Хто після Обами? Сюрпризи й інтриги праймеріз

Хто після Обами? Сюрпризи й інтриги праймеріз

Аналітика
Укрінформ
Для всього світу важливо знати - чи продовжать США свою політику за нинішніми напрямами

Вибори 45-го президента Сполучених Штатів ще не дійшли до головного етапу боротьби між республіканським і демократичним кандидатами, але вже зараз привертають увагу далеко за межами самої Америки. У тому числі, в Україні, адже не всі претенденти виступають категорично проти російської агресії в Європі, хоча б так, як це робить нинішня адміністрація. Процес обрання президента США - один із найскладніших у світі за процедурою, й від того, мабуть, один із найцікавіших. Проте, безумовно, найбільший інтерес викликає не сам процес, а кінцевий результат: хто ж очолить Білий дім після Обами?

МЕХАНІЗМ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ У США

Президентські перегони в США мають набагато більш складний виборчий механізм, ніж в Україні. Виборча кампанія в Америці може починатися за рік, півтора та навіть більше до моменту обрання президента й ділиться умовно на кілька етапів.

Найперший - підготовчий етап - це, власне, процес висування кандидатур та проведення дебатів між ними всередині кожної з партій. Можна вважати, що на цих перегонах даний етап формально розпочався 23 березня 2015 року, коли сенатор-республіканець з Техасу Тед Круз першим оголосив про свою участь. Цей етап зазвичай супроводжується "яскравими" телетрансляціями, а також регулярними соцопитуваннями, які визначають переможців. При цьому рейтинги кандидатів можуть хаотично стрибати залежно від успішності їхніх виступів, або ж, навпаки, від появи компромату.

Наступний етап - це початок попередніх внутріпартійних голосувань, які проходять у вигляді так званих "праймеріз" або "кокусів" (у чому різниця - пояснення далі) окремо в кожному зі штатів. Цей процес уже стартував у США 1 лютого з партійних кокусів у штаті Айова. Він продовжиться до 14 червня, коли відбудеться останній праймеріз Демократичної партії в столичному Окрузі Колумбія. За підсумками цих голосувань кожний штат висилає делегатів на загальнонаціональні партійні конференції, які там обирають єдиних кандидатів від кожної політсили. Республіканська партія планує провести таку конференцію 18-21 липня, Демократична - 25-28 липня.

Власне, з обрання єдиних кандидатів перегони переходять у наступну фазу - пряме протистояння між двома основними партіями. Щоправда, можуть висуватися й незалежні кандидати, або представники інших партій, як наприклад - Зеленої чи Лібертаріанської. Втім, історія свідчить, що такі політики дуже рідко дістають перемогу.

З цього моменту кандидати припиняють витрачати на кампанію власні кошти та отримують право на користування федеральним виборчим фондом. Між ними так само відбуваються дебати, організовуються поїздки по штатах, визначаються рейтинги. Але крім цього, в боротьбу вступають кандидати на посаду віце-президента США. Це створює елемент певної командної боротьби, у якій успіх кампанії майбутнього президента багато в чому залежить від обраного соратника.

Після всіх виснажливих перегонів наступає день виборів президента США, який завжди припадає на "перший вівторок листопада після першого понеділка" цього місяця. Цього року - 8 листопада. Відмінність від наших виборів полягає в тому, що в цей день виборці голосуватимуть у бюлетенях не за окремі прізвища, а за партію. Оскільки вибори є непрямими, це означає, що люди обирають "вибірників", тобто представників кандидата, які потім голосують на колегії вибірників. За традицією, це відбувається в грудні місяці - цього року 19 числа.

Як правило, вибірники - це шановані в кожному окрузі люди, які користуються давнім авторитетом або ж їх обирають на партійних з'їздах. Їхня кількість дорівнює кількості сенаторів та конгресменів від кожного штату, тобто - чим більше людей проживає у штаті, тим більше представників від нього в Конгресі. Найбільш чисельний штат, Каліфорнія, має 55 вибірників. У пустельній місцевості, наприклад в штатах Монтана, Північна чи Південна Дакота - всього по три вибірника. Практично у всіх штатах голоси розподіляються за принципом "переможцю дістається все". Тобто, якщо жителі штату проголосували, наприклад, за кандидата в президенти від демократів, то й республіканські вибірники мають віддати свої голоси за нього. Але це не обов'язково - траплялися випадки, коли дехто з поважних представників голосував за свого кандидата, який програв - всупереч загальним результатам. Однак це ніколи ще не впливало на загальний підсумок виборів.

Результати голосування вибірників на загальнонаціональному рівні підраховуються 6 січня в Конгресі США. Перемога присуджується тому, хто отримав щонайменше 270 голосів з 538-ми, тобто просту більшість. Новий президент і віце-президент набувають повноважень після інавгурації, яка проходить зазвичай 20 січня.

ЩО ВІБУВАЄТЬСЯ ЗАРАЗ?

Як зазначалося вище, зараз у Сполучених Штатах розпочалась активна фаза внутріпартійного голосування - у вигляді праймеріз та кокусів.

Президентські праймеріз - це, фактично, звичайні таємні голосування з бюлетенями, кабінками та урнами. Щоправда, у різних штатах різні системи - від електронного голосування до пробивання дірок у потрібному полі бюлетеня. Але все ж процес зрозумілий: прийшов, проголосував та пішов зі спокійною душею - на все кілька хвилин без урахування черги.

Кокус - це абсолютно інше організаційне явище. Виглядає це так: прихильники партії збираються в одному величезному приміщенні, здатному вмістити весь натовп, та розпочинається дискусія. Результат підраховується в кінці, коли люди розбиваються на окремі групи підтримки кожного з кандидатів. За кількістю осіб у кожній групі визначаються переможці та переможені. Головна особливість кокусів полягає в тому, що виборці впродовж зібрання можуть переходити з групи в групу, змінюючи своє рішення на користь іншого кандидата.

Для спрощення обидві процедури в Штатах часто узагальнюють одним словом - праймеріз.

Традиційно, з лютого по червень проходять кілька десятків праймеріз і кокусів окремо в кожному штаті. Натомість найбільшою увагою серед американців користуються перші такі процедури - у штатах Айова та Нью-Гемпшир. Адже, на відміну від звичайного соцопитування, кокуси та праймеріз, по-перше, визначають активність виборців та виборчої кампанії в цілому, а по-друге, задають тренд на наступні внутріпартійні голосування. Тобто, в більшості випадків уже по перших кроках видно, хто в якій партії потрапляє в групу лідерів, а хто рано чи пізно відсіється.

Так було й цього року. З дванадцяти республіканців, які дійшли до праймеріз, голосування в Айові та Нью-Гемпширі відсіяли одразу половину. Залишилось шість найбільш витривалих - мільярдер Дональд Трамп, сенатор від Техасу Тед Круз, сенатор від Флориди Марко Рубіо, губернатор Огайо Джон Кейсик, екс-губернатор Флориди Джеб Буш та єдиний чорношкірий кандидат - нейрохірург Бен Карсон. Причому не обійшлося без сюрпризів. Так, на кокусі в Айові Трампа несподівано переміг Тед Круз, а Марко Рубіо майже наздогнав мільярдера, відставши від нього всього на 1,2%. Схоже, виборці Айови змогли розкусити сутність ексцентричних заяв Трампа, який нажив собі як прихильників, так і відвертих противників навіть всередині партії. А заяв було багато, в тому числі, про відгородження США від мігрантів з Мексики стіною, заборону в'їзду мусульман у Штати, а також про "сильного лідера" Володимира Путіна. Тим не менше, на праймеріз у Нью-Гемпширі Трамп повернув собі абсолютне лідерство, знову суттєво відірвавшись від усіх інших.

У демократів змагання відбуваються з меншим числом учасників, однак від того перегони не стають простішими та більш передбачуваними. Зараз на дистанції всього два учасники - колишня перша леді й держсекретар США Гілларі Клінтон, а також сенатор від штату Вермонт, завзятий соціаліст Берні Сандерс. Ще на початку перегонів майже всі вважали 74-річного сивого сенатора технічним кандидатом, який мав украй низькі рейтинги, аж поки в Айові він не зрівнявся з Клінтон, а в Нью-Гемпширі не переміг її з розгромним результатом 60,4% проти 38%.

У його успіху можна побачити два основних фактори. По-перше, Клінтон глибоко зав'язла в компроматі з використанням особистого мейлу для службового листування, коли була держсекретарем США. І схоже, її опоненти користуватимуться цим ще довго. По-друге, Сандерс сам спіймав потрібну хвилю, зробивши акцент на обіцянках про соціальні блага. Він пропонує, в томі числі, забезпечити належну систему медстрахування, підняти мінімальну зарплату, зменшити борги студентів, які взяли кредити на навчання й так далі. Але справжній успіх він відчув після своїх закликів до політичної революції та приборкання мільярдерів.

ЯКИХ ІНТРИГ ЧЕКАТИ ДАЛІ?

У найближчі кілька місяців всі спостерігатимуть за лідерством всередині Демократичної і Республіканської партій. На сьогодні головний інтерес становить боротьба між Клінтон і Сандерсом, а також можливість Трампа й надалі мати відрив від конкурентів.

Найближча інтрига може виникнути вже в наступному демократичному кокусі, який відбудеться у Неваді в суботу, 20 лютого. Цей штат для Клінтон став переможним у 2008-му, коли вона змагалася там із кандидатом у президенти Бараком Обамою. Її команда очікує й зараз лишити далеко позаду соціаліста Сандерса. Якщо ж цього не станеться, або відрив буде невеликим, це означатиме, що кампанія Клінтон потребує "перезавантаження". Символічно, але таке вже було в кар'єрі екс-держсекретаря, коли вона в 2009-му так і не змогла перезавантажити відносини США з Росією.

Ще одна інтрига може виникнути з появою в перегонах нового впливового кандидата. Йдеться, передусім, про наміри відомого мільярдера, колишнього мера Нью-Йорка та засновника однойменної медіа-групи 74-річного Майкла Блумберга. Він уже заявив, що готовий витратити один зі своїх 39-ти мільярдів на президентську кампанію, оскільки йому не подобається "банальний" рівень дискусій між кандидатами обох партій. Тим не менше, всі розуміють, що кандидатура Блумберга стане прямою противагою ексцентричному Дональду Трампу, який, попри наявність відвертих роздратувань у керівництві Республіканської партії, все ж утримує лідерство в перегонах.

Не виключено, що в кампанію вступить нинішній віце-президент США Джозеф Байден, хоча він не раз натякав, що не думає про це. Очевидно, що таке може статися, якщо Гілларі Клінтон за якихось причин зійде з дистанції.

Загалом же, інтриг може бути ще чимало.

УКРАЇНА В ПРОГРАМАХ КАНДИДАТІВ

Суто українське питання в президентських перегонах було більш-менш помітним під час дебатів минулого року, коли обговорювалися зовнішньополітичні пріоритети США. Зараз увага фокусується, головним чином, на Росії, а саме - як протистояти загрозам з її боку не тільки по відношенню до України, але й до всієї Європи. Серед демократів у цьому питанні на недавніх дебатах прогнозовано набагато кращу обізнаність та послідовність у політиці Обами висловила Гілларі Клінтон. Берні Сандерс чомусь не погодився, що Росія входить у трійку найбільших зовнішньополітичних загроз для США, зациклившись на Північній Кореї.

У республіканців теж не все так однозначно. Більшість кандидатів - Круз, Рубіо, Кейсик і Буш погоджуються з продовженням ізоляції РФ поки вона не поверне все на свої місця, виступають за надання Україні зброї та посилення союзників у Європі на тлі російської агресії. Позиція ж Трампа щодо Путіна відома - вони, схоже, вподобали один одного. Більше того, американський мільярдер підтримав операцію Кремля в Сирії та заявив, що в разі обрання його президентом налагодить конструктивний діалог з РФ.

Цілком очевидно, що Сандерс і Трамп явно вибиваються з нинішніх пріоритетів зовнішньої політики США, зокрема, по відношенню до подій у Європі, пов'язаних з російською агресією. Якщо хтось із них все ж прийде до влади, то США можуть втратити зовнішньополітичну ініціативу, щонайменше, на європейському напрямі, а разом з нею - суттєво втратити у своєму глобальному лідерстві.

Отже, хто не змінив би Барака Обаму в Білому домі, для американців, так само, як і для всього світу, важливо знати - чи продовжать Сполучені Штати свою політику по тих же напрямах, або ж матимуть місце певні корективи й відхилення. Поки що ми можемо судити про це за висловлюваннями кандидатів, чиї прізвища, головним чином, уже відомі. Втім, прогнозувати успіх одного чи іншого поки що зарано, тим більше, що переможцем буде лише один, і від нього залежатиме не тільки успіх однієї надпотужної держави, але й доля інших країн, у тому числі на Євразійському континенті.

Ярослав Довгопол, Вашингтон.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-