Трохи не пощастило? Разом з Росією серед невдах
Переглянувши соціальні мережі, робиш очікуваний висновок - в цілому Євро-2016 для найбільших, принаймні, територіально, його учасників пройшов успішно. Збірні Росії та України зробили все, щоб порадувати вболівальників України та Росії.
Але не будемо уподібнюватися акаунтним зубоскалам і скалозубам, а краще проаналізуємо свіжу російську пресу і окреслимо наше майбутнє.
(НЕ)КРАСИВЕ ПРОЩАННЯ З ЄВРО
Можна трохи перевести дух. Рівно для третини команд з 24 учасників Євро-2016 закінчився. У всіх є два дні відпочинку, щоб встигнути скучити за ще більш яскравим і зовсім вже безкомпромісним футболом у плей-оф. А з суботи - вісім матчів «на виліт» за три дні - це буде щось! (Пари суперників та розклад ігор
Російська спортивна преса прощається з широкомасштабним і виключно першошпальтним висвітленням чемпіонату Європи з футболу. Ну і що ж скрасить смуток розставання? Здогадатися неважко - що може бути универсальнішим і доступнішим (у хорошому сенсі слова), ніж жіноча краса. І «Спорт-Експрес», і «Советский спорт» підготували по цілій шпальті, присвяченій красуням-вболівальницям.
Подивіться на ілюстрації. Як добре видна різниця в цих газетах! «Спорт-Експрес» має свій варіант видання в Україні і тому працює більш акуратно. Його сторінка з красунями універсальна. Вона політичного підтексту не має. Фото підібрані за колористичним принципом - домінування червоного кольору. Тому крім росіянки в кадр потрапили іспанки, австрійка, полька (!) і навіть албанські дівчата (!!!). Варто також звернути увагу на те, що найбільш оголений, а отже фривольний вид - саме у росіянки.
А тепер дивимося на «Советский спорт» - починаючи з супровідного тексту. Підібрані всі країни з ностальгічного в нинішній Росії «соціалістичного табору» (хоча сам він прямо не названий). Дивимося, як підібрані фотографії уболівальниць. Найбільш серйозна і зріла - румунка, яка тримає на руках хлопчика.
Але найбільш фривольне зображення - звичайно ж, української вболівальниці. Тут варто пригадати, що у фановському середовищі Росії у «нульові роки» найпопулярнішою, персонально для українців, кричалкою була: «Хахли! Ваші баби на Тверській!» Місцеві журналісти раділи їй, називали «грубуватою, але дуже дотепною».
З іншого боку, сексуальний підтекст і зараз відіграє велику роль у ксенофобській кремлівській пропаганді, що традиційно для авторитарних і тоталітарних країн (досить згадати газету «Штурмовик» Штрейхера і спічі Кисельова на Росії-1). Після Революції Гідності Україну, з одного боку, називають полігоном для розбещення жахливою Гейропою, з іншого - кузнею кадрів для НАТОвських борделів.
Звернемо також увагу на композицію газетної верстки. Фото «чудесних росіянок» скромно поставлено під українкою. Але тут же - великий яскравий герб СРСР, ніби «склеює» зображення під плашками «Україна» та «Росія» разом. Чудово - це вже програмування на рівні НЛП.
В ПОШУКАХ ОПТИМІЗМУ
Слідом за катастрофою з російської легкою атлетикою прийшла новина, що від Олімпіади в Ріо можуть відсторонити ще й важку атлетику Росії. Але в країні, де існує культ самозамилування, агресії та перемоги, не можна перекидати на читача і вболівальника такий обсяг негативу. І ось більш патріотичний «Советский спорт» (що входить, нагадаю, в ультра-патріотичний ВД «Комсомольская правда») дуже постарався, щоб у такій важкій атмосфері зробити оптимістичну духопідйомну обкладинку. Для цього довелося чимало покреативити, щоб хоч трохи підфарбувати то похмуре місце, в якому опинився російський спорт.
На роль казенного оптимізму призначили наступні обставини - в Лозанні на саміті МОК було заявлено, що в цілому збірну Росії з легкої атлетики на Олімпіаді не допускають. Але окремих російських легкоатлетів за умови здачі аналізів за особливою процедурою в Ріо пустять. І навіть дозволять виступати під російським триколором.
Цікаво, що в інших обставинах ту саму новину в «Советском спорте» або «Комсомольській правді» подали б суто негативно, зробивши згідно вищих досягнень «культури образи» (визначення не моє, а New York Times
Подавалося б це приблизно так: «Чергове обмеження прав Росії на міжнародній арені. До наших легкоатлетів застосували ганебну й таку, суперечить елементарній логіці, «презумпцію винності». Саміт у Лозанні став не об'єктивним розглядом обставин справи, а ганебним судилищем, дикою й незаслуженою спробою піддати російський спорт допінговому «Нюрнберзькому трибуналу».
Однак ситуація інша - і доводиться радіти тому, чого в нормальній ситуації слід було б соромитися. Та й обкладинка все одно вийшла символічною в негативному сенсі - частина тіла в синьому нижче спини навпроти слів «...наша збірна на Іграх-2016» дуже точно визначає перспективи зазначеної збірної на зазначених іграх.
Показово, що «Спорт-Експрес» і в цьому випадку дав більш адекватний матеріал про цю подію: «Бах (президент МОК, - ред.) напустив туману. Спортивне керівництво Росії намагається розібратися в заявах президента МОК щодо допуску до Олімпіади наших легкоатлетів»
БРЕХЛИВІ СТРИБКИ З УКРАЇНСЬКИМ ФАНАМ
Курс на всеосяжну любов до української збірної, українських уболівальників та України (яка, як їм здається, ще трохи - і повернеться у братні обійми) в російській спортивній пресі загалом витримується.
Раніше було підкреслено багато матеріалів з футбольними діячами, які мали якесь відношення до України. Ось, наприклад, інтерв'ю з колишнім гравцем «Чорноморця», який пішов під час розвалу СРСР в збірну Росії, Юрієм Нікіфоровим. Просто заслухаєшся - скільки хороших слів він говорить про нинішню українську збірну: «Їй (нашій збірній - ред.) трохи не повело з німцями, де у першому таймі вона виглядала чудово. Але Німеччина є Німеччина, справжня машина. І то другий гол забила лише на останніх хвилинах. Здорово виглядала Україна і в останньому турі проти Польщі. Головна проблема - "стандарти", звідки приходили голи. А провалила команда Михайла Фоменка, напевно, тільки зустріч з Північною Ірландією. В іншому хлопці билися, створювали моменти, могли десь чіплятися за результат. Зрозуміло, що в результаті немає ні очок, ні голів - і підсумок варто визнати провалом. Але за якістю футболу мене українці зовсім не розчарували».
Але не сильно-то вірте. Російському читачеві і телеглядачеві даються пігулки, в яких за цієї солодкої оболонкою «братньої любові та спортивної об'єктивності», чітко і недвозначно нагадують, що Україна - все-таки все ще та, нещасна, хвора на «майдаун» країна.
І ось на Росії-1 коментатор Ілля Козаков так розповідає про українських вболівальників: «Вболівальники української збірної починають стрибати. Бачив тут підтримку багатьох уболівальників. Але таких стрибків не помічав ні за ким. Ну нехай...» (Оперативно зв'язався зі своїми друзями, які побували у Франції на останніх матчах України, вони одразу спростували нехитру брехню російського коментатора: «І північні ірландці, і поляки, природно, теж стрибали під час ігор. Дуже ефектно і зі своїми, зрозуміло, кричалками. Так що бреше цей коментатор»).
Теле-Казакову вторить паперовий Олександр Бобров зі «Спорт-експресу». Але він трохи інакше робить акценти, протиставляючи злагоджений спів нерухомих, очевидно, поляків «скаканню» українців: «Злагоджено співали десятки тисяч біло-червоних, які заглушали жовто-синіх, заповнили з десяток секторів за ворітьми П'ятова. Але де-не-де, та пробивалася: "Україна". Ну і за традицією, без скачок не обійшлося...».
Чи потрібен тут коментар?.. В Україні, можливо, вже й забули про це. Але в Росії досі упевнені, що головним політичним гаслом, головною піар-технологією, а заодно і головним показником «масового здичавіння народу» під час Революції Гідності була фанівська кричалка: «Хто не скаче, тієї москаль», яка насправді всього лише допомагала тоді не замерзнути на двадцятиградусному морозі.
«ЯКИЙСЬ СЛАВА З УКРАЇНИ»
Ну, і від інших жартів з приводу реалій нової, постмайданної України той же Бобров зі «Спорт-експресу» не втримався: «У Старому порту Марселя гуляють біло-червоні поляки, на яких з присмутком поглядають українці, періодично кличуть якогось Славу». Якщо хто не зрозумів, то це з приводу українського привітання «Слава Україні! - Героям слава!».
Але повернемося до телетрансляції. Забавно, що коли в кадр потрапляв президент Порошенко, який приїхав в Марсель повболівати за своїх, коментатор Росії-1 про всяк випадок замовкав. Очевидно, на такий неочікуваний варіант йому особливих інструкцій не залишили, і він боявся помилитися. З одного боку, недавно на економічному форумі сонцеликий ВВП повагою говорив про «Петра Олексійовича», а з іншого боку - чорт його знає, кого він мав на увазі - а раптом Петра Великого?!
Так само мовчав коментатор, і коли в кадр потрапляли українські прапори з написаними на них назвами міст та їхніми гербами. Ну як на сьогоднішньому російському телебаченню коментувати не захоплену українську Одесу? Та ніяк - отже, теж краще промовчати.
Ну, і дивує стара і міцна, як горілка, столична самовпевненість деяких російських колег. Це, наприклад, спочатку страждає текстовим нарцисизм Ігор Рабинер зі «Спорт-експресу». Його улюблене слово - займенник «Я». Матеріали розділу, розділи частенько починаються саме з цього: «Я йшов на прес-конференцію після катастрофічного матчу Росія - Уельс у тривожному очікуванні». Замри, світ, всесвіт, і навіть російсько-британські фани - пан Рабинер йде на пресуху в тривожному очікуванні...
Втішаючи себе і читача, вишукуючи світлі риси у засмученому після поразок вигляді тренера Леоніда Слуцького (про якого Рабинер недавно написав велику книгу і мабуть планує зробити ще кілька), Ігор, не мудруючи лукаво, плюється на того, хто під руку попався. Наприклад - на Михайла Фоменка. За версією Рабинера, «вираженої публічно готовності до відставки», виявляється, «чекали, але не дочекалися на Україні від Михайла Фоменка, чия команда стала третьою в історії Euro, яка не набрала взагалі жодного очка». (Ха-ха, смішно, але у нас і в цьому поганому показнику дуже непогана компанія - Туреччина-1996 і Данія-2000).
Врешті-решт, неважко ж було погуглити, щоб переконатися, в тому, що тільки в червні Фоменко неодноразово публічно заявляв про свою відставку. Але журналіст «Спорт-експресу» зарозуміло пройшов повз таку просту можливість. На такий подвиг в його версії здатний тільки Слуцький.
СПОГАД ПРО МАЙБУТНЄ
Україна вилетіла з першості і без пилу, без шуму, приземлилася в рідному Борисполі. Далі не треба тужити, втираючи соплі, а слід аналізувати подію, швидше робити висновки, формувати новий тренерський штаб. І займатися наступним відбірковим циклом.
Правильно було б, якби це робилося не завтра, а вже зараз. Оскільки на Евро2016, що залишився без нас, в 1/8 фіналу вийшли одразу два наших суперники по відбірковій групі до Чемпіонату світу-2018: Хорватія та Ісландія. Могла вийти і Туреччина, але вона дивом пролетіла повз 1/8-й через диво-голи ірландця Бреді, забиті у ворота італійців на 85-й хвилині.
Чи треба говорити, що у третьому турі всі три наших майбутніх суперники показали себе дуже здорово (з ісландцями граємо вдома через два з половиною місяці; з турками на виїзді - через три з половиною місяці; хіба що до зустрічі з хорватами, яким багато хто пророкує тріумф у першості, ми можемо готуватися аж до весни).
Туреччина у жорсткій боротьбі обіграла мотивованих не менше, ніж вони самі, чехів - 2:0. (18-річний Емре Мор, який недавно перейшов у «Боруссію», показав, що найближчим часом може стати справжньою зіркою і лідером, якого так не вистачає нинішньому складу збірної Туреччини). Ісландці впевнено утримували нічию у грі з австрійцями, яким була потрібна тільки перемога. А наприкінці спіймали суперника на контратаці і перемогли. Хорвати ж здолали (без Луки Мудрича - ось така «глибина» складу) з рахунком 2:1 саму Іспанію в боротьбі за почесне право не грати в 1/8 фіналу з Італією (і, якщо вдасться пройти далі - з чемпіонами світу Німеччиною).
Ось такі чекають на нас суперники з початку вересня. Втім, не будемо їх лякатися завчасно. Проходити сильні, але середні групи нашій збірній не вперше. Пам'ятаєте противників по відбору на ЧС-2006: призер чемпіонату світу Туреччина, чинний чемпіон Європи Греція, сильна Данія, міцні Албанія та Грузія. Але ж тоді змогли взяти перше місце у такій компанії. А цього разу у нас крім трьох названих команд, турків, ісландців і хорватів, будуть ще: замість Албанії - новачок Косово, замість Данії - вперта, але не більше того, Фінляндія.
А перемагати, виходити на ЧС-2018 дуже хотілося б. І не тільки тому, що в спорті не можна інакше, а й тому, що майбутню першість станом справ на сьогодні планують провести в Росії. І якщо Україна проб'ється туди, російська сторона зобов'язана буде надати гарантії недоторканності українським уболівальникам, фанам. Цікавий буде сюжетик, як спортивно, так і дипломатично.
Олег Кудрін, Москва
