У той час, як Україна та її міжнародні партнери посилюють тиск на Росію, аби забезпечити безумовне припинення вогню, а Президент Зеленський заявив, що чекатиме очільника Кремля Путіна для прямих перемовин у Стамбулі у четвер 15 травня, Укрінформ поспілкувався з Еріком Чіарамеллою, експертом з питань Росії Фонду Карнегі за міжнародний мир, колишнім співробітником американської розвідки. Говорили про нинішній дипломатичний пінг-понг, вплив залучених сторін та причини, чому РФ раптом стала розглядати саму ідею прямих переговорів з Україною. Також ішлося про архітектуру безпеки для України, яка може стати найефективнішою у перехідний період, перш ніж країна вступить до ЄС та НАТО.

ПУТІНУ СТАЄ ДЕДАЛІ ВАЖЧЕ ВІДМОВЛЯТИСЯ ВІД ІДЕЇ ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ

- Протягом останніх кількох тижнів, навіть днів, ми спостерігаємо вир подій щодо спроб припинення війни. Чи є у вас відчуття, що ми наблизилися до певного дипломатичного прориву?

- Я думаю, що ми ближче ніж будь-коли до певного формату припинення вогню, але до реального врегулювання ще далеко. Увага, яку президент Трамп приділяє зупинці війни, є величезною, і це було його метою ще з часів передвиборчої кампанії. Зрозуміло, що в цілому Вашингтон не має послідовної та єдиної стратегії з цього питання. Окрім цього, різні посадовці в команді Трампа по-різному тлумачать, що він має на увазі й як досягти мети, але він залишається дуже послідовним. Зробивши це своїм пріоритетом, Трамп певним чином сформував і позицію України щодо підтримки безумовного припинення вогню. Також здається, що він поступово послаблює позицію Росії. Тож протягом останніх днів ми бачимо у цьому дипломатичному пінг-понгу, що Путіну стає все важче повністю відмовлятися від ідеї припинення вогню.

Путін справді хоче зберегти та розвивати свої стосунки з Трампом, і це певним чином впливає на його розрахунок не відмовлятися та потенційно розглядати ідею прямих переговорів між Росією та Україною. Ми знаємо, що лише кілька місяців тому з точки зору Москви така ідея не мала реалістичних перспектив.

Я не можу стверджувати, що ми справді стоїмо на межі якогось прориву, але вважаю, що увага та енергія США змінюють ситуацію так, як узагалі не відбувалося протягом останніх трьох років.

ТРАМП МОЖЕ ЗРЕШТОЮ РОЗЧАРУВАТИСЯ У ПУТІНІ

- Президент Трамп раніше визнав, що Путін може водити його за ніс. Також аналітики помітили, що у російському медіапросторі Москва фактично насміхається з американського лідера. Чи може це стати одним із факторів і спонукати Трампа до більш рішучих дій щодо Росії?

- Хотів би на це сподіватися, але, виходячи з мого аналізу минулих проявів прихильності Трампа до Росії, він радше, як він каже, «відійде» від проблеми та просто зосередить увагу на інших речах, аніж займе більш рішучу позицію. Хоча він і погрожував додатковими санкціями, а члени його партії в Конгресі, такі як сенатор Ліндсі Грем, висували ідеї суттєвого тиску на російську економіку, я не думаю, що інтуїція Трампа підкаже йому рухатися саме у цьому напрямі. Адже він усе ще хоче певних відносин із Росією.

Я б радше очікував, що Трамп може зрештою розчаруватись у Путіні, а це змусить його не чинити сильного тиску на Україну, як ми бачили протягом останніх кількох місяців. Він може послабити деякі з важелів, які він використовував проти України – і, до речі, ви вже бачите, що після зустрічі у Ватикані Києву та Вашингтону стало легше знаходити спільну мову. Він може дозволити продовжувати певну військову допомогу на помірному рівні. Але я не передбачаю, що він схвалить якісь масштабні пакети військової допомоги, і я не вважаю, що він запровадить якісь серйозні санкції. 

ТИСК НА ПОЛІ БОЮ – КРАЩИЙ ІНСТРУМЕНТ ПРОТИ РОСІЇ, НІЖ САНКЦІЇ

- Тим часом ми бачимо, як Європа намагається нарощувати свій оборонний потенціал, розбудовуючи власний ВПК. Крім того, насправді символічним став останній візит в Україну чотирьох європейських лідерів. Чи вважаєте ви, що їхня заява на адресу Росії достатньо жорстка? Росія прислухається до їхніх попереджень про нові санкції?

- Я не думаю, що санкції – це правильний інструмент. Вони, безумовно, є важливими для підвищення вартості війни для Росії, і я думаю, що ми повинні їх зберігати та посилювати. Але ми не повинні плекати ілюзій, що санкції якимось чином змінять розрахунки Путіна, оскільки він показав, що готовий до значних втрат у всіх секторах, включаючи людський ресурс, техніку, а також економіку, щоб досягти своїх цілей щодо України. До речі, російська економіка виявилася набагато стійкішою, ніж хтось передбачав у лютому 2022 року, коли ми вперше почали запроваджувати серйозні санкції. Отже, у середньостроковій перспективі санкції дійсно необхідні для стримування російської військової машини, але я не бачу, щоби це було кращою тактикою тиску у короткостроковій перспективі.

Тиск краще чинити на полі бою. Допоки російська армія може якось просуватися, навіть дуже повільно і з величезними втратами, у Путіна дуже мало стимулів зупинятися. Це можна змінити не шляхом санкцій, а міжнародною допомогою військовим зусиллям України, тому я хотів би побачити європейську заяву не у вигляді санкційного ультиматуму, а такою, яка б зосереджувалася на постачанні Україні необхідної зброї для блокування подальшого просування Росії та, сподіваюся, відвоювання захоплених РФ територій.

ГОВОРЯЧИ ПРО МІЖНАРОДНІ СИЛИ В УКРАЇНІ, ВАЖЛИВО КЕРУВАТИ ОЧІКУВАННЯМИ

- Багато дискусій сьогодні обертається навколо потенційного розгортання міжнародних сил стримування в Україні. Очевидно, що різні країни Європи мають різні погляди на формат, можливості та мандат цих сил. Яким був би найефективніший формат для подібної місії?

- Я вважаю, що цю тему потрібно розвивати, але проблема полягає в тому, що розмови про цю місію надто розпливчасті. Іноді можна почути такі визначення, як стримування, запевнення, підтримка миру, моніторинг припинення вогню… Насправді я не думаю, що будь-яке з цих понять відповідає ефективній чи надійній місії для такого типу коаліції. Наприклад, класичні зусилля із підтримки миру вимагають, щоб сили іншої країни стояли між двома воюючими сторонами, і європейці нізащо б не розглядали таку можливість, оскільки це обов'язково вимагало би згоди Росії. Якщо є місія з підтримки миру, має бути мир, який треба підтримувати, а єдиний спосіб досягти миру – це щоб обидві сторони погодилися на нього, тому це виключається з самого початку.

Що стосується моніторингу припинення вогню, це можна робити різними шляхами, включаючи постачання певних технологій, але, зрештою, потрібні очі на місцях, і європейці не могли б очолювати ці зусилля, оскільки, знову ж таки, це вимагало б від них перебування на передовій та певної згоди Росії. Тоді рамками стримування могла б бути угода між Україною та європейськими партнерами, розгорнутими поза передовою, зі значними бойовими можливостями, щоб стримати Росію від чергового вторгнення. Я також не вважаю це правдоподібною опцією, оскільки це вимагало б певної кількості європейських військ, які наразі просто не можуть бути розгорнуті, враховуючи зобов'язання перед НАТО на його східному фланзі тощо. Потім є ця ідея запевнення України, яка є не стільки сигналом Росії, скільки Україні, щоб дати українцям певний психологічний поштовх, свого роду психологічну парасольку. Наприклад, уявіть собі французьких солдатів, розгорнутих в Одесі чи якомусь іншому місті… Але, як на мене, така військова місія також не зовсім підходить.

За великим рахунком, нам залишаються інші, також дуже важливі речі, які, можливо, звучать скромніше. І саме у цьому напрямку мають рухатися європейські країни: це питання навчання та нарощування потенціалу. Багато європейських країн уже навчають українських військових, і немає жодної причини, чому ці тренувальні місії не повернути на територію України. Тоді інструктори могли б більше дізнатися про потреби України та реалії на полі бою, адаптувати курси та режими навчання, щоб вони були більш змістовними та ефективними для України. Довгострокове консультування та нарощування воєнного потенціалу стикається з українського боку з відомими проблемами, що пов'язані з набором особового складу або мінливістю в управлінні збройними силами. Однією з ідей може бути стратегічне впровадження представників Коаліції охочих на рівні бригад та вище, щоб допомогти в управлінні силами та розпочати інтеграцію у структури вищого рівня, у корпусну структуру, про перехід до якої оголосив президент Зеленський.

На перший погляд, нічого з цього не звучить так потужно, як «місія стримування», але слід бути обережними і не перебільшувати обіцянок щодо спроможностей місії. Думаю, саме стримування невеликий за кількістю контингент забезпечити не зможе. Основна функція стримування – за Збройними Силами України.

Якщо мета міжнародної місії буде реалістичною та чітко сформульованою, європейським країнам буде легше домовитися з усіх аспектів, і я думаю, що саме до цього європейці і прямують. Просто треба керувати очікуваннями. У системі стримування це лише як одна ніжка табуретки.

ПОКИ СТАТТЯ 5 ДІЄ, РОСІЯ БУДЕ ТЕСТУВАТИ НАТО ГІБРИДНИМИ ЗАСОБАМИ

- Чи вважаєте ви, що Європа насправді готується до прямого військового зіткнення з РФ, що не лише лідери, а й широка громадськість по всій Європі починає усвідомлювати такі військові загрози?

- Я думаю, що є різниця у тому, як це сприймає населення по країнах Європи. У країнах Балтії, Фінляндії чи Польщі існує дуже послідовне та згуртоване стратегічне відчуття того, що вони мають справу з потужним противником прямо за лінією кордону. Знову ж таки, це укорінено в їхній історії та культурі. Але в таких країнах, як Німеччина та Франція, Росія зараз розглядається як загроза для Європи в широкому сенсі, а не як безпосередня загроза для їхньої держави.

Кроки, які робить Німеччина, наприклад, набагато більше зосереджені на оборонному промисловому виробництві, і вони роблять значний внесок у загальноєвропейське переозброєння, але я не думаю, що це вже перетворюється на справжнє відчуття того, що німецьке населення та армія повинні бути готові до російського вторгнення. Я особисто вважаю, що так буде доти, доки Сполучені Штати залишатимуться відданими НАТО та Статті 5. Наразі президент Трамп залишається відданим цій статті, хоча все може змінитися. Але оскільки Стаття 5 все ще діє, не думаю, що Росія ризикне випробувати якусь країну НАТО конвенційними військовими засобами. З іншого боку, звичайно, гібридна агресія, замовні вбивства та інші подібні речі – це нова норма, і ми повинні бути готові до того, що у цій формі гібридна війна триватиме.

Загалом, європейці лише на півдорозі до усвідомлення того, що їм доведеться зробити у середньостроковій та довгостроковій перспективі, щоб забезпечити оборону континенту.

КИТАЙ СТАВ ВЕЛИЧЕЗНИМ БЕНЕФІЦІАРОМ ЦІЄЇ ВІЙНИ

- Одна з ідей нинішньої адміністрації в США полягає у тому, щоб не дозволити Росії розвинути надто тісні відносини з Китаєм. Тим часом Китай фактично висловив свою підтримку Росії, їхній лідер був на параді в Москві, але після цього речник їхнього МЗС заявив,  що Китай підтримує ідею 30-денного припинення вогню, що ніби виглядає добре. Але, схоже, для Пекіна найкращим варіантом було б бачити продовження цієї війни, оскільки Китаю не потрібна сильна Росія поруч, але й сильний Захід їм також не потрібен. Як ви оцінюєте позицію Китаю?

- Ви абсолютно праві, Китай став величезним бенефіціаром цієї війни. Тому що вона посилила залежність Росії від Китаю, одночасно зв'язуючи руки Заходу, надаючи Китаю важливу інформацію про ефективність західної зброї тощо.

Це не обов'язково означає, що Китай зацікавлений у продовженні війни. Я думаю, що краще сформулювати це так: досі Китай не бачить прямого інтересу чи вигоди від активних спроб припинити війну та чинити будь-який суттєвий тиск на Росію. Тим часом Китай намагається захистити власні інтереси, відкрито не постачає РФ військову техніку, що, очевидно, створило б для них санкційні ризики. Звісно, росіяни були би раді ситуації, в якій Китай просто повністю перейшов би на бік Росії, як це зробила Північна Корея, і, фактично, Іран. Але це не в інтересах Китаю. Водночас Пекін дуже мало зацікавлений у застосуванні реальних економічних важелів впливу на Росію, таких як припинення імпорту російської нафти чи експорту критично важливих технологій, що використовуються у російському військово-промисловому виробництві.

Чи міг би Захід створити кращу систему стимулів для Китаю, щоб він трохи відступив від Росії? Можливо. Але я вважаю, що ідея деяких представників адміністрації Трампа домагатися припинення вогню та відкритості до Росії як способу відокремити Росію від Китаю надто нереалістична. Я б набагато більше зосередився на зміні поведінки Китаю, щоб обмежити підтримку російських військових зусиль і спробувати зайняти більш конструктивну позицію, ніж намагатися якимось чином змусити Росію відвернутися від Китаю, спонукаючи її до якоїсь нової угоди зі Сполученими Штатами. Отже, ідея відокремлення Росії від Китаю є дуже, дуже нереалістичною, але я вважаю, що «дружба без меж» між Росією та Китаєм все ж має певні межі, які США може використати, якщо застосує розумну політику, особливо щодо Китаю.

ТУРЕЧЧИНА – ДОБРА ПЛАТФОРМА ДЛЯ ПОСЕРЕДНИЦТВА

- Повертаючись до потенційних переговорів на вищому рівні в Туреччині, чи вважаєте ви, що ця країна є тим майданчиком, який міг би служити нейтральною платформою для цих переговорів?

- Ну, перш за все, Туреччина є членом НАТО. Надавши Україні критично важливу зброю, особливо на початку війни, вона вже стала на бік України. Водночас президент Ердоган явно прагне стосунків і з Путіним, які мали місце ще до повномасштабного вторгнення, коли Туреччина купувала російські системи С-400 тощо.

Тож важко сказати, що Туреччина є нейтральною так, як країни Перської затоки, але я вважаю, що Туреччина є гарною платформою для посередництва у тому сенсі, що турецькому керівництву якимось чином вдалося, всупереч усім очікуванням, встановити довірчі стосунки і з українським, і російським керівництвом. Зрештою, Україні вигідно проводити ці переговори в Туреччині, тому що, по суті, одним з основних інтересів Туреччини є безпека Чорного моря, і тому що Ердоган розглядав ідею взяти на себе певну роль у моніторингу тиші на морі.

ДЕЯКІ РОСІЙСЬКІ ВИМОГИ НАВІТЬ АМЕРИКАНСЬКИМ СКЕПТИКАМ УКРАЇНИ ЗДАЮТЬСЯ НЕВИПРАВДАНИМИ

- Якщо Зеленський і Путін почнуть переговори, чи можемо ми, на вашу думку, очікувати певної підтримки з боку США щодо певних червоних ліній, які Україна неодноразово озвучувала?

- Я думаю, що президент Трамп справді перепозиціонував Сполучені Штати як більш нейтральну сторону, якою, звісно, вони не є. Якщо переговори триватимуть на високому рівні, вважаю, для України було б мудро мати європейський голос за столом переговорів. Я думаю, що більш надійна підтримка української позиції надійде від європейських лідерів. Європа є головним гравцем у війні з точки зору надання підтримки Україні. Зрештою, це стосується ширшої європейської безпеки, тому не можна говорити про врегулювання без участі європейців.

В адміністрації Трампа існують різні погляди на те, яким може бути «розумне» врегулювання, достатньо порівняти заяви генерала Келлога із заявами віце-президента Джей Ді Венса чи Стіва Віткоффа.  Ось чому я сумніваюся, що Сполучені Штати у форматі цих переговорів, якби це були лише Росія, Україна та США, повністю стали б на бік України.

Але у той же час певні російські вимоги здаються американській адміністрації, навіть скептикам України, невиправданими. Навіть Венс публічно натякав на те, що деякі російські пропозиції є безглуздими. Такі речі, як «демілітаризація» чи обмеження розміру української армії, не мають сенсу для Сполучених Штатів, оскільки США хочуть, щоб Україна могла боротися за себе та зупиняти росіян від подальшого просування.

Фактично, одним із меседжів з України та одним із її досягнень, яке найбільше резонувало з американською адміністрацією, зокрема скептично налаштованою частиною команди Трампа, є бойовий дух та самостійність України, перехід до власного виробництва зброї та відчуття, що Україна не лише говорить, а й підкріплює слова діями.  Ніхто не може звинуватити Україну в тому, що вона не дбає про власну оборону, враховуючи те, що вона зробила за останні три роки.

УГОДА ЩОДО КОРИСНИХ КОПАЛИН НАДАЄ ПЕРСПЕКТИВУ ДЛЯ ПОДАЛЬШОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДТРИМКИ ЗА ПРАВЛІННЯ ТРАМПА

- Гарною точкою дотику для України та США є угода щодо корисних копалин. Хоча в угоді немає жодної згадки про безпеку, багато хто розглядає її як своєрідний фактор стримування проти повторення російської агресії у майбутньому.

- Знову ж таки, я би був обережним у використанні слова «стримування», оскільки я не думаю, що метою угоди було щось сигналізувати противнику. Я думаю, що її метою було, перш за все, знайти формат і наративи, які б змінили розуміння всередині Сполучених Штатів, особливо в політичному оточенні президента, що відносини між США та Україною нібито рухаються лише в одному напрямку, що Сполучені Штати надають Україні допомогу та зброю на сотні мільярдів доларів і не отримують «нічого замість».

Отже, угода пропонує новий погляд на відносини, показує певні перспективи на майбутнє. І я думаю, що це аргумент, який прихильники України в Республіканській партії та в адміністрації можуть використовувати у комунікації з президентом: «Дивіться, ми отримаємо щось натомість». Угода не забезпечує негайної системи безпеки. Присутність американських працівників на території України не зупинить напад Росії – насправді в Україні було багато американців, коли РФ розпочала повномасштабне вторгнення, включаючи американські компанії, які інвестували в Україну, а деякі з них Росія знищила. Тож угода насправді не є фактором стримування, але забезпечує довгострокову перспективу для співпраці між США та Україною, яка дозволить продовжувати військову підтримку за правління Трампа.

ДЕ-ФАКТО ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ДО НАТО ПОВИННА РОЗВИВАТИСЯ, ЩОБ ОДНОГО ДНЯ ЧЛЕНСТВО МОГЛО ВІДБУТИСЯ

- Схоже також, що вступ до НАТО у короткостроковій перспективі для нас недосяжний, тож який був би найкращий механізм безпеки, набір інструментів безпеки для України за участі міжнародних партнерів?

- Я не думаю, що це буде якийсь один вид механізму чи гарантій. Гадаю, це буде набір домовленостей, ніби ніжки табурета. Ключовими напрямами стануть довгострокове фінансування Сил оборони з боку міжнародних партнерів та прямі інвестиції в українську оборонну промисловість, так звана данська модель, її розширення та перетворення на довгострокові зусилля. Це дозволить Україні краще планувати роботу спільних підприємств із виробництва, зокрема оборонних технологій, які потребують ліцензування від Європи. Україна вже може самостійно виробляти багато безпілотників та боєприпасів, але коли справа доходить до обладнання більш складного рівня, потрібна тісніша співпраця із західними компаніями. Повинні бути довгострокові інвестиції в український потенціал.

Європейська місія в Україні, яка займатиметься навчанням, нарощуванням потенціалу та консультуванням, буде ще однією ніжкою цього табурету. Також, залежно від того, що станеться з переговорами про припинення вогню, якщо деякі санкції будуть зняті, може передбачатися варіант повернення цих санкцій. Повинен бути чіткий механізм покарання за серйозні порушення режиму припинення вогню. Путін здійснив повномасштабне вторгнення, зокрема, й тому, що він не очікував, що міжнародна спільнота відреагує такими жорсткими санкціями та постачанням зброї Україні.

Крім того, протягом минулого року між Україною та низкою країн були підписані двосторонні угоди про безпеку. Вони повинні стати певною мірою юридично обов'язковими, з чіткими положеннями про те, що станеться у разі серйозного порушення режиму припинення вогню.

Остання частина – це також надійна підготовка до таких порушень. Якщо припинення вогню буде укладене, найгіршим для партнерів України було б закопати голову в пісок і вважати, що воно триватиме вічно, і вони зможуть переключити свою увагу на щось інше. Їм потрібно не лише допомагати українській армії відновитися та розвивати свою технічну та тактичну майстерність, але й створювати запаси озброєння та плани надання допомоги Україні у дуже великих масштабах, якщо відбудеться повторне вторгнення.

Росія повинна переконатися, що така підготовка дійсно відбувається. Це може бути накопичення стратегічних запасів західної зброї в країнах НАТО та на території України, які можна поповнювати по мірі збільшення виробництва, зокрема далекобійної зброї. Росії слід чітко дати зрозуміти, що ці запаси зростають, і відповідно ціна повторного вторгнення також зростатиме більше і більше. Вони повинні знати, що ця зброя  одразу потрапить в Україну, якщо вони знову нападуть. Тож, я думаю, саме так можна створити певну безпеку на тимчасовій стадії припинення вогню.

Ширші питання інституційного членства України в НАТО та ЄС є складними процесами з низки причин. Я думаю, цілком очевидно, що Трамп наразі виключив питання членства України в НАТО. Членство в ЄС – також ще досить далеко через обсяг реформ, які Україні доведеться втілити в життя. Але зрештою геополітичні обставини зміняться. Якщо подивитися на Фінляндію та Швецію, вони були готові, вони мали найтіснішу співпрацю з НАТО, і на момент, коли їм потрібно було вступити, вони були повністю сумісними та були прийняті в Альянс. Я думаю, що цей проміжний час для України не буде витрачений даремно. І коли ми згадуємо про ту іншу ніжку табурету, європейську місію в Україні, велика частина її роботи полягатиме в покращенні сумісності між українськими та натовськими силами, досягненні де-факто інтеграції України в НАТО, щоб одного дня членство дійсно могло відбутися.

США НЕ ВТРАТИЛИ УВАГУ ДО ПИТАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РФ ЗА СКОЄНІ ЗЛОЧИНИ

- Ви згадали про безкарність, яку відчував Путін, коли напав на Україну. Зараз ми бачимо, що питання створення спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії РФ переходить у практичну фазу за широкої підтримки ЄС. Чи вважаєте ви, що США будуть готові підтримати поточну роботу щодо притягнення Росії до відповідальності?

- Це не зовсім моя сфера компетенції, але я вважаю, що ця адміністрація багато в чому відійшла від традиційної американської зосередженості на питаннях відповідальності. Тому я вважаю досить малоймовірним, що ця адміністрація підтримуватиме роботу трибуналу та будь-які розслідування воєнних злочинів з тією ж енергією, що й їхні попередники.

У той же час, може тривати обмін інформацією на нижчому рівні, в рамках сприяння розслідуванню певних справ, наприклад, якщо до Сполучених Штатів надходитиме розвідувальна інформація, якою можна поділитися з європейськими країнами, що беруть участь у цьому процесі. Але, чесно кажучи, гадаю, Україна отримає набагато більше підтримки від американського громадянського суспільства, юридичних фірм, які допомагають Україні, університетів з їхніми дослідницькими центрами, що сприяють документуванню воєнних злочинів, некомерційних організацій тощо. Їхня робота не припиняється. Тобто не можна стверджувати, що США повністю втратили увагу до питання відповідальності РФ. Просто це не є одним із пріоритетів нинішньої адміністрації.

НЕМОЖЛИВО СКОНСТРУЮВАТИ РЕЖИМ ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ, ПРИ ЯКОМУ РОСІЯ НЕ ПОЧАЛА БИ ПЕРЕОЗБРОЮВАТИСЬ

- Як би ви оцінили припущення, що для Росії, для Путіна та його командирів завершення війни було б схоже на раптову зупинку ядерного реактора, що неминуче призвело б до катастрофи? Ми бачимо, що їхня економіка фактично переведена на воєнні рейки, їхнім солдатам платять стільки, скільки їм не могло і наснитися в мирному житті… Також Кремлю незрозуміло, як росіяни відреагують на те, що влада не змогла забезпечити обіцяний розгром України.

- Я погоджуюся з тим, що ця війна була справою вибору Путіна, коли він її починав, але згодом вона стала більш екзистенційною через те, як він реструктурував російське суспільство, економіку та еліти навколо принципу всеосяжної підтримки війни. Тож, якщо війна завершиться, це дійсно може створити серйозні вразливості у системі.

Разом з цим, не думаю, що існує якийсь реалістичний сценарій, за якого можна досягти всеохопного мирного врегулювання, яке усуне причини для конфронтації між Росією та Заходом або Росією та Україною. Тож навіть якщо відбудеться припинення вогню, Росія, ймовірно, направить зусилля воєнної економіки на переозброєння. З'явиться новий національний імпульс, який полягатиме у підготовці до майбутньої війни з НАТО, що, своєю чергою, є загрозою, яку нам потрібно сприймати серйозно.

Також я не думаю, що існує якийсь сценарій, за якого Росія зможе або захоче повернутися до суспільного договору, що існував до війни. Отже, ми матимемо справу з Росією, яка в середньостроковій перспективі, принаймні допоки Путін при владі, залишатиметься більш мілітаризованою та озлобленою. Оскільки економіка Росії, принаймні частково, переведена на воєнні рейки та замкнена у структурному протистоянні з Європою та, можливо, зі Сполученими Штатами,  нам просто потрібно готуватися. Неможливо сконструювати режим припинення вогню, при якому Росія не почала би переозброюватись. Отже, ключове питання полягає у тому, щоб Україна могла переозброюватися з такою швидкістю та масштабом, які не дадуть Росії у майбутньому подумати, що вона може знову безкарно напасти. У цьому основна суть. У лютому 2022 року, коли Путін ухвалив рішення про вторгнення, він відчував, що баланс сил настільки на користь Росії, що він може взяти Київ за три дні. Очевидно, він прорахувався щодо українців та місцевих настроїв, він фундаментально прорахувався щодо спроможностей української армії та готовності міжнародних партнерів підтримувати Україну.

Так чи інакше, йдеться про психологію лише однієї людини в її аналізі плюсів і мінусів подібного кроку. Немає жодного наукового рівняння, як усе прорахувати, але потрібно знайти спосіб подати Москві сигнали, що нарощування спроможностей України йде нога в ногу з РФ, і між двома країнами існує певний стратегічний баланс. Україна ніколи не досягне рівня спроможностей Росії в буквальному сенсі, але Росія повинна усвідомити, що Україна їй не по зубах.

ПУТІНА ЗАГАНЯЮТЬ У ДИПЛОМАТИЧНИЙ КУТ

- Чому, на вашу думку, Путін зараз заявляє, що Росія готова до переговорів з Україною? Не так давно це ними навіть не розглядалося. То що змусило його змінити свою думку?

- Я справді вірю, що саме тиск з боку Вашингтона змінив ситуацію. Саме Трамп зробив це ключовим питанням. Хоча на початку дипломатичного процесу було забагато тиску на Україну та поблажливості до Росії, Трамп знову і знову повторював тезу про «припинення вогню», і Путіну стало важко просто ігнорувати це. Отже, маємо увагу до питання з боку Вашингтона, а також той факт, що європейці втрутилися та, по суті, підтримали українську позицію. Тим часом Україна, безумовно, перейшла до набагато гнучкішого підходу, кажучи «так» речам, яких вимагає Вашингтон. Україна тепер каже «так», але з невеликими застереженнями: ми готові до розмови, ми хочемо миру, ми готові до безумовного припинення вогню... Це був дуже розумний поворот з боку української влади, щоб показати, що Україна не є причиною того, чому Трамп ніяк не може досягти миру. Ці фактори сприяють тому, що Путіна заганяють у кут. Саме тому він був змушений відійти від деяких позицій, наприклад, небажання вести прямі російсько-українські переговори, від позиції, що Зеленський – нелегітимний лідер. Ще місяць тому це було дуже помітною темою, зараз ця тема зникла. Чи існує сьогодні щось, що може змінити розрахунки Кремля? Не думаю, що ми досягли такого моменту, але перед Путіним накопичуються дилеми, його змушують займати позиції, на яких він здаватиметься більш конструктивним. І я думаю, що українська та європейська сторони можуть це використати, щоб отримати кращі умови за столом переговорів.

Євген Матюшенко, Київ

Фото: Павло Багмут