За Трампа платитиме Путін

За Трампа платитиме Путін

Укрінформ
Путін допоміг американській еліті «обламати» Трампа, і за це буде показово і жорстоко покараний

В США коїться щось геть незвичне. За лічені дні до інавгурації новообраного президента країни атака на Дональда Трампа набула характеру сніжної лавини, настільки вона стрімка, масштабна і вбивча. Після натяків на російську допомогу Трампу виграти вибори, пішла інформація про «розробку» російськими спецслужбами Трампа ще з 1987 року, коли той вперше відвідав Росію (СРСР), а тепер вже дійшло до звинувачень в участі в сексуальних оргіях. І де – в Москві під відеокамерами ФСБ! Це вже щось, як кажуть, росіяни «запредельное». Такою «честю» не увінчували ще жодного західного лідера, тим більше – лідера США. Якщо цього мало, аби «стриножити» Трампа – то ось вам вбивче звинувачення з іншої сфери: він нібито погодився взяти в дар 19% акцій «Роснафти» в обмін на зняття антиросійських санкцій.

Звісно, достовірність всього цього компромату ще під великим питанням. Однак у даному випадку це річ другорядна. Підтвердити на 100% його правдивість неможливо, але й спростувати на 100% - теж, та й хто це робитиме? Тож головне – компромат запущений у публічний простір, і його джерелом є не якісь там більш чи менш відомі журналісти-розслідувачі чи хакери з WikiLeaks, а цілком офіційні органи – американські спецслужби.

Трамп просто розлючений. Він вдається в своєму обуренні до таких метафор, як «нацистська Німеччина». Він вважає що американські спецслужби не повинні за жодних умов оприлюднювати подібну інформацію (тобто, навіть якщо вона достовірна) на президента країни. До речі, Трамп тут абсолютно має рацію, адже компрометація президента США – це не лише знищення репутації конкретної особи, а ганьба для цілої країни.

Однак, як бачимо, всі ці раціональні міркування відкинуті. Кампанія проти Трампа вже перейшла усі рамки «політичної доцільності». Хоча, можливо, саме «політичною доцільністю» і керуються опоненти нового президента, коли обкладають його, як вовка, червоними прапорцями, не залишаючи іншого шляху, як під смертельні постріли «мисливців».

Очевидно, що Дональда Трампа можна назвати несистемним політиком у середовищі американської політичної еліти. Простіше кажучи, еліта не любить Трампа, а Трамп не любить еліту. Чому? У чому його «несистемність»? Звісно, не йдеться про суперечки щодо того, якою має бути політична система США, на американський демократичний устрій Трамп не зазіхає. Вочевидь, справа в особистих якостях Трампа. Вони не тільки не вписуються у звичні правила поведінки американського політика найвищого рангу, але й настільки «агресивні», що Трамп готовий, скориставшись повноваженнями президента, «поколошматить» еліту, привівши на державні посади нових людей, таких самих «несистемних», як сам.

Важко зі сторони конкретизувати ці суперечності між Трампом та американською політичною елітою без достеменного знання внутрішніх політичних розкладів у США, а їх, суперечності, без сумніву, слід шукати саме там. А звідси, до речі, випливає один важливий для нас висновок: «проросійськість» Трампа, за яку його сьогодні так б’ють,  не причина, а привід до кампанії проти нього. Цікаво, що висунутий Трампом кандидат на посаду держсекретаря Рекс Тіллерсон, якому теж закидають симпатії до Росії та бізнесову залежність від неї, перед розглядом своєї кандидатури у Сенаті видав заяву, фактично – своє бачення стосунків з Росією, в якій навіть під мікроскопом не знайти «російськості». Але такий очевидний відступ команди Трампа від попередньої м’якої позиції щодо Росії (а також визнання Трампом причетності Росії до хакерських атак на США) зовсім не привів до послаблення тиску еліти на Трампа. Та й взагалі, якби американська еліта була головним чином стурбована можливими принциповими змінами політики щодо Росії за президентства Трампа, вона могла б легко вирішити цю проблему і без звинувачень свого лідера у сексуальних оргіях. Досить було б обмежитися на даному етапі новими санкціями проти Росії (вони, власне, вже підготовлені Сенатом), з якими Трамп мусив би погодитися, бо обійшлися б і без його згоди (ухваленням двома третинами голосів у Сенаті, що цілком реально, враховуючи ситуативний союз з цього питання демократів з частиною республіканців). Зрештою, як будуть складатися стосунки США і Росії в найближчому майбутньому – це в будь-якому випадку рівняння з багатьма невідомими, тож жодної потреби «валити» Трампа за ці стосунки ще до інавгурації нема й бути не може.

А для нас найголовніше у всій цій історії протистояння Трампа та американської еліти є те, що Росія та Путін отримають тут «на горіхи» по максимуму. Втручанням у внутрішні політичні процеси США Путін дав американській еліті чудовий привід «обламати» «несистемного» Трампа, і закони жанру вимагають тепер, щоб винуватець ганьби США (повторимо, компрометація президента США – це не тільки його особисті проблеми) був показово і жорстоко покараний. Парадокс: Путін, можливо, найменше винуватий у тому, що Трамп є таким, яким є, тобто неприйнятним для американської еліти, але відповідати буде саме він. Зрештою, американці раніше чи пізніше свої внутрішні сварки завершать – або Трамп буде вести себе, як прийнято поводитись президенту США, або його усунуть з посади, - а от «помиритися» тепер Путіну з американцями, на що він дуже розраховує як на єдину гарантію стабільності свого режиму, буде дуже важко, практично неможливо.

Що ж, за впровадження у світову політику брутальних чекістських методів треба відповідати. У кінцевому підсумку за всю цю лавину компроматів розплачуватиметься головний ініціатор такої політики - Кремль. Привнесення у велику політику методів, якими користуються в своїй діяльності спецслужби, - це потужний бумеранг. Раніше чи пізніше він обов’язково вдарить того, хто його запустив.

Юрій Сандул. Київ

Перше фото: DPA

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-