Інтеграція по-російськи: чого чекати від російської гібридної агресії на білоруському напрямку

Як відомо, Путін і Лукашенко зустрілися в Сочі на запланованих лютневих перемовинах.  Востаннє президенти Росії та Білорусі бачилися віч-на-віч у тому ж Сочі у вересні минулого року.  Але після попередньої зустрічі змінилося багато для обох президентів і обох країн. Лукашенко вже трохи оговтався після непростих виборів та осінніх акцій протесту й намагається переконати світ, а Путіна – особливо, що все під контролем і на нього можна і треба робити ставки. Для Росії теж ситуація змінюється і не на краще. Отруєння  та арешт Навального, масові протести  в самій країні та погіршення відносин з Євросоюзом, прихід до влади Джо Байдена, який має свої погляди на співпрацю та стримування агресії Росії. Як бачимо, у Кремля теж багато проблем,  «розрулити» які не так просто. І тут Білорусь, як важливий форпост протиповітряної і протиракетної оборони, має неабияке значення.  

Упродовж останніх років  Росія неабияк тиснула на Білорусь, намагаючись затягти її до своїх пут на шляху «до інтеграції», закріпивши 20-річну угоду про створення союзної держави. Фактично розгортається класичний повзучий російський гібридний сценарій окупації. І хоч Лукашенко намагався демонструвати свою незалежність, та місяці безпрецедентних вуличних акцій протесту в його країні зробили свою справу.

У Кремлі задоволені результатами переговорів Володимира Путіна і Олександра Лукашенка. А значить, усе йде за планом. За планом Москви. Й у вересні, й у лютому Путін акцентував увагу на тому, що підтримує стратегію змін до Конституції Республіки Білорусь. Так, за задумом Кремля, парламент Білорусі повинен отримати більше повноважень, але репресивна машина залишиться в руках Лукашенка, який і виконуватиме усі його вказівки. Впродовж останніх півроку Москва нагадувала Лукашенку про конституційну реформу частіше, ніж він говорив про неї сам. Змін у цьому напрямку від нього очікують вже в 2021 році й затягування процесу явно дратувало Путіна. Та все ж отримання нових російських кредитний грошей на виконання старих обіцянок Лукашенка свідчить про те, що Росія все ж схвалює усе, що відбувається на білоруському напрямку. 

Очевидно, що Кремль з часом має намір не просто прибрати Олександра Лукашенка, а замінити його на «свою» людину, яка влаштовувала б Москву. Та зараз все залишається так, як було, і кремлівський диктатор руками Лукашенка з Білорусі фактично створює частину своєї мрії – «Союзної держави» з уявною демократією та неуявною  армією, яка диктуватиме правила цієї самої «демократії». Водночас легітимність Лукашенка є гарантією легітимності й самого Путіна, який усіма силами прагне перешкоджати демократичним процесам та революціям у світі й найбільше боїться подібного сценарію в Росії. Прагнучи довічно залишалася при владі, Путін «допомагає» й Лукашенкові. Як наслідок такої допомоги – Білорусь є країною з обмеженим міжнародним суверенітетом, економіка якої повністю базується на підтримці Москви.  Лукашенко ж не проти такої допомоги і навіть навчився вже маніпулювати нею, заграючи із Заходом. Таким чином білоруський президент намагається шантажувати Москву, щоб та збільшувала  не лише фінансову допомогу, а й надавала значні торговельні преференції. Після чергового траншу такої «підтримки» Лукашенко зазвичай забуває про свої західні маневри та присягається на вірність Путіну.

У своїй «Союзній державі» Москва розглядає Білорусь лише  як дотаційний регіон, а у довгостроковій перспективі Путін робить ставку на прив’язку Білорусі до Росії за допомогою економічної кооперації. Варто згадати приклад перенаправлення маршрутів експорту білоруських нафтопродуктів з портів Литви та Латвії до російських. Свій вплив Москва посилює і через білоруських бізнесменів, так званих «гаманців» з оточення Лукашенка, які залюбки надають інформаційну та логістичну підтримку російським пропагандистам.

Російська гібридна агресія значною мірою залежить від можливостей для успішного проведення інформаційних операцій, для яких потрібні фінансові ресурси та групи впливу. І тут Білорусь є яскравим прикладом тактики Кремля зі створення й підтримки  проросійського лобі. Свідченням тісного переплетіння і спільної участі бізнес-груп, пов’язаних з Росією, у реалізації інформаційної політики Кремля в Білорусі є планомірне забезпечення роботи російських пропагандистів, перш за все каналу RT, активізація якого відбулася після виборів президента Білорусі.

Приєднання Білорусі для Путіна – омріяна ціль, але поки він не наважується це зробити, побоюючись отримати бунтівну провінцію. Водночас Кремль вірить у реальні перспективи інтеграції Росії та Білорусі вже тоді, коли влада зміниться, й активно підшуковує заміну незмінному Лукашенку. Інтеграція за путінським сценарієм передбачає передачу значної частини повноважень наднаціональним органам, а до цього «батько» поки не готовий. Та й сам Путін все ще зацікавлений, щоб формальна влада Лукашенка тривала стільки часу, скільки це потрібно для Кремля.

Майбутнє відносин Москви і Мінська залежить ще й від транзиту влади в Росії в 2024 році. Можна очікувати, що з часом формальна «Союзна держава» перетвориться в максимально тісний союз та поступове зрощування економік. Але імперські замашки Путіна не дозволять виникненню ще однієї демократичної країни на пострадянському просторі, звичайно, якщо йому не завадять це зробити, бо поки що у білорусько-російському сценарії головною діючою особою все ще залишається очільник Кремля. 

І саме з подачі Путіна Білорусь перетворюється на республіку з військовою диктатурою, а Лукашенко номінально залишається невизнаним президентом, який давно вже надав Росії територію Білорусі для здійснення найбільших військових маневрів з часів СРСР. Але, як відомо з історії, результатом військової диктатури завжди ставали розруха і хаос у державі, а також подальша розправа над тираном. Чи готові сучасні тирани до такого сценарію?

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства