Росія з турецького переляку: якщо щось не зіб'є, то втопить

Росії таки вдалося увійти в історію. Хоча, якщо говорити точніше, - у керівництва цієї країни вистачило розуму в історію вляпатися, причому - вчергове.

Звісно, російський бомбардувальник Су-24 наробив багато галасу, причому не тільки в той момент, коли впав десь у сирійській пустелі. Тому що впав він лише після тридцять третього «китайського попередження» з боку турецької влади на адресу «російського партнера» - мовляв, не порушуйте наш кордон, не літайте над нашою територією, не вторгайтеся у наш повітряний простір. 

Попереджали про таке росіян 3 жовтня, коли трапився попередній російський «зальот». Були якісь незрозумілі повідомлення про збитий турками «безхазяйний» безпілотник, який виглядав ну дуже як російський.

І коли 24 листопада ц.р. турецькі винищувачі F-16 збили над кордоном із Сирією російський бомбардувальник Су-24, який вторгся у повітряний простір країни, вони зробили це, знову, після десяти попереджень упродовж принаймні п'яти хвилин несанкціонованого польоту в турецькому небі.

Як вони, турки, взагалі могли на таке наважитися?! Вчинити так стосовно російського «умиротворювача», який раз за разом проводить показові бомбометання поблизу турецького кордону по туркомовним селищам, від вибухів яких скло раз за разом здригається вже у будівлях турецьких прикордонних міст...

Ну то й що, що президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган сказав, мовляв, його країна всіма силами намагалася уникнути такого розвитку подій, та усього лише захищала свої кордони від іноземного вторгнення.

Наслідки санкцій «а ля рюс» учергове нагадують самостріл у ногу

Путін, напевно, не був би Путіним, якщо не назвав би дії Туреччини «ударом у спину», а саму Туреччину не охрестив «пособницею терористів», пообіцявши їй кару небесну та «серйозні наслідки для російсько-турецьких відносин».

Зрозуміло, що ці наслідки «а ля рюс» учергове нагадують самостріл у ногу - взяти, наприклад, заборону турецького продовольства або текстилю, внаслідок якої цілі регіони (включно, до речі, з окупованим Кримом) ризикують залишитися голодними та босими. Ще «краще» виглядає російська відмова від турецьких будівельних послуг та згортання туристичного бізнесу - з цього часу вже ніхто нічого не будує та ніхто нікуди не їде.

Цікаво, що фондовий ринок Росії прискорив падіння одразу ж після пам'ятної для Туреччини промови президента Росії на зустрічі з королем Йорданії Абдаллою II. Індекс ММВБ (Московської міжбанківської валютної біржи) впав тоді на 2,9%, індекс РТС (Російської торгової системи) втратив ще більше і знизився аж на 3,65%. Під тиском опинився і рубль. На той час курс долара США знову перевищив 66 рублів, а євро - 70 рублів. На тлі продовження войовничої риторики Кремля рубль продовжує стрімке падіння.

Але це лише мінливі наслідки. У «сухому залишку» маємо факт, що збиття літака Су-24 стало першим після 1950-х  років бойовим знищенням російського військового літака країною-членом НАТО. Дуже небезпечний і досить красномовний факт.

До елементів ризику додається ще й суб'єктивний фактор. Схоже, що Путін сприйняв інцидент із збитим над Туреччиною бомбардувальником Су-24 як особисте приниження, отже, відтепер він  вважає Анкару ворогом №1.

У посланні російського президента до Федеральних зборів РФ від 3 грудня Путін уперше за останні роки взагалі не згадав Україну. Проте, він визначив Туреччину та ІДІЛ як двох основних ворогів Росії, знову назвав Туреччину «пособницею терористів» і підкреслив, що «не пробачить зради».

Знайома риторика як для російського керівника. Але Україні не легше від того, що цього разу вона спрямована на іншу адресу. Адже будь-який розвиток російської активності навколо Туреччини обіцяє масштабну дестабілізацію в усьому регіоні, поблизу або прямо на українських кордонах. 

Небезпідставно вважається, що одним із найімовірніших варіантів глобальної помсти або «геостратегії реваншу» може стати спроба Росії утворити курдську державу, що найчутливіше за все ударить саме по Туреччині.

Разом з тим, за всіх умов, це міг би бути масштабний, складний, довготривалий та дуже дорогий проект, який не може бути реалізованим швидко. Тож, ймовірно, що Путін зосередиться на «дрібніших», але достатньо болючих «гібридних» заходах проти Туреччини. Їх перелік, на жаль, не є коротким.

Це може бути:

-  відновлення провокаційних польотів над акваторією Чорного моря літаків стратегічної авіації ВПС Росії (з ядерними ракетами на борту, як це вже було у цьому році практиковано над протокою Ла-Манш!) по відпрацюванню ними задач блокування Чорноморських проток;

-  організація і проведення комплексних повітряно-морських розвідувальних операцій Росії у повітряному просторі та акваторії Чорного моря як вздовж північного узбережжя Туреччини, так і в районі Чорноморських проток;

- організація і проведення різного роду провокацій кораблями ВМФ та цивільними суднами Росії у Чорноморських протоках (Босфор і Дарданели), у тому числі шляхом штучного порушення правил судноплавства в них та наступного звинувачення Туреччини щодо недотримання нею міжнародної морської конвенції в Монтрьо 1936 року (про режим Чорноморських проток);

-  підготовка і проведення стрільби крилатими ракетами типу Х-101 з бортів літаків стратегічної авіації та типу «Калібр» з надводних і підводних човнів Росії з акваторії Середземного моря, а скоріше за все і з акваторії Чорного моря, по об'єктам ІДІЛ на території північних районів Сирії з демонстраційно-провокаційними цілями (перш за все, перед Туреччиною і другими країнами НАТО; за досвідом попередніх пусків - з акваторії Каспійського моря КР «Калібр» /приблизно 2 місяці тому, коли більшість з них безконтрольно впали на територію Ірану/, а також зі стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 КР Х-101 над територією Росії та з підводного човна «Ростов-на-Дону» КР «Калібр» /з 5 по 8 грудня ц.р./ з акваторії Середземного моря); 

-  провокаційне нацьковування радикальних курдських формувань (зі складу т.зв. «непримиренних» воєнізованого крила Робітничої партії Курдистану /РПК/ «Народних сил оборони» шляхом їх фінансування, підготовки, озброєння та надання розвідувальних даних) з метою поширення ними диверсійно-терористичної діяльності та ескалації обстановки у південно-східних провінціях Туреччини;

- організація провокацій та прямих (безпосередніх) або прихованих (технологічних) диверсій на об'єктах нафтогазової інфраструктури з Азербайджану, Іраку і Сирії в Туреччину, в тому числі під прикриттям екстремістських дій радикальних курдів або і з їх залученням.

Саме Росія стала ініціатором цілої серії провокацій та загрозливих інцидентів проти Туреччини

Ці прогнози, які були зроблені фахівцями нашого аналітичного Центру майже відразу після падіння російського військового літака, вже починають збуватися. Саме Росія стала ініціатором цілої серії провокацій та загрозливих інцидентів, спрямованих проти турецької сторони у акваторіях Чорного та Егейського морів, а також в районі Чорноморських проток. Варто згадати та систематизувати ці випадки, для історії та для розуміння логіки подій.

3 грудня ц.р. великий десантний корабель (ВДК) «Саратов», що прямував до сирійського порту Тартус, при проходженні протокою Босфор не підняв гостьовий прапор Туреччини, як того вимагають загальноприйняті норми морського судноплавства та вікові морські традиції, а саме -  гостьовий прапор на іноземних суднах традиційно піднімають на гафелі в знак поваги до країни, через територіальні води якої проходять.

4 грудня ц.р. - військовослужбовець з російського ВДК «Цезар Куніков» направив переносний зенітний ракетний комплекс (ПЗРК «Ігла») у бік стамбульських житлових кварталів під час проходження кораблем протоки Босфор. За словами міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу, такі дії є «провокаційними» і викликають небезпідставне занепокоєння турецької сторони. Як зазначив М.Чавушоглу, існують чіткі правила проходження суден через турецькі протоки, і кожен корабель - російський чи будь-який інший - повинен дотримуватися їх. «...Російський солдат, який тримає ракетний комплекс під час проходження протоки Босфор на російському військовому кораблі, - це провокація. Ми сподіваємося, що цей інцидент буде разовою подією, тому що це неправильний підхід», - підкреслив глава МЗС Туреччини.

Коротка довідка. «Цезар Куніков» - це великий десантний корабель Чорноморського флоту ВМФ Росії, місце базування - Севастополь. З жовтня 2013 року ВДК «Цезар Куніков» залучений для доставки озброєння, боєприпасів, військової техніки, особового складу та предметів логістичного забезпечення для урядової сирійської армії, а в останній час - і для російських військ в Сирії.

Вже сам факт використання у військовій операції корабля із базуванням в окупованому, але українському Криму, обіцяє Україні неприємну перспективу прямого «втягування» її у будь-яке військове протистояння, яке може стати наслідком російської авантюри у Сирії. Але цим неприємності не обмежуються. 

ПЗРК «Ігла», які наробили стільки галасу в Сирії протягом останніх тижнів, доставляються на територію Сирії саме російськими кораблями. За оцінками експертів нашого Центру, скоріш за все, ці комлекси - з колишніх українських військових складів на території окупованого Криму. Не виключено, що ПЗРК «Ігла» скоро опиняться в руках бойовиків ІДІЛ. Зрозуміло, що останнім є по кому стріляти з цих комплексів. Інтуїція підказує, що цілитися бойовики будуть не в російські бомбери, які нищать ворогів ІДІЛ з числа сирійської поміркованої опозиції, а саме в літаки анти-ІДІЛівської коаліції (США, Великобританія, Франція, Туреччина тощо).

У свою чергу, це створює «підстави» для нового провокаційного звинувачення російською стороною України у, начебто, постачанні ПЗРК «Ігла» бойовикам ІДІЛ.

Подібна історія вже трапилася, коли Україні саме російські «партнери» спробували приписати продаж бойовикам ІДІЛ ПЗРК FN-6 «Manpads» китайського виробництва.

Більш того, за даними джерел, які заслуговують на довіру, принаймні на одному з підприємств на окупованій території Донбасу розпочалось приховане виробництво застарілих радянських (російських) ПЗРК, які на сьогодні також вже постачаються російськими кораблями в Сирію з наступною їх передачею бойовикам ІДІЛ. Таким чином, у Росії є чим збивати, є де збивати і навіть є чиїми руками збивати «щось турецьке». І не тільки турецьке.

Але повернемось до російських провокацій проти турецької сторони у акваторіях Егейського та Чорного морів.

Вранці 13 грудня ц.р. екіпаж сторожовика (СКР) Чорноморського флоту РФ «Сметливый», що стояв на якорі у 22 км від грецького острову Лемнос у північній частині Егейського моря, відкрив попереджувальний вогонь по ходу руху турецького сейнера, який наблизився до корабля приблизно на 600 метрів, мотивуючи це тим, що екіпаж турецького сейнера не йшов на радіоконтакт з російськими моряками і не відповідав на спеціальні візуальні сигнали. За повідомленням Міністерства оборони РФ, після застосування вогню зі стрілецького озброєння турецьке судно різко змінило курс і, не виходячи на контакт з російським кораблем, продовжило рух повз СКР «Сметливый» на відстані 540 метрів.

За словами ж капітана турецького сейнера, екіпаж не знав, чий корабель стоїть на якорі, цивільний він чи військовий, і навіть не помітив пострілів з його боку. Сейнер просто рухався своїм звичайним маршрутом, як це робив завжди.

Коротка довідка. Сторожовий корабель Чорноморського флоту РФ «Сметливый» входить до складу оперативного з'єднання кораблів ВМФ Росії у Середземному морі на чолі з флагманом Чорноморського флоту РФ - ракетним крейсером «Москва». Це російське з'єднання перебуває в регіоні на умовах ротації з 2013 року, і, зокрема, забезпечує безпеку постачань озброєння, боєприпасів та спорядження як для російських військовослужбовців в Сирії, так і для збройних сил Сирійської Арабської Республіки. Протягом ц.р. воно налічувало до 10 бойових кораблів і суден забезпечення, але за останні три тижні було збільшене до 15 вимпелів у зв'язку із загостренням ситуації в даному регіоні.

14 грудня ц.р., на сайті компанії «Чорноморнафтогаз» раптом з'явилося повідомлення про інцидент, який начебто відбувся ще 24 листопада ц.р., а саме - «невстановлене торговельне судно під турецьким прапором», порушуючи міжнародні правила запобігання зіткненню суден у морі і загальноприйняті норми морського судноплавства, не поступилося транспортному каравану компанії «Чорноморнафтогаз», що йшов перехресним курсом, і зробило спробу зупинитися на шляху його руху, чим свідомо створило аварійну ситуацію. При цьому капітан торговельного судна не вступав у радіоконтакт з кораблями супроводу, ігноруючи усі виклики і попередження. За таких обставин, корабель прикордонної служби ФСБ і ракетний катер Чорноморського флоту РФ змусили «невстановлене судно під турецьким прапором» змінити курс у безпечному для транспортного каравану компанії «Чорноморнафтогаз» напрямку.

Напевно, далі буде. Кремлівський «стратег» навряд чи заспокоїться, якщо не зіб'є або не втопить «щось турецьке», і при цьому навряд чи складні стратегічні наслідки таких безглуздих вчинків мають для Путіна бодай якесь значення.

Залишається фактом, що напруження у відносинах між Росією і Туреччиною, яке виникло після того, як турецькі винищувачі збили російський бомбардувальник, поступово зростає.

Гра на нервах з наказами діяти «гранично жорстко» є абсолютно адресною - суто для турків

Не далі як 11 грудня у промові на щорічній колегії Міністерства оборони РФ президент В.Путін зробив абсолютно недвозначне застереження. «Наказую діяти гранично жорстко. Будь-які цілі, загрозливі російському угрупованню або нашій наземній інфраструктурі, підлягають негайному знищенню», - заявив тоді Путін.

Ця гра на нервах є абсолютно адресною. При тому, що президент Туреччини Р.Ердоган не є тією стороною, яка може безкарно стерпіти військовий тиск проти себе. Скоріш за все, турецький Президент без жодних ілюзій сприйняв слова російського «візаві». Погрози Путіна були адресовані не сирійцями, не бойовикам ІДІЛ і не американцям. Вони були озвучені суто для турків, які віднині можуть чекати на будь-які зухвалі провокації з російського боку.

Ситуація є небезпечною навіть не тим, що Туреччина - це повноправний член НАТО. Погано, що й терпіння Анкари по відношенню до Росії є далеко не безмежним. У випадку загострення ситуації керівництво Туреччини здатне діяти самостійно, спонтанно та імпульсивно. Діяти без узгодження із союзниками по НАТО, який у цьому конкретному випадку виступає не скільки стороною конфлікту, стільки стримуючим фактором.

Хоча, безумовно, статтю 5 Вашингтонського Договору НАТО про колективну оборону ніхто не відміняв.

Драматичний збіг всіх перерахованих обставин обіцяє усім нам цікавий розвиток вже найближчим часом. Головне, щоб усі після цього залишалися живими й неушкодженими. Надію на те, що все може цього разу обійтися, дає, як не дивно, російський рубль, який відображує реалії набагато точніше, ніж мстиві кремлівські ляльководи. Російська грошова одиниця цими днями опустилася нижче 70 рублів за 1 долар США і продовжує падіння. У Росії народ починає ремствувати. Цей гомін - з того звукового регістру, за яким потихеньку починають лунати вже й революційні марші. Але це буде вже зовсім інша історія.     

Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен-Інтел», кандидат військових наук, генерал-лейтенант запасу

Перше фото: Ріа Новини