Ольга Балтажи, міжнародний гросмейстер, чемпіонка світу з шашок
Урок з інтелектуальних видів спорту був би корисним в українських школах
04.09.2016 09:00

Приємно, що мої вихованці, франківці, набирають досвіду, борються за призові місця. Свої перші спроби робить дитина, якій під час змагань виповнилось лише 7 років. Йому навіть писати партію важко, а тут ще й гра… І сліз немає, тому, сподіваюсь, за ним - цікаве спортивне майбутнє.

Тут змагаються за перше місце три майстри спорту. В дорослому турнірі групи "А" грають хлопці, яким 9-10 років. І вони грають з майстрами на рівних! Була партія, коли Олексюк Іван у свої 10 боровся з майстром спорту Комарницьким Іваном, якому 50 років, і вони зіграли унічию. Розумію, якщо б була не одна партія, то переміг би старший і досвідченіший. Але в окремій грі є можливість боротися на рівних. Тим і цікавий цей турнір.

- Сьогодні часто можна почути, що шашки - це розвага, захоплення, а не серйозний спорт. То можна грати у шашки без тренувань, підготовки?

- Мені у шкільні роки легко давалась математика, логічні ігри. Гра в шашки була, справді, задоволенням. І ось я вже займалась шашками 4 роки, коли потрапила на півфінал чемпіонату Союзу серед дорослих. Перший тур я виграла, другий - виграла, а третій - зіграла унічию. Втім, партія була надзвичайно складною, тоді я вперше відчула величезну втому через психологічне і розумове навантаження. Вже у готелі в мене було таке відчуття, ніби я не в шашки грала, а розвантажувала вагони. Відчула, що вкрай потрібно відпочити. А ще зрозуміла, не даремно шашки відносять до спорту. Пригадую, чемпіон світу з шашок Олександр Дибман під час першості Союзу, який тривав 18 днів, схуд на 8 кілограмів.

Голландія зіткнулася з проблемою комп'ютеризації молоді набагато раніше ніж ми. Тоді, аби не загубити дітей в Інтернеті, в Голландії зробили державну програму підтримки шашок. Тепер у них гра в шашки є другою за популярністю після футболу. Шашкова федерація є під патронатом королеви і має назву "Королівський союз шашкістів". На території цієї країни існує 500 шашкових клубів, які постійно спілкуються і змагаються. Мені було дуже цікаво за ними спостерігати, бо я розуміла, що ця програма забирає їхніх дітей від комп'ютерів. У Голландії, де участь у змаганнях беруть близько 200 людей, дві третини - молодь. Утім, під час першості вони не лише зустрічаються на турнірах. Є час на спільний відпочинок, плавання, гру у волейбол, спілкування. Тепер у Нідерланди прийшли й спортивні результати. Наприкінці року ми будемо спостерігати зустріч двох голландських шашкістів за звання чемпіона світу, і уявіть, одному з них - не більше 17 років. Дуже оригінальний спортсмен. На юнацьких зустрічах він завше вирізнявся не лише своєю зовнішністю, але й дорослою грою.

- То цей приклад наштовхнув вас звернутись з відкритим листом до Міносвіти України, коли почали обговорювати нову шкільну програму?

- Як мама двох доньок можу сказати, що наша система освіти таки застаріла. Ми даємо дітям багато інформації, вони не можуть її опанувати, дитина губиться, перестає думати. Більше того, діти не розуміють, для чого їм стільки інформації. Думаю, дуже корисно було б запровадити в українських школах урок чи факультативи з інтелектуальних видів спорту. Справді, я хотіла написати в Міносвіти відкритого листа з цим проханням. Розумію, що не в кожній школі можна знайти доброго тренера, але діти люблять грати у шашки, шахи. І їх треба навчити грати, навчити думати. Особливо, в 1-4 класах. Коли школярі починають грати з комп'ютером, то часто, як програють, то вимкнули його - і забули. Цікавість спадає. А ось у грі з другом, однокласником, так не зробиш, бо їх не можна вимкнути. І тут починаються роздуми. Чому був програш? Може, запитати в батьків, може, взятися за книжку, а тоді спробувати ще раз? Ось так починається шлях до серйозного захоплення. Вже за дошкою дитина залишається сам-на сам. Без учителя, мами, тренера. І її хід - це її прийняття відповідальності, її рішення. Ця гра - надзвичайно корисна.

- А з якого віку варто починати грати?

- В Україні дуже багато талановитих дітей! Про це можу заявити відповідально. Може, вони живуть і не у великих містах, адже шашки не вимагають особливих затрат: ані бігових доріжок, ані стадіону, ні манежу, ні залу. Дошка та шашки. Навчитись грати у них до снаги й сільським дітям. Єдине, що потрібно, то зробити систему, аби вони могли порівняти свої навички, рівень. Зараз Федерація шашок для цього відновлює змагання "Диво-шашки", коли команда учнів однієї школи зустрічається з іншою. Такі змагання можуть бути районного, обласного рівня. Раніше їх проводили для дітей до 14 років. Тепер - до 10. Країни, людство - помолодшали, і тепер у 10 років діти грають на досить серйозному рівні. Якщо раніше до мене приходили на тренування лише з 8 років, то тепер я займаюся з дітьми, яким 5, і розумію, що з ними можна працювати.

- Так. Алгоритму шашкової гри, особливо стоклітки, не існує. Є дуже потужні програми, які я як гросмейстер використовую для спарингу. Вони справді рахують швидше ніж людина, але… Коли майстра спорту просять оцінити шашкову позицію, то він розповість про поняття, які можна озвучити в словах, пояснити. А, коли з цим звернутись до гросмейстра, то він може сказати, що вона краща, наприклад, у білих. "Чому?" - запитаєте. А він лише проведе рукою над дошкою і скаже: "Тут щось погано стоїть". Ось те "щось погано стоїть" через кілька ходів зробить гру. Це взагалі найвищий рівень підготовки, і комп'ютер це відчуття не вловлює. Інколи я аналізую позицію, розумію, що її можна грати і за білих, і за чорних. На комп'ютері я трохи рухаю її, скажімо, білими. Машина показує, що в мене все погано, оцінка негативна, але я знаю зовсім інше. І лише в кінці комп'ютер різко змінює оцінку. Комп'ютери ще не обіграли жодного чемпіона світу.

- А щодо сеансів одночасної гри. На скількох дошках вам удавалося виграти?

- Раніше планувала сеанс на 100 дошках. Утім, він не відбувся. Найбільше - це 60 дошок. Ці сеанси не для спортивного результату. Їх організовують для того, аби залучити дітей, молодь до гри. Пам'ятаю, на 60 дошках я одну партію програла, дві чи три - зіграла унічию. Але найголовніше з того сеансу є те, що до мене прийшли двоє дітей, які взагалі вперше там почули про шашки.

- Якось ви зізнались, що найбільше прагнули позмагатися з російською шашкісткою Тамарою Тансиккужиною. Після того, як обіграли її на чемпіонаті світу в Ізмірі, є жінки, з якими б хотіли позмагатись? І, взагалі, скільки спортсменок у світі можуть претендувати на шашкову корону?

- Нині є 6-8 жінок, які можуть поборотися за звання чемпіонки світу. Ми зустрічаємось на турнірах, і до початку змагань важко сказати, хто з нас буде першою, хто увійде в трійку. Це спорт, боротьба. Буває, підготовка ніби однакова, але на одному турнірі все вдається, все виходить успішно, все проглядається, все враховую. А буває, чогось не вистачає. Може, енергії, сили, впевненості, настрою. Є багато складових. Але головне, безперечно, - це фізична, психологічна і шашкова підготовка.

- А може, є у вас талісман, прикмета на перемогу?

- Ні-ні. У всі ці речі я не вірю. Є слова, які говорю собі, аби налаштуватись на гру. Щоразу вони можуть бути іншими. Те ж саме і в роботі тренера. Лише досвід підказує, коли вихованців хвалити, а коли варто й посварити.

- А ваші вихованці мають почерк Балтажи?

- Хотілося б аби мали (сміється). Я більше є прихильником тактичної гри. Люблю, коли партія закінчується комбінацією, яка може захопити у грі в шашки.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-