Порада туристу: Королівська Україна – всі замки та фортеці

Фото 29.10.2016 00:35 3374

Подорожуємо королівськими шатами Батьківщини. Перша частина підбірки всіх замків, палаців та фортець України. 

Україна по праву може славитися своєю історичною спадщиною, яка по собі залишила шедеври архітектури минувшини – казкові замки, величезні палаци та непорушні фортеці. І найбільш таємниче всі вони виглядають саме восени…

Ми пропонуємо найповнішу підбірку таких споруд, що збереглися на території нашої країни. Почнемо з найбільш красивих і найкраще утриманих. Але по-перше, давайте розмежуємо ці, здавалося, схожі поняття.

Замок – це укріплена будівля, яка поєднує житлові та оборонні споруди, зазвичай оточене високим кам'яним муром з кількома вежами.  Найважливішою частиною замку була головна башта, де під час облоги ховалися його мешканці. Звідти, підземними ходами, можна було дістатись у безпечне місце, наприклад у сусідній ліс. Повністю замок охороняла фортеця - укріплений пункт з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначена для тривалої кругової оборони.

Усередині замку переважно знаходилися житло власника, оселі робітників, а також млин, конюшні, майстерні ремісників, колодці тощо. На території могли розташовуватися і палаци - парадні будівля зі своєрідною архітектурою і особливим призначенням. Саме тут завжди проводили урочисті масові культурні заходи, а згодом і спортивні змагання.

Але палац міг бути і «самостійною» будівлею, не частиною замкового комплексу. Палацом вважається велика парадна будівля, де жили правителі держави, воєначальники, знатні і заможні люди. Пізніше палацами стали називати найважливіші громадські будівлі.

Отже, з дефініціями розібрались, перейдемо до замків.

Білгород-Дністровська фортеця або Аккерма́нська фортеця

Одна з найстаріших, найміцніших та найбільших середньовічних фортець в Україні. Знаходиться в місті Білгород-Дністровський Одеської області.

Фортеця будувалася ще на залишках грецького міста Тіра, яке проіснувало лише до IV століття через постійні напади завойовників. Які часи тільки ця фортеця не пережила: і Київську русь, і правління Угорського королівства, ще пізніше — Галицько-Волинського князівства. То її власниками були литовці, то молдовани, то татари і навіть генуезців історія сюди вписала. Фортеця свого часу контролювала весь Дністровський лиман. Більше тижня її не могли здолати татари, а козакам і ляхам вона так і не підділася.

Кажуть, що тут колись бував і сам римський поет Овідій, автор знаменитих «Метаморфоз» і «Науки про кохання». А Пушкін, перебуваючи тут, писав: «Здесь, оживив тобой мечты воображенья, я повторил твои, Овидий песнопенья».

Основні елементи фортеці були закінчені до 1440-х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких з них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю із білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. Також у склад будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.

У 1440 було закінчено будівництво сегменту, який не був ні муром фортеці ні її баштою. Цей сегмент зберігся. Він виступає за мури фортеці й майже впритул підступає до лиману. В стіну цієї будівлі вмуровано 10 кам'яних ядер, які закладались у мур, як своєрідний оберіг. Це так званий тетраксис — фігура з 10 точок, які формують 9 правильних рівних трикутників. Дехто вважає цю фігуру магічною. Її використовували у своїх обрядах друїди. Вона свого часу стала одним із символів масонської ложі. Це підтверджує думку багатьох істориків, про те, що Білгород-Дністровську фортецю будували масони і незрозумілий сегмент було зведено спеціально для розміщення на ньому тетраксису.

Існує й інше пояснення аккерманському тетраксису, значно прагматичніше. Фахівці кажуть, що це просто один із різновидів сонячного годинника-календаря.

Основу фортечного комплексу становить Цитадель — найбільш укріплена частина, збудована ще генуезцями. Раніше вона складалася з чотирьох великих башт, з'єднаних потужним муром. Башти ці мали власні назви: Придвірна (північно-східна), Комендантська (південно-східна), Темниця (південно-західна) та Скарбниця (північно-західна). Нині башта Скарбниця напівзруйнована, решта ж перебувають практично у відмінному стані. Площа двору цитаделі — 300 квадратних метрів. Тут є багато приміщень та розгалужена мережа підземних ходів, яка практично не досліджені. Колись у цитаделі містився комендантський палац.

Сьогодні ж фортеця - один з найпопулярніших туристичних об'єктів півдня України. Тут проводять інсценовані вистави, пісенні фестивалі («Фортеця»), і фортеця продовжує служить знімальним майданчиком для різних фільмів.

Бердичівський замок 

Замок у місті Бердичеві Житомирської області

Замок, заснований наприкінці 16 століття Янушем Тишкевичем. У 1630 році власник подарував його католицькому ордену босих кармелітів, (ті мали заборону на право носити шкіряне взуття, звідси «босі»). Замок перетворився на оборонний (кляштор) з військовим гарнізоном і кількома гарматами.

У червені-липні 1648 р. вояки Максима Кривоноса захопили місто, зруйнувавши замок і монастир.

За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Бердичів відійшов до складу Польщі. Права на замок заявили нащадки Тишкевича і кармеліти. Останні отримали перемогу в 1717 році. Вони й відбудували с тилі бароко замок і величний костел, що був найбільшим орденським на теренах України.

В роки 2-ї світової війни замок і монастир зазнали пошкоджень. Відреставровані вони були передані під культурно-освітні заклади в повоєнні роки. На базі колишнього замку і монастиря утворено Бердичівский історико-культурний заповідник.

Дубенський замок

Фортеця в місті Дубно Рівненської області. Визначна пам'ятка історії, культури та архітектури України

Замок почали будувати ще у Х ст, але через постійні війни він часто перебудовувася і декілька разів повністю був зруйнований. Офіційною датою спорудження Дубенського замку вважається 1492 рік. Але протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався.

На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Під замком були прокладені широкі кам'яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном.

У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію свого існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.

Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.

На території замку розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських. У палацах свого часу зберігалися цінні архіви та коштовності князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських.

Нині більша частина замку перебуває у доглянутому стані, продовжується його реставрація. У замку діє музей, організовуються різноманітні виставки.

Жовківський замок

Пам'ятка архітектури епохи ренесансу в місті Жовква Львівської області

Побудували замок на замовлення засновника Жовкви, польського військового і головнокомандувача Станіслава Жолкевського в 1594–1606 роках як оборонну споруду у стилі ренесансу. Замок витримував облоги, хоча кілька разів його здобували козаки.

Замок побудований з цегли і каменю. Чотирикутний у плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й з боку міста, замок був добре захищений від ворожих нападів.

За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського. Сад був неймовірної краси, але до нашого часу він не зберігся. У 1606 році за замком Жолкевський створив звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інших тварин. Але проіснував він тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам — «Звіринецька».

Південно-західний замковий корпус (палац) — репрезентативний. Він — двоярусний з підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались приватні покої власника, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.

У кінці XVII століття замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського, що зумовило оновлення оздоблень та збагачення будівлі. Шатрові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінили на банеподібні, покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінили форму шпилів, а над боковими корпусами добудували по одному ярусу.

Трофеї, привезені з походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї. Саме у цьому замку Ян ІІІ Собеський отримував привітання з нагоди перемоги над турками під Віднем.

Під час Північної війни, у грудні 1706 — квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа.

У 1741–1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох боків, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, завершеним багато декорованим фронтоном. Портик та сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських і коронних гетьманів.

Сучасного вигляду замок набув внаслідок багатьох перебудов та недбалого ставлення протягом XIX—XX століть: «бракує» колон, арок, вишуканих скульптур, рову, що доходив у ширині до 17 метрів, та й сам замок просів у землю на 6—7 метрів. Нині замок реконструюють, проте для огляду відкрита лише внутрішнє подвір'я та музей.

Цікаво, що ще на початку XXI століття у замку мешкали люди – у так званій картирі «7А».

Зараз замок перебуває у важкому стані й потребує ґрунтовної реставрації — частково відновлений лише головний вхід («фронтальне крило замку»). На території та у приміщеннях замку тепер діє музей «Жовківський замок», адвокатська контора, осередки кількох політичних партій та нещодавно створений Туристичний інформаційний центр.

У музеї «Жовківський замок», котрий підпорядковується Львівській галереї мистецтв, декілька залів віддано під стаціонарну експозицію, яка розповідає про історію міста та замку. Основна частина експозиції — давні малюнки, гравюри та фотографії, проте експонуються й зброя, предмети побуту, скульптури. Ще два зали музею експонують змінні виставки.

Збаразький замок

Фортифікаційна оборонна споруда в місті Збараж Тернопільської області.

Перший Збаразький замок звів 1393 року князь Дмитро-Корибут на Княжій горі в нинішньому приміському селі Старий Збараж. Але історія руйнацій і перебудов у цього замку дуже довга через постійні війни, зміни власників тощо. 

Замок мав одну з найміцнішх фортець. Так, улітку 1649 року коронне військо, укріпившись у таборі біля замку, витримало тривалу облогу козацько-селянського війська під проводом Б. Хмельницького і його союзників-татар.

Замок квадратний у плані, оточений з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складалися з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

На території також є палац - двоповерховий, кам'яний, потинькований, з характерними для ренесансу спрощеними формами. Головний вхід до будівлі підкреслює балкон на кам'яних консолях. Наріжні кути споруди прикрашені рустом.

В'їзна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П'ятигранні бастіони збереглись частково — на висоту куртини. В кожному з них були тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір'ям.

У повоєнний період в замку містилися карцери НКВС, де знищено десятки людей, тіла яких скидали до криниці на подвір'ї замку та заливали бетоном.

У середині XIX ст. тут працював цукровий завод, під керівництвом генерала Бема. За часів нової незалежності України, з 1994 року в палаці Збаразького замку розмістився  краєзнавчий музей.

Золочівський замок

Музей-заповідник «Золочівський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв, розташований у місті Золочеві, що в Львівській області.

Упродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад.

Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев'яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та ровами з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти в'їзної вежі розташований Китайський палац. Цікавим також замок є тим, що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших днів.

Замок представляє неоголландський тип оборонних споруд і належить до пам'яток типу «palazzo in fortezzo», тобто поєднує функції оборони та житла. Оборонні споруди Золочівського замку — це вали, бастіони, надбрамна вежа, міст і равелін. З часів заснування збереглися вали, бастіони, частково надбрамний корпус, а равелін і міст — реконструкція.

У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа, що разом творять ренесансний ансамбль.

На першому поверсі Великого палацу в експозиційних залах представлено історію замку, тюремний час, період реставрації, регіон Золочева. Також тут розміщена палацова капличка Благовіщення, виставковий зал, зали XVII і XVIII століття і королівська скарбниця з реконструкцією корони Данила Галицького. На другому поверсі палацу розміщено відділ «Інтер'єри періоду історизму». Тут представлено понад 550 експонатів, у тому числі 122 одиниці живопису, 123 одиниці меблів, зброя, порцеляна, скульптура, килими, речі, знайдені під час реставраційних робіт, мисливські трофеї та інше.

Китайський палац у Золочівському замку в кінці XVII століття побудував польський король Ян ІІІ Собеський для своєї коханої дружини Марисеньки. Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами. Зараз тут Музей Східних культур. У п'яти експозиційних залах представлено близько 250 творів живопису, графіки, скульптури, предметів декоративно-прикладного мистецтва, а також археологічних експонатів, які представляють мистецтво Єгипту, Шумеру, Китаю, Японії, Індії, Індонезії, Османської імперії, Персії. Серед експонатів — мумія сокола, фрагменти єгипетських саркофагів, японська графіка другої половини XVIII століття, лакові вироби Китаю, східні тканини XVII—XVIII століть, полотно львівського художника кінця XVII століття Івана Малиновського «Єрусалим».

Навколо Китайського палацу закладено східний парк з альтанкою.

Одним із найцікавіших експонатів у Золочівському замку є камені з зашифрованими написами. Написи, датовані кінцем XIV — початком XV століття, поки що не відчитані. Камені привезли у 2000 році з околиці Золочева — села Новосілки. Припускають, що написи могли бути зроблені тамплієрами, яким також міг належати замок, руїни якого збереглися в околицях Новосілок.

Кам'янець-Подільська фортеця  

Фортеця у місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області.

Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам'янець, колишньої столиці Подільського князівства XIV–XV ст., Подільського воєводства XV–XVIII ст., а далі Подільської губернії (1793–1924 pp.). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець», що належить до «Семи чудес України».

Острів, на якому знаходиться фортеця, оточений каньйоном. По каньйону протікає річка Смотрич, яка своєю течією утворює петлю. Кам'янецький замок з'єднується з містом вузенькою смугою скелі, на якій збудований Замковий міст.

Замок має солідну будівельну історію, за підрахунками науковців існує близько 15 будівельних періодів замку (приблизно від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду близького до теперішнього, то це середина XVI століття.

Усі укріплення Кам'янця поділяються на дві категорії — замок і міські фортифікації. Сам замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами. Загальна площа обох замків близько 4,5 гектари.

У замку було понад 10 башт, з яких зосталося лише 4. Усі вони різнилися між собою за назвою, виглядом, призначенням і власником, серед яких були різні королі і римські єпископи. Одну з них («Гончарну») навіть будували за найновітнішим на той час досягненням західноєвропейського фортифікаційного мистецтва — влаштування парапету зі зрізом. Башту було повністю відреставровано у 60-х роках.

На території замку були Покровська церква (заснована Коріатовичами), Костел Св. Станіслава, Каплиця Св. Михаіла (в Денній башті 1575 р.), Лютеранська каплиця.

Місто мало три брами: Ляську (Польську) з Вітряними воротами, Руську, Замкову з Красними воротами зі сторони замку.

Фортеця в усі часи була неприступною, серед десятів нападів її вдавалося завоювати тільки декілька разів.

Летичівський замок

Замок у селищі міського типу Летичеві на сході Хмельницької області України.

У польських джерелах повідомляється, що 1362 року литовці будують в Летичеві замок. Як виглядала та первісна твердиня, невідомо, але можна здогадатися: навряд чи місцевий форпост сильно відрізнявся від інших подільських замків тих часів — дерев'яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки. Типовий проект Середньовіччя.

Наприкінці 16 ст. староста кам'янецький Ян Потоцький за наказом уряду починає перебудову дерев‘яно-земляного замку на кам'яний.

До наших днів збереглися замкові стіни по всьому периметру та одна башта, залишки якої можна спостерігати прямуючи трасою Вінниця — Хмельницький. Велике прямокутне подвір‘я оточували високі кам‘яні стіни з амбразурами, чотирма круглими по кутах та чотирикутною в‘їздною вежами. З боку міста замок захищав земляний вал з частоколом. Між стінами замку та валом проходив глибокий рів з водою. Саме такою фортеця зображена на першому своєму «портреті» — мапі французького військового інженера Ґійома де Боплана. Форпост оточений двома ставками з греблею та ще одною греблею на Бозі. Дуже потужний оборонний вузол на ті часи.

1606-го року кам'янецький єпископ РКЦ Павел Волуцький будує на території замку домініканський монастир на місці попередника — дерев'яного костелу, який згадувався з середини XVI століття (закінчили 1638 р.). У костелі розміщують орган, що згадується у 1637 році. 1720-го року — збудовано дзвіницю костелу.

1830-ті: місто — один із центрів повстання, очолюваного Устимом Кармалюком. Кармелюк похований в Летичеві, біля вежі в 1974-го року звели 5-ти метровий пам'ятник Кармалюкові.

У вої часи тут проживало дуже багато євреїв. У 1897 році тут уже жило близько 4100 євреїв (60% від усього населення). Час від часу в місті прокочувалися єврейські погроми, зокрема, в 1882 році, під час більшовицької революції 1917 року і громадянської війни.

17 липня 1941 року Летичів окупований німецькими військами. Вони влаштували єврейське гетто, а у замку концтабір, де тримали євреїв міста та інших полонених. У кінці 1942 року біля передмістя Залетичівки було вбито біля 7200 мешканців гетто. 23 березня 1944 року визволено військами Другого Українського фронту радянської армії. Біля вежі на мурах висить меморіальна дошка на честь загиблих в таборі радянським воїнам. За радянських часів пропонувалося знести залишки вежі, але, на щастя, дана ідея не була реалізована.

Замок Любарта

Замок Любарта, або Луцький замок — верхній замок Луцька. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства.

У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. Замки неодноразово підлягали нападу. Так, у 1431 році під час «Луцької війни» замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. У 1595 році замок був узятий військовими загонами Северина Наливайка.

На території замків знаходилися обидві кафедри — латинська Святої Трійці та православна Івана Богослова. У них проходили, окрім того, зібрання та сейми волинської шляхти обох віросповідань.

Упродовж ХХ століття Верхній замок і залишки Окольника були реставровані і на сьогодні відкриті для відвідування.

До речі, у 2011 році за підсумками акції «Сім чудес України» Верхній замок посів перше місце.

Протягом історії замку люди не втримувалися, щоб не залишити якийсь напис на зовнішній стіні Верхнього замку. Фактично, усі стіни між вежами укриті написами; зазвичай це імена людей та дати. Найстаріший знайдений напис датується 1444 р. (або 1602, 1616). Він зроблений на тій ділянці стіни, яка на той момент уже була збудована. Написам притаманна розмаїтість шрифтів, способів видряпування, каліграфії, ономастики, датувань. Привертають увагу написи відомих людей. Так, напис «A.N. KORZENIOWSKI R.P. 1799» належить тому Коженьовському, який протягом довгого часу працював над архівами замку, складеними за останні 300 років до його роботи. Під Владичою вежею у стіні міститься цеглинка, на якій колись написала сестра Лесі Українки Ольга: «1891 Ольга КОСАЧ».

На другому поверсі Воротньої вежі розташована виставка «Плитниця», де експонуються старовинні будівельні матеріали, знайдені під час археологічних досліджень. Тут цегла, плитка, кахлі, черепиця. Тут також розміщена експозиція «Замкова сторожа». На самій вершині вежі є оглядовий майданчик, з якого відкривається вигляд на старе місто та його пам'ятки. У Стировій вежі розмістився клуб історичної реконструкції, виставки для відвідувачів не проводяться.

У Владичій вежі на нижньому ярусі розташовується виставка «В'язниця». Трохи вище — «Замкова зброя», де подається до огляду замковий арсенал XV–XVII ст. Єдиний в Україні музей дзвонів розмістився на двох верхніх ярусах вежі. Тут зібрана чимала колекція дзвонів з Волині та інших частин України, з Польщі, Австрії, Румунії, Росії. Найстаріший датується 1647 роком. Також є дзвони на дерев'яній дзвіниці, яка розташувалася на території замку.

У підземеллі замку законсервовані залишки православної, а потім і уніатської кафедри Івана Богослова — пам'ятки архітектури. У розкопах церкви зберігаються могили давніх князів, єпископів, багатих лучан. Також збереглася князівська гробниця зі скелетом з наконечником татарської стріли у черепі. За припущеннями це поховання Ізяслава Інгваровича.

Музей книги, який розмістився у колишній повітовій скарбниці будування початку XIX ст., має в колекції не тільки старі книги, а й реконструйовані старовинні друкарські верстати, один із них XV ст., та інше. Експонуються книги XVII — XX ст. Одразу при вході до замку праворуч відкриті фундаменти князівського палацу. Тут встановлено меморіальні дошки, одна з них зокрема повідомляє про з'їзд європейських монархів тут у 1429 р. Далі за фундаментами розташована колишня канцелярія. Тепер це є Луцьким художнім музеєм. До колекції картин входять роботи художників Іспанії, Італії, Росії, Польщі, Англії, Франції, Австрії, України, Німеччини, які охоплюють XVI — XX ст., і налічує понад 300 робіт. Крім того, музей зібрав кілька сотень полотен сучасних українських художників.

У замку проходять дуже багато різноманітних фестивалів, як історичного, етнографічного, так і музичного характерів.

Меджибі́зький замок

Пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, розташована у селищі Меджибіж Хмельницької області, на верхів'ях Південного Бугу.

Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок, у ренесансному стилі. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін.

Такого типу архаїчних стрільниць, які має замок, залишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV століття структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці містилися на мурах, які оточували кам'яниці XV століття.

Одну з кам'яниць, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла (частини) фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся.

Замкова церква розташована посеред двору. У 1586 році реконструйована й освячена як католицька каплиця. Будівля перенесла ряд архітектурних змін, продиктованих як релігією, яка в ній сповідувалась, так і побажаннями власників.

З внутрішнього боку до вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Усі ці елементи композиції ще не відреставровані.

В XV—XVI столітті замок постійно переживає напади татар. В 1453 році, коли татари напали на Поділля, військо, в якому був і меджибізький староста Мацелен, наздогнало їх аж під Теребовлею.

Під час польсько-турецьких війн замок займали козаки, поляки, османи. Причому, в одних руках він утримувався не більше одного року: в 1648 — у руках козацьких повстанських полків Максима Кривоноса і Данила Нечая, в 1649 — у поляків, в 1650 замок здобуває Богдан Хмельницький і знову займає його вже в 1653 році. Так фортеця переходила з рук у руки протягом 30 років.

У 1848 році замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська імператриця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Усі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми.

Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.

У пристінних корпусах замку розташовані музейні експозиції: історична, етнографічна, Музей пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. на Поділлі, а також виставкові зали.

З 2004 року в замку проходить Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж». У фестивальні дні замок переповнений туристами, лицарями, лучниками, принцесами та міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоб взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів та менестрелей (середньовічних співців і музикантів).

Замок Паланок

Замок у закарпатському місті Мукачеве. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.

Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

Протягом XІV—XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині був великий палац.

Фортеця мала потрійний захист, і в останьому (третьому) розташовувався замок. В замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою, завглибшки до 12 стоп. Навколо рову було болото. На території замку був зроблений критий вибитий в скелі колодязь, який виходив до водяного рову.

У 1633 р. Мукачівській замок придбав Трансільванський князь Юрій І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили замок у столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року. У 1649 р. в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі.

З 1685 по 1688 р. замок переживає одну з найбільших облог, яку здійснили війська Австрійського імператора. Після захоплення замку австрійці його реконструювали, що зробило його найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії.

У 1782 р. тут відкривається політична в'язниця Австрійської монархії, в якій протягом більш ніж 100 років перебувало понад 20 тисяч в'язнів. Найвідомішим в'язнем фортеці був російський революціонер Бакунін.

Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.

Продовження

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-