстань – 30 кілометрів).
Не нам вникати у те, що, як і чому в цій справі. Сподіватимемося, невдовзі з’являться відповідні публікації, що внесуть ясність у цю історію з відкриттям, розкажуть деталі про цю нову українсько-італійську монументалізацію...
Адже, власне, цей другий пам’ятник Тарасу Шевченку в Італії – немов перший, бо забезпечений руками вже нової хвилі міграція, яка таким чином поводится вже як діаспора, творить в своїй країні прийняття культурну спадщину рідної Батьківщини...
Це звершення у Казерті – є цікавим культуровим вкладом, пропорційним до власних духових потреб та можливостей, – на розвиток місцевого осередку українців, матеріальним ор’єнтиром для підростаючого покоління вже народжених за межами України українців та знайомлення самих італійців з видатним кобзарем.
Щось такого роду – це ще один приклад всім українським громадам колишніх заробітчан, які чують поклик свого перетворення на згуртовану діаспору в місті, регіоні чи країні перебування. І досить своєрідний приклад, адже також містить посилання на те, що українці за кордоном, розвивають власний бізнес і роблять це патріотично.
А, наразі, можна завершити хіба що відтворивши слова представників української громади в Казерті, написані ними у первинній замітці про відкриття пам’ятника: «На жаль, в усьому світі, напевне, тільки українці можуть так мало цінувати свої власні досягнення та досягнення своїх співвітчизників».
Андрій Якубув, член президії Української Всесвітньої Координаційної Ради
Фото – Мар’яна Білецька
Відео – Ігор Данильчук
реклама