Сергій Бубка, президент НОК України

“Прогнози у спорті, а тим більше тиск на атлетів – справа марна"

08.08.2016 15:01

Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро для Сергія Бубки, президента Національного олімпійського комітету України – шості. А ось у його кар’єрі спортсмена було чотири Олімпіади. Причому тільки одна з них стала для нього «золотою».

Справді: за більш як двадцять років виступів у найрізноманітніших змаганнях у стрибках із жердиною він встановив 35 (!) світових рекордів – 17 влітку, на відкритих стадіонах і 18 – у приміщеннях. Блискуче, із завидною постійністю Сергій Бубка перемагав на легкоатлетичних чемпіонатах світу. Починаючи з 1983 і завершуючи 1997-им,він шість чемпіонатів поспіль був незмінно першим. А ще чотири рази вигравав чемпіонати світу в закритих приміщеннях. І цей його рекорд навряд чи хто найближчим часом зможе перевершити. Не видно таких. І не тільки у стрибках із жердиною, а й в усіх інших видах легкої атлетики. І ще одна вершина українського атлета залишається поки що не підкорена іншими: літній світовий рекорд на «космічній висоті» 6 метрів 14 сантиметрів.

А от на Олімпіадах Бубці-спортсменові чомусь не дуже щастило. Коли він був повен сил, енергії, надій і регулярно бив світові рекорди, Радянський Союз у 1984 році бойкотував Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі, і мрію про олімпійське золото довелося відкласти спортсменові на чотири роки, до Олімпіади в Сеулі. Там він його справді виграв, але через чотири роки в олімпійській Барселоні вибув зі змагань ще на їхній дебютній стадії. Травми завадили йому поборотися за золоту медаль в Атланті-1996. Через цю причину не склалося в нього й у фінальних змаганнях стрибунів у 2000 році в олімпійському Сіднеї.

У нашій розмові Сергій Назарович пригадав, зокрема, 1992 рік. Це ж треба таке, сказав він із жалем у голосі, щоб у рік Барселонської Олімпіади я виграв усі змагання, в яких взяв участь. А от на Олімпіаді не переміг

ПРОГРАМА ІГОР НЕ МОЖЕ БУТИ БЕЗРОЗМІРНОЮ

– Це вже, Сергію Назаровичу, історія. І не тільки українського, а й світового спорту, в який Ваше ім’я вписане назавжди. А тепер у вашій біографії нова Олімпіада, шоста в ролі президента Національного олімпійського комітету України. Чим ці Ігри для Вас примітні? Чи не «роздута», на Ваш погляд, їхня програма, адже у порівнянні з Лондоном-2012 у ній додалося два нових види спорту – гольф та регбі-7? А загалом до програми уведено 41 спортивну дисципліну з 28 видів спорту і розігруються 306 комплектів нагород. У Токіо в 2020 році на прохання японців доплюсується ще п’ять нових видів спорту. Не всі з них популярні в різних куточках світу і далеко не кожна країна їх розвиває. Але ж це ставить олімпійські команди різних країн у нерівне становище. Ви прихильник розширення програми Ігор чи все таки її оптимізації?

– Вважаю, що шлях розширення програми літніх Олімпіад ризикований, бо, справді, можливості країн різні. А, крім того, виникають ще й організаційні проблеми, адже по суті в одному місті, в даному разі в Ріо-де-Жанейро, доводиться одночасно, протягом якихось сімнадцяти днів, провести майже сорок чемпіонатів світу! Тому Міжнародний олімпійський комітет цими проблемами переймається і намагається не тільки оптимізувати, а й зменшити затрати на проведення Олімпіад. На кожну з них МОК виділяє для Оргкомітету з проведення Ігор великі кошти – понад мільярд доларів. Це не враховуючи практичної допомоги, яку надають Оргкомітету досвідчені фахівці та експерти МОК.

Тому дійсно: потрібно рахувати і зважувати, що слід включати в програму олімпійських змагань, а від чого можна відмовитися, адже їхня програма не може бути «безрозмірною». Кроком у цьому напрямі є рішення МОК не збільшувати кількість спортсменів – учасників Ігор, зупинившись на цифрі 10,5 тисяч. А далі, в межах цієї кількості, треба дивитися на програму змагань і, якщо й вносити в неї якісь корективи, то при цьому виходити з того, які види спорту сьогодні прогресують і які з них цікавлять молодь. А ще неодмінна умова – щоб той чи інший вид спорту був поширений і розвивався на всіх континентах. Щодо Токіо. Збільшення кількості спортивних дисциплін у програмі Токійської Олімпіади справді пов’язане з проханням її організаторів і діятиме тільки в період проведення Ігор у даному

ЧИ НЕ РИЗИКУВАВ МОК, ОБИРАЮЧИ РІО?

– До Олімпіади в японській столиці ще чотири роки. А нині – Ігри в Ріо, перші в Південній Америці. Чи не ризикував МОК, обираючи цей латиноамериканський мегаполіс місцем її проведення? Ясно, що сім років тому, коли приймалося це рішення, Бразилія переживала економічне піднесення і нинішню кризу там неможливо було передбачити.

– Тоді справді економічний і соціальний стан у Бразилії був цілком благополучний. Країна успішно розвивалася. Олімпійська концепція і програма проведення Ігор в Ріо-де-Жанейро були на високому рівні. В усякому разі сумнівів, чому надали право організувати XXXI Ігри саме в цій латиноамериканській країні, не виникало. Ріо – велике, красиве, з багатою історією, розвиненою інфраструктурою, давніми традиціями й досвідом проведення масових заходів, зокрема, всесвітньовідомих карнавалів, місто. Воно це право цілком заслужило. І ще один суттєвий аргумент. Вперше Олімпійські ігри приймає Південна Америка, і це – в руслі політики МОК, який прагне до того, щоб географія проведення Олімпіад розширювалася, щоб вони відбувалися в різних куточках світу. На цьому ми постійно наголошуємо і на засіданнях Виконкому, і на сесіях МОК. Я, скажімо, є членом Координаційної комісії МОК і в цій ролі бував у Ріо перед Олімпіадою по два-три рази на рік, тому особисто міг переконатися, як спортивні споруди, селище для спортсменів, Олімпійський парк, інші об’єкти змінили, прикрасили місто. Наприклад, цьогоріч я відвідав Ріо у квітні, і на той час незавершеним залишалося тільки спорудження велотреку. Решта олімпійських об’єктів були до змагань готові.

Завжди, на кожних Іграх не бракувало критичних стріл на адресу їхніх організаторів. Знаходилися якісь епідемії, інфекції, недуги, інші загрози для здоров’я, безпеки і благополуччя учасників та гостей. Не бракує критики і щодо Олімпіади в Ріо. Питання, звісно, тут виникають, але вони вирішуються.

– Для Томаса Баха це перші літні Ігри як президента Міжнародного олімпійського комітету. Відомо, що в 2013 році під час виборів на цей пост ви були одним з головних його суперників. Як склалися після цього Ваші з ним відносини?

– Вони цілком добрі. Були такими і залишаються нині. Президент МОК завжди цікавиться ситуацією в українському спорті, хвилюється за неї. За його підтримки ми, зокрема, отримали додаткові і досить значні кошти. Пам’ятне його перебування в Києві наприкінці минулого року, під час відзначення 25-річчя НОК України. На урочистому засіданні з нагоди цієї дати він зазначив, що МОК розуміє теперішню складну ситуацію в Україні й особливо те, як вона впливає на українських спортсменів. Саме тому, наголосив він, ми підтримуємо їх, незалежно від того з якої частини України вони походять.

До цього додам, що Томас Бах докладає багато зусиль для розвитку олімпійського руху, його реформування, відповідності новим викликам і вимогам часу. І за час, відколи він очолив МОК, на цьому шляху вже багато зроблено. Особливо у справі боротьби з таким злом, як

ЖОРСТКА ПРОТИДІЯ ДОПІНГОВІЙ ПОШЕСТІ

– Ми всі стали свідками того, як Олімпіада в Ріо викликала новий, потужний сплеск уваги до проблеми вживання допінгу. Звісно, це, насамперед, проблема для кожного спортсмена та його тренера. Але й для організацій, які відповідають за розвиток спорту в країні, у тому числі й для Національного олімпійського комітету. Що робить, які кроки здійснює НОК України, аби протидіяти допінговій пошесті?

– Ми надавали й сьогодні продовжуємо виділяти для федерацій кожного виду спорту всі можливі кошти для такої протидії. НОК плідно працює з керівництвом ВАДА – Всесвітнього антидопінгового агентства. Відряджаємо фахівців на різноманітні семінари, наради, навчальні програми агентства з цих питань. Самі організовуємо подібні заходи. На боротьбу з допінгом НОК України використав останнім часом два мільйони доларів.

– Перед самими Іграми в Ріо МОК оголосив про результати повторного аналізу допінг-проб у 265 спортсменів-учасників Лондонської Олімпіади, і у 23 з них, у тому числі й, на жаль, в нашої важкоатлетки, бронзового призера Лондона Юлії Калини, виявлено сліди вживання забороненого препарату. Таким чином її позбавили бронзової медалі.

– Якщо допущене порушення, то за нього доводиться відповідати. Раніше допінг-проби зберігали вісім років. А тепер цей термін подовжився ще на два роки, тобто ВАДА може виявити порушення та покарати спортсмена через десять років після вживання ним заборонених препаратів. Тому ми були, є і залишимось на позиції безумовного дотримання медичного кодексу, вимог ВАДА, чистоти спорту і чесності спортивної боротьби.

– Пам’ятається, в часи вашої участі у спортивних змаганнях, у тому числі й олімпійських, такої гостроти допінгової проблеми не було. Траплялися хіба що поодинокі випадки…

– Проблема загострилася, бо на неї почали звертати підвищену увагу. Люди живуть у суспільстві. Скажімо, одна людина дотримується правил дорожнього руху, а інша нерідко їх ігнорує. І часто з ризиком для себе самої: а раптом пронесе. Так і в спорті. Наприклад, сьогодні дуже істотна фінансова складова. І дехто обирає нечесний шлях. Для того, щоб здобути перемогу у чесній боротьбі, потрібно дуже багато й напружено працювати. Зате після таких трудів ти можеш спати спокійно і не боятися вердикту тої ж ВАДА.

СТРИБКИ З ЖЕРДИНОЮ – ЦЕ «ВИЩИЙ ПІЛОТАЖ»

– Якщо не заперечуєте, повернімось до того виду спорту, якому ви віддали стільки років свого молодого життя – до стрибків із жердиною. Припускаю, що за всієї Вашої зайнятості на Олімпіаді Ви побуваєте на стадіоні імені Жоао Авеланжа, де у великій легкоатлетичній програмі, яка починається 12 серпня, змагатимуться майстри найвищого у легкій атлетиці «пілотажу» – стрибуни із жердиною.

– Сподіваюся і планую. Легка атлетика – «королева» спорту і літніх Олімпіад зокрема. Ігри в Ріо – не виняток. А стрибки з жердиною – це справді надзвичайно важливий і знаковий для мене її вид. Йому віддано дуже багато моїх сил і років. З великим інтересом чекаю на ці змагання в Ріо, у тому числі на участь у них вихованців Віталія Опанасовича Петрова, мого першого наставника у стрибках із жердиною, який вже давно живе і працює в Італії. Йому нещодавно виповнилося 78 років, а він продовжує активно працювати тренером, готуючи до змагань найвищого рівня нових і нових своїх учнів.

– Знаю, що ви ніколи не прогнозуєте, скільки олімпійських нагород може у підсумку завоювати наша олімпійська команда.

-– Справді, я ніколи цього не роблю. Планувати щось у спорті, захоплюватися прогнозами, а тим більше тиснути на спортсменів – справа марна. Їхні результати – і я це добре знаю із власного, у тому числі й олімпійського досвіду – залежать від дуже багатьох чинників. Однак ще раз наголошу – вже тим, що вони пробилися на Олімпіаду і виступають серед найсильніших спортсменів планети, вони заслужили нашу з вами щиру прихильність і глибоку повагу.

Михайло Сорока (Укрінформ), Ріо-де-Жанейро