Володимир Жемчугов, Герой України

Савченко - як батько Махно, Кремль використовує її у багатоходівці

25.03.2017 09:30

Володимир Жемчугов, який підірвався на розтяжці та важко поранений, провів у полоні багато місяців, продовжує курс лікування в Німеччині. Німецькі лікарі поступово повертають його до повноцінного життя. А він разом з дружиною Оленою докладають усіх зусиль для того, щоб донести до європейської громадськості правду про реальний стан справ з російською агресією проти України і допомагають у справі обміну полонених, яких утримують на окупованих територіях. Під час бесіди з кореспондентом Укрінформу в Берліні Олена постійно відповідала на телефонні дзвінки та з заклопотаним виглядом вирішувала якісь питання. Дзвонили матері заручників, пояснила вона.

В ЄВРОПІ НЕ ГОТОВІ СЛУХАТИ МОЮ ІСТОРІЮ

- Володимире, Ви приїхали з Кельна, де проходите курс лікування в Берлін для того, щоб провести тут низку зустрічей з депутатами, у відомстві канцлера та в МЗС, а також відвідали Посольство України в ФРН та поспілкувалися з послом Андрієм Мельником. Який Ваш меседж європейським політикам?

- Ми з дружиною Оленою прагнемо присвячувати весь вільний час боротьбі за свободу та незалежність України, участі в гуманітарних, політичних акціях по зупинці війни, протидії Росії, по звільненню заручників.

Ситуація в Криму і на Донбасі – ніяка не громадянська війна, це пряма російська окупація.

Я був учасником усіх цих подій, учасником збройного опору, був у полоні. І можу розповісти про будь-який день окупації, починаючи з квітня 2014 року. Я думав, що країнам - нашим партнерам буде цікава інформація з перших уст від людини, яка була за лінією фронту. Я думав, що мене німецькі журналісти просто «розірвуть», дізнавшись, що я півтора року провів там, на окупованій території і рік у полоні. Я – носій інформації, першоджерело, учасник багатьох подій. Але майже жодної уваги не було до мене. Максимум, що було – Deutsche Welle зняла про мене побутовий репортаж, сюжет про моє лікування.

Дуже мало про мій випадкок інформації англійською, німецькою мовою взагалі практично ніякої.

- А політики Вас чують? Ви наприкінці минулого року були в Страсбурзі на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи...

- Для всіх, крім Андрія Гунька, німецького політика (депутат бундестагу і ПАРЄ від партії Лівих, їздив на окуповані території без дозволу київської влади – ред.), була шоком моя ситуація. У нас були організовані в Страсбурзі зустрічі на півгодини-годину, але з деякими сиділи по 2 години. Всім було цікаво, всі дивуються, що мало інформації. Але у підсумку тільки Ребекка Хармс чогось добивається, щось робить. Решта тільки розмовляють. Я не бачив їхньої реакції потім, пропозицій виступити в їхніх країнах. А я розмовляв з політиками з багатьох країн. Можливо, бачать, що можна нічого не зрушити в цьому питанні, навіть санкції не мають впливу на Росію, а воювати з нею ніхто не буде. Вважають, що треба чекати, що ситуація в самій Росії зміниться.

Коли мене возили загальним конвоєм на суди в полоні в такому стані, незрячу людину, без рук, коли саджали в загальну камеру... Коли без супроводжуючого ні в туалет ні сходити, ні води попити, я говорив: я це переживу, я не можу фізично з вами боротися, але якщо у мене вистачить сил продовжувати ідеологічну боротьбу, я буду боротися.

- Як Ви зараз намагаєтеся справлятися з цим психологічним тягарем пам'яті?

- Після приїзду додому мене сім'я, дружина оточили такою великою увагою, так багато українців, яких я раніше не знав, намагалися мені допомогти, волонтери в Німеччині... Це не залишає мені часу згадувати про погане.

Але буває, звичайно. Я до поранення завжди був активною людиною. Буває важко усвідомлювати, що тепер я в якомусь плані є фізично неповноцінним.

- Розкажіть, як зараз справи з Вашим лікуванням та реабілітацією.

- Це друга моя поїздка до Німеччини. Перша була у жовтні минулого року, на 2,5 місяці. Тоді зробили 5 операцій і протези. Зараз мені зробили ще 3 операції на правому оці. Я почав досить добре бачити лівим оком. Лікарі кажуть, що зір буде постійно відновлюватися, праве око теж буде підтягуватися. Проблеми з животом, вухом вони повністю вирішили, провівши операції. Протези поки освоюю. Вже щось можу робити, щось ще ні. Німецькі лікарі мене серйозно підняли на ноги.

У Києві, де ми зараз зареєстровані і живемо як переселенці, я досі не оформив інвалідність, документи у військовій прокуратурі, МВС. Багато питань.

Фізично нас на двох півтори людини. Мені важко бачити, як Олена поєднує і побутові функції, і роботу секретаря. Все на ній. Будемо шукати помічника.

БЛОКАДУ ТРЕБА БУЛО ВВОДИТИ ЩЕ В 2014-МУ

- Блокада окупованих територій Донбасу викликала на Заході швидше реакцію засудження. А як Ви думаєте, чи не відштовхне ще більше від України такий крок людей, які там живуть?

- Розумієте, жителі Донбасу нічого не вирішують. Вирішують люди зі зброєю. Як вони скажуть, так і буде.

Жителі Донбасу в окупації. Згідно з правилами міжнародними, відповідальність за жителів окупованих територій і народ має нести країна, яка їх окупувала. Давайте на цьому поставимо крапку. Це нічого не вирішує: хоч ми будемо любити їх, хоч цілувати, хоч давати по 100 доларів на день, вони все одно нічого не вирішують. Усе вирішують люди з автоматами.

- З людьми з автоматами треба розмовляти?

- Ні. Нема про що з ними розмовляти. Їх треба економічно тиснути. Щоб вони не могли дозволити собі купувати собі машини, витрачати гроші на речі. Щоб у них були проблеми з електроенергією, з водою, з хлібом і тоді станеться те, що сталося з Радянським Союзом у 1988-1989 роках. Тільки так.

- Але їх буде фінансувати Росія. Чи вона не зможе цього надовго собі дозволити?

- Думаю, що показове щось буде, але не зможе довго фінансувати.

Сьогодні РФ щомісячно витрачає 5 млн доларів на Придністров'я, 8 млн доларів на Абхазію, 6 млн доларів на Південну Осетію, 3 млн – на Нагірний Карабах. Зараз Донбас... Зарплата у російського офіцера, який служить в армії «Л/ДНР», становить мінімум 100 тисяч рублів на місяць.

Але, сплачуючи за вугілля, ми годуємо Донбас і самі допомагаємо себе окуповувати.

Блокаду треба було зробити у 2014 році, після того, як у серпні російські війська масово увійшли на територію України. Якби Україна тоді ще продовжила блокаду, вже тоді б усе скінчилося, у 2014-му. Але Україна пішла на співпрацю з Ахметовим і почала сама фінансувати ці території.

Коли нас змусили підписати Мінські угоди, відразу кинулися запускати підприємства. Не було за що і не було кому. Вони звернулися до Росії, Росія надіслала великий десант підприємців. Вони, у тому числі, приїжджали в Красний Луч, на об'єднання «Донбас-Антрацит», скликали нараду, вирішували, що треба, щоб запустити шахти. Склали кошторис. Після була розмова в ресторані, що таку суму вони не потягнуть, та й нікуди буде дівати це вугілля, тобто не окупиться цей бізнес-проект. Вони були розгублені.

Тоді жінки виходили на вулиці, вимагали у Захарченка хліб, зарплати, пенсії. Він заспокоював людей на площі. У Луганській області були виступи. Розганяли: 2 постріли в ногу найактивнішим й інші розбігалися.

ПОЛОНЕНІ — ЄДИНИЙ ВАЖІЛЬ ТИСКУ КРЕМЛЯ НА УКРАЇНУ

- Ви і Олена докладаєте багато зусиль, щоб допомогти тим, хто опинився в біді, як і ваша сім'я. Що, на Вашу думку, можна зробити, щоб прискорити обмін полоненими?

- На сьогоднішній день я бачу всього 2 важеля впливу Росії на Україну. Перше – військовополонені, заручники; друге – вугілля та електроенергія з окупованих територій.

На сьогоднішній день нарешті оголосили блокаду, вугілля та електроенергія нам більше не потрібні. Залишається єдине питання – наші заручники.

Я вважаю, що Росія буде всіляко, під будь-яким приводом йти від цього, робити все, щоб заручники залишалися на території «ЛНР», «ДНР». Ніхто з боку Росії не збирається виконувати Мінські угоди. Для України вони – не вирішення питання, а нав'язаний головний біль, щоб ми самі в своїх проблемах борсалися.

Навіть якби Україна пішла на всі умови, навіть якби раптом знайшла всі ці близько 900 осіб (половини з яких немає, вони придумані) і привезла їх на кордон, будуть придумані проблеми та обміну не буде.

- А як Вам план і дії Надії Савченко в цьому питанні?

- Я вважаю, що, по-перше, вона ще нічого не робить, вона ще нікого не звільнила. Єдине - вона відвезла листи, зняла на відео, передала посилки. Добре.

Наступного дня після її повернення на сайті «ДНР» Захарченко оголосив, що триступеневий план, який запропонувала Надія Савченко, щодо обміну військовополоненими є неприйнятним.

Вона щось ще пропонувала? Я не знаю про ще якісь плани.

Я коли повернуся з Німеччини, хочу з нею зустрітися. Я з нею знайомий. І хочу запитати, навіщо вона говорила в інтерв'ю, що знайшла ще кілька людей. Наче гриби в лісі знайшла? Вона займається популізмом. Хворим для матерів і дружин популізмом. Вона не мала права говорити таке, обманювати.

- Чи поділяєте думку, що Савченко виконує завдання Кремля?

- Чому Росія дозволила Савченко приїхати на Донбас? Отже бачить в цьому якусь вигоду для себе. Моя думка – вони побачили в Савченко силу, що має вплив на народ.

Вона не те щоб зрадник, вона – за Україну. Але вона такий патріот України як батько Махно. Я з нею розмовляв, у неї немає програми, партії. Вона хоче поміняти владу, нічого не даючи взамін. Це буде анархія. Це як раз один з планів Росії. Росія не хоче виходити з Мінського процесу, він їй вигідний, але вона хоче поміняти перемовників. Друге – повалити владу, привівши політика, при якому буде українська, але анархія. І тоді російські танки дійдуть до Чопа. Я в цьому бачу багатоходівку Кремля у питанні Савченко.

МИ З ДРУЖИНОЮ ПІДТРИМАЄМО ВИСТУП МАТЕРІВ ПОЛОНЕНИХ З ДОНБАСУ

- А Ви що робите в плані обміну полоненими, заручниками?

- У нас з дружиною на сьогодні дуже багато контактів з луганською та донецькою стороною, які непідконтрольні Україні. Особливо з деякими родичами тих, хто знаходиться в українських в'язницях. Вони кажуть: ніхто не хоче наших дітей забирати. Це тільки Україна так б'ється – віддайте наших. А там – наплювати. Тим наплювати на своїх, «баби ще народять».

Ми спілкуємося і вони бачать у нас помічників, тому що розуміють, що їхня сторона не хоче нікого міняти. Вони приходять до Захарченка, Морозової ("уповноважена з прав людини ДНР" Дарина Морозова – ред.), Плотницького, а з ними не хочуть розмовляти.

На Youtube одна з родичок тих 8 солдатів донецьких, які були взяті під Маріуполем, виклала історію пригод матерів. Вони вже і в Росію їздили просили; говорили, що Україна заявила, що готова поміняти, чому донецькі відмовляються? Захарченко їм погрожує, якщо вони вийдуть хоч на одну акцію, всіх посадити до в'язниці. Але вони вже не бояться, виходу у них вже немає, вони готові йти до в'язниці. Тоді про це хтось дізнається і, можливо, підніметься громадська думка.

Швидше за все, ми допоможемо. Головне – знати, в який день вони будуть проводити таку акцію в Донецьку. І якщо вони не повернуться додому, ми піднімемо цей інформаційний галас.

- А що думаєте з приводу обміну політв'язнів, яких утримують в Росії?

- Наскільки я знаю, в українських в'язницях зараз 45 людей саме з паспортами Росії. Чому їх не виділять в окремий список, щоб безпосередньо вирішувати питання з Росією, я не розумію. Савченко, до речі, теж про це говорила, що вона бачить це як спосіб тиску в питанні політв'язнів, які в Росії сидять.

- Серед них і наш колега Роман Сущенко...

- Росія робить тільки те, що вигідно їй. Я впевнений, що навіть якщо Сущенка випустять, завтра якогось ще українського журналіста слідом заарештують і звинуватять у шпигунстві.

Треба робити візовий режим з Росією, іншого виходу немає.

Ольга Танасійчук, Берлін.

Фото: Ольга Танасійчук