Заступник міністра регіонального розвитку та будівництва України Анатолій Ткачук

Наприкінці 2009 року на португальському острові Мадейра пройшов черговий Світовий форум з питань регіонального економічного розвитку.

Саме там була озвучена нова філософія державної регіональної політики, яка не має бути "допомогою бідним", а засобом "забезпечення згуртованості і сталого існування держави, або такого наддержавного утворення, як Євросоюз".

Про те, якими засобами має забезпечуватися розвиток регіонів в Україні, як узгоджуватимуться інтереси держави в цілому і її регіонів зокрема - інтерв'ю кореспондента УКРІНФОРМу із заступником міністра регіонального розвитку та будівництва України А.Ткачуком.

- Анатолію Федоровичу, які тенденції спостерігаються у розвитку регіонів України за останні роки - диспропорції між ними зменшуються чи, навпаки, збільшуються?

- Україна, як і кожна велика держава, має регіональні диспропорції, це об'єктивно. У нас є потужні промислові території з великим економічним потенціалом, передовсім, це Донецька і Дніпропетровська області. Причому за останні 5-7 років за показником валового регіонального продукту (ВРП) Дніпропетровська область обійшла Донецьку і вийшла у загальноукраїнські лідери (звичайно, після Києва, який у нас взагалі можна вважати "іншим світом"). Потім за рівнем ВРП можна назвати Запорізьку, Луганську, Полтавську, Харківську, Львівську області. На дещо іншому рівні знаходяться Одеська, Черкаська, Київська, Івано-Франківська області, Автономна Республіка Крим, а далі - всі решта.

Такий розподіл склався не за рік-два, він формувався ще в часи радянської індустріалізації, але я повинен констатувати, що за період незалежності регіональні відмінності всередині країни не зменшилися, а, навпаки, посилилися.

Різниця між найбагатшими і найбіднішими регіонами в Україні є досить суттєвою, у 7,5 раза за рівнем ВРП. А, наприклад, за інвестиціями, у 92 рази, це між Києвом та Тернопільською областю. Водночас за показником середньої зарплати різниця між регіонами не така значна - у 3 рази.

- А якщо порівняти ці наші показники з іншими європейськими країнами?

- Для розвиненої Європи прийнятними показниками вважається міжрегіональна різниця за рівнем ВРП не більше, ніж утричі. Водночас, в Росії це може бути і 80 разів, у Китаї, Індії - і по 200. Тому на цьому напрямку ми ближчі до Європи, ніж деякі наші сусіди. Але, наголошу, для Європейського Союзу регіональна політика вирівнювання є одним з пріоритетів, тому що наявність диспропорцій усередині країни є роз'єднуючим чинником.

Між громадянами однієї держави можуть виникнути суперечності у питанні: хто з'їв моє м'ясо, хто кого годує. Зрозуміло, це підживлює місцевий, регіональний егоїзм, що може призвести до будь-яких небажаних для держави наслідків.

- Тож для обраного Президента України, для нового уряду тут відкривається великий простір для діяльності...

- Державна регіональна політика, яка до недавнього часу в Україні сприймалася виключно як допомога бідним регіонам, себе не виправдала. Асиметрії у розвитку країни, як я вже казав, не зникають, натомість постійний перерозподіл ресурсів від економічно більш спроможних регіонів до менш спроможних веде до міжрегіональної напруженості, водночас позбавляє регіони стимулів до економічного зростання.

Держава фактично втратила інструменти впливу на регіональний розвиток, ми працюємо немов у позавчорашньому дні, без урахуванням загальнодержавної стратегії регіонального розвитку.

От маємо, наприклад, 300 державних програм у різних сферах соціально-економічного розвитку. Але всі вони секторальні, тобто не прив'язані до територій. А повинні діяти регіональні проекти і програми, які фінансуються державою з тим, щоб реалізація кожного з них піднімала економічний потенціал регіону, сповна використовувала його конкурентні переваги.

У нашого сусіда - Польщі діє, наприклад, програма розвитку Східної Польщі з бюджетом понад 16 млрд євро на сім років. Програмою визначено конкурентні переваги для кожного з п'яти воєводств, і вони мають вийти на новий рівень розвитку, створити тут нові промислові потужності, робочі місця. Водночас, з іншого боку нашого кордону, на сході розгортається програма розвитку Бєлгородщини і перетворення Бєлгорода на своєрідну альтернативу Харкову.

Між тим, теорія стабільності держави вказує на те, що у випадку, коли у прикордонних регіонах одна держава збільшує щільність населення, нарощує тут економічний потенціал, то інша держава ризикує втратити контроль над своїми прикордонними територіями або принаймні отримати тут додаткове соціальне напруження.

Регіональний вимір для України є дуже важливим, адже перекоси у розвитку територій у нас іноді просто парадоксальні. От, наприклад, я вже називав Донецьку і Луганську області серед лідерів за показником ВРП, водночас вони посідають останні місця в країні за інтегральним показником - індексом людського розвитку (тривалість життя, освіта, охорона здоров'я), за іншими гуманітарними показниками. Наведу ще дані про середньоукраїнський показник сплати податків на 1 душу населення - він становить 4 тис. грн. Водночас у Києві це 19,7 тис., у Дніпропетровській області - 5,7, Полтавській - 4,9, Донецькій - 4,3, Запорізькій - 3,7, Одеській - 2,9, Кіровоградській - 1,4, Рівненській - 1,7, Херсонській - 1,3, Тернопільській - 1,1 тис.

- Очевидно, тут криються витоки цього самого регіонального егоїзму, мовляв, ми годуємо країну, формуємо бюджет, а нам перепадають крихти?

- За індексом людського розвитку у нас лише три області: Львівська, Полтавська та Харківська знаходяться на середньому рівні (плюс ще, звичайно, Київ та Севастополь). Натомість низький рівень цього показника є характерним як для економічно розвинутого Донбасу, так і для поліської Чернігівщини, сільськогосподарської Вінниччини.

На основі такого аналізу можна зробити висновок, що різним українським регіонам притаманна різна гострота загальноукраїнських проблем, а різка їх диференціація за показниками, особливо індексу людського розвитку є додатковим фактором суспільної напруженості та відчуження між регіонами.

Люди мають відчувати себе громадянами єдиної держави, а не мешканцями різних регіонів. Ми ж дожилися до того, що, за деякими соціологічними опитуваннями, ставлення громадян України одного регіону до українців іншого, є гіршим, ніж ставлення до росіян чи білорусів.

Якось я виступав перед студентами Херсонського університету і запитав, хто з них бував у Донецькій чи Львівській областях? В аудиторії на 150 осіб таких виявилося одиниці.

Всередині держави утворюються замкнені регіональні простори, з своєю економікою, освітньою, культурною, інформаційною складовими, навіть своїми регіональними міфами. І ці простори між собою не перетинаються, утворилася така собі віртуальна автономізація. Куди вже далі?

- Але, наприклад, всі районні центри в Україні однаково бідні, всі скаржаться на нестачу коштів на благоустрій, на охорону здоров'я, виконання інших функцій місцевого самоврядування.

- Тут треба змінити підхід до проблеми і ставити питання не про те, що не отримують з бюджету, а про те, що не заробляють. От маємо приклад у Київській області з проектом будівництва металургійного заводу поблизу Білої Церкви. Цей завод міг би сплачувати лише податку на прибуток 490 млн. грн. щороку. Всі дозволи на будівництво є, все по закону, але дискусії тривають декілька років, мовляв, завод загрожує екології. Я розмовляв з тамтешніми "зеленими", кажу, поряд у вас діє велике підприємство з виробництва шин і воно вам не заважає, а завод із сучасними технологіями, значить, загрожує. Відповідають, що до "Росави" ми вже звикли, більше не хочемо.

От і думай як залучити сюди інвестора, як наповнити місцевий бюджет? А державного на всіх ніколи не вистачить, у нас свого Клондайку немає.

- Міністерство регіонального розвитку та будівництва свого часу підготувало Концепцію державної регіональної політики. Яка доля цього документу, вона реалізується якимось чином?

- Концепція державної регіональної політики розроблена Міністерством за дорученням Кабінету Міністрів України і була схвалена урядом в 2008 році. Вона мала б стати базовим концептуальним документом, у якому формулюється політика держави щодо реагування на зовнішні та внутрішні виклики, які постали перед Україною.

Такий серйозний і багатоплановий документ потребує вагомого нормативного забезпечення. Ми підготували проект Закону "Про засади державної регіональної політики", який втілює ідеї Концепції у конкретний інструментарій. У ньому передбачена система погодження стратегічних планувальних документів, передбачено механізм фінансування проектів через державний Фонд регіонального розвитку, в якому акумулюються ресурси державного бюджету, допомоги Євросоюзу, кредитні ресурси. Йдеться також і про створення мережі агенцій регіонального розвитку (по одній у кожному регіоні) на засадах партнерства між державним та недержавним секторами.

Вважаємо, що такі документи, у разі їх ухвалення та, головне, реалізації можуть суттєво наблизити українську державну регіональну політику до потреб людини та гармонізувати інструменти її реалізації з інструментами Європейського Союзу.

Звичайно, що швидких рецептів вирівняння диспропорцій немає, це справа навіть не однієї президентської каденції. Але головне, запустити тенденцію і з кожним роком досягати зменшення диспропорцій, передовсім, щодо індексу людського розвитку. Люди в усіх регіонах повинні мати приблизно рівну якість життя, соціальних послуг, незалежно від того, скільки тут видобувається металу чи нафти.

У свою чергу, в регіонах мають здійснити своєрідну інвентаризацію своїх ресурсів, сильних і слабких сторін свого краю, визначити його конкурентні переваги в масштабах держави, сусідніх держав і навіть світу. Регіони мають визначити своє місце у глобальному розподілі праці, і, виходячи з цього, пропонувати інвестиційні проекти, добиватися швидкої їх реалізації з максимальним результатом.

До речі, ми розробляємо навчальний курс з питань конкурентоспроможності регіонів для працівників державних адміністрацій, місцевого самоврядування. Також передбачаємо запровадження системи ротації у державній службі у міжрегіональному вимірі. У нас є регіональні центри підвищення кваліфікації, але між собою вони не комунікують, не обмінюються досвідом. Ми начебто економимо на відрядженнях, на поїздках між регіонами, але тим самим створюємо додаткові бар'єри.

На завершення нашої розмови скажу, що іноді дійсно виглядає справедливою теза, що кожна криза несе і певні позитивні наслідки. Можливо, нинішня фінансова криза стане додатковим каталізатором для міжрегіональної кооперації в Україні та запровадження в державі адекватної новим викликам сучасної державної регіональної політики.

- Що ж, будемо сподіватися на те, що зі зміною Президента державна регіональна політика не стане розвиватися з нуля, і ці напрацювання і пропозиції знайдуть своє відображення у нових рішеннях і діях влади.

Київ Розмову вів

Олег Олійник

(УКРІНФОРМ)

км