Перед Конференцією з відновлення України (URС 2026) у Гданську відбувся Форум громадянського суспільства, де обговорювали питання залучення громадського сектора до відбудови України.
Один зі співорганізаторів форуму, відомий польський публіцист, голова правління польської фундації імені Стефана Баторія Едвін Бендик в інтерв’ю Укрінформу розповів про особливості цьогорічного форуму та його головні акценти. Він також погодився поділитися своїми поглядами на польсько-українські відносини та можливі кроки для подолання напруженості у відносинах між Україною й Польщею.
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ДЕМОНСТРУЄ ВЕЛИКИЙ ІНТЕРЕС ДО УЧАСТІ У ВІДБУДОВІ УКРАЇНИ
- Пане Едвіне, у Гданську відбувся Форум громадянського суспільства. Яка його головна мета?
- Від початку проведення конференцій з відновлення України, а це вже п’ята така конференція, громадянське суспільство прагне показати, що воно є невід’ємною частиною не лише спротиву російській агресії, а й майбутньої відбудови країни. Організації мають компетенції, досвід і ресурси, тому повинні бути повноцінними учасниками цього процесу.
Готуючись до конференції з відновлення України у місті Гданськ, ми об’єднали українські та міжнародні організації навколо спільного порядку денного. Водночас вирішили не обмежуватися участю в офіційній програмі URC, а провести окремий Форум громадянського суспільства, щоб продемонструвати масштаб і потенціал цього сектору.
Спочатку ми розраховували на участь близько 100 організацій, але зрештою зареєструвалися понад 420 організацій і майже 500 учасників з України, Польщі, країн Балтії, Німеччини, Канади, США та інших держав. Це показує, наскільки великим є інтерес до ролі громадянського суспільства у відбудові України.
- Якими є ключові положення Гданського спільного звернення, затвердженого на форумі?
- Головний наратив полягає в тому, що відбудова України має бути людиноцентричною. У центрі мають бути не лише інфраструктурні чи економічні проєкти, а передусім потреби людей і захист їхніх прав.
Другий принцип – справжнє партнерство держави та громадянського суспільства. Громадські організації повинні бути не виконавцями рішень, а співтворцями політики відновлення.
Третій важливий елемент – нерозривний зв’язок відбудови з європейською інтеграцією України. Йдеться про дотримання принципів верховенства права, боротьбу з корупцією та захист прав людини. Відбудова має стати інструментом поглиблення реформ.
Відбудова України буде успішною лише тоді, коли громадянське суспільство стане не підрядником, а повноправним партнером цього процесу
Ми також виступаємо за децентралізований підхід, коли ключову роль відіграють громади та місцеве самоврядування, а процес відбудови реалізується через співпрацю центральної влади, місцевої влади та громадянського суспільства.
Звернення стало результатом роботи кількох десятків організацій, які надали близько 400 рекомендацій. Це спільне бачення того, якою має бути відбудова України після війни.
- Яке головне послання форуму до української влади та міжнародних партнерів?
- Відбудова України буде успішною лише тоді, коли громадянське суспільство стане не підрядником, а повноправним партнером цього процесу. Саме це є головним меседжем Гданського звернення.
РІШЕННЯ НАВРОЦЬКОГО БУЛО НЕПРОПОРЦІЙНИМ ДО ДІЙ ЗЕЛЕНСЬКОГО
- Давайте дещо змінимо тему і поговоримо про українсько-польські відносини. Як ви оцінюєте рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Президента України Володимира Зеленського ордена і якими будуть наслідки цього кроку?
- Я сприйняв це рішення із сумом, хоча воно мене не здивувало. Найбільшою помилкою було вже саме винесення питання про позбавлення ордена в публічний простір. Це була непропорційна реакція, яка в Україні неминуче сприймається не лише як жест проти Президента Зеленського, а й проти держави та Збройних Сил України.
У результаті це лише посилило консолідацію українського суспільства навколо Зеленського. Символічним стало й повернення польських нагород президентами Порошенком, Ющенком і Кучмою. І це свідчить про серйозну кризу в польсько-українських відносинах.
Подальший розвиток ситуації значною мірою залежить від того, як буде проведена конференція в Гданську. Це може стати певним кроком до деескалації та повернення дискусії до справді важливих тем – війни, безпеки та економічного партнерства. Польща сьогодні є другим торговельним партнером України, але цей позитивний порядок денний майже не звучить у публічній дискусії.
- Наскільки глибокою є проблема і як вийти з цього клінчу?
Сильна післявоєнна Україна з потужним військовим і політичним потенціалом стане важливим регіональним гравцем, і це також впливає на польські настрої
- Проблема значно глибша за поточну політику чи історичні суперечки. У Польщі зростають антиукраїнські настрої, і це впливає на всіх політиків.
Але головна проблема – різне бачення ролі України для безпеки Польщі. В Україні поширене переконання, що вона захищає не лише себе, а й Польщу та Європу. У Польщі ж багато хто вважає, що безпека країни ґрунтується насамперед на членстві в НАТО та ЄС. Звідси різні очікування і різне ставлення до польської допомоги Україні.
Крім того, дедалі частіше Україну починають сприймати не лише як партнера, а й як потенційного конкурента. Сильна післявоєнна Україна з потужним військовим і політичним потенціалом стане важливим регіональним гравцем, і це також впливає на польські настрої.
У ПОЛЬЩІ ТРИВАЄ ДИСКУСІЯ НАД ДВОМА ПІДХОДАМИ ДО СПІВПРАЦІ З УКРАЇНОЮ
- Чи залишиться Польща дружньою і відкритою до України країною?
Хотілося б, щоби перемогло бачення України як стратегічного партнера, а не проблеми чи загрози
- Сьогодні складно дати однозначну відповідь. У Польщі триває дискусія між двома підходами. Один виходить із того, що інтеграція України до європейського простору безпеки та розвитку відповідає польським інтересам і принесе обом сторонам вигоду. Другий ґрунтується на страхах – перед економічною конкуренцією, насамперед в аграрному секторі.
Поки що страхи часто виявляються сильнішими за стратегічні аргументи. Водночас успіх українських реформ і просування до ЄС посилюють позиції тих, хто виступає за партнерство. Якою буде остаточна відповідь польського суспільства – поки що відкрите питання. Але хотілося б, щоби перемогло бачення України як стратегічного партнера, а не проблеми чи загрози.
- На вашу думку, чи можливе історичне порозуміння між Польщею й Україною?
- Війна фактично зробила УПА частиною загальнонаціонального українського міфу. Для українців це не антипольський символ, але в Польщі УПА й надалі сприймається насамперед через призму злочинів проти поляків. Саме тому історичні суперечки ще довго залишатимуться складним елементом двосторонніх відносин.
Ключове питання для Польщі – чи готова вона бачити в Україні рівноправного партнера
Ексгумації та гідне поховання жертв є необхідною умовою для порозуміння. Важливо, що останніми роками цей процес вдалося частково деполітизувати й перевести в гуманітарну площину. Але цього самого по собі недостатньо.
Не менш важливою є стратегічна дискусія про місце України в системі безпеки Європи. Польща має почати сприймати Україну не як проблему чи конкурента, а як стратегічний ресурс і партнера. Окрім безпекового виміру, існує й позитивний економічний порядок денний, який часто залишається в тіні історичних суперечок.
Водночас історичні розбіжності залишаються дуже глибокими. Українці наголошують на ширшому історичному контексті подій, тоді як у Польщі побоюються, що це може розмивати відповідальність за злочини. Саме тут знайти компроміс найважче.
- Яким ви бачите майбутнє польсько-українських відносин?
Польща й Україна дедалі більше переходять від моделі «адвокат - підопічний» до справжнього партнерства
- Ключове питання для Польщі – чи готова вона бачити в Україні рівноправного партнера? Україна довела свою суб'єктність, здатність захищати незалежність і залишатися демократичною державою. Це потрібно не лише визнати, а й сприйняти як перевагу для обох країн.
Польща й Україна дедалі більше переходять від моделі «адвокат – підопічний» до справжнього партнерства. Україна проводить самостійну зовнішню політику, розвиває відносини з багатьма державами, і це природний процес, до якого Польща має звикнути.
У довгостроковій перспективі добрі відносини можливі. Обидві країни будуть не лише партнерами, а й конкурентами – і це нормально. Приклад Франції та Німеччини показує, що конкуренція не виключає співпраці та взаємної поваги.
Головна умова для такого майбутнього – справедливе завершення війни, яке буде прийнятним для України. Лише після цього можна буде повною мірою будувати нову архітектуру польсько-українських відносин.
Розмовляв Юрій Банахевич, Варшава
Фото автора