Життя і доля гросмейстера Корчного
На 86-му році життя помер Віктор Львович Корчной, дворазовий претендент на світову шахову корону.
Були часи, коли навіть просте згадування про цю людину в радянській пресі зовсім виключалося. Навіть лаяти його було заборонено. Ще б - адже за "вчинок, негідний радянського спортсмена", Корчного дискваліфікували, позбавивши звань заслуженого майстра спорту і гросмейстера. А вчинок, полягав у тому, що після турніру в Амстердамі 45-річний Корчной відмовився повернутися до Радянського Союзу. Йшов 1976 рік — пік брежнєвського застою.
Падати, але завжди підніматися
XXVII чемпіонат СРСР проходив у рідному місті Віктора, Ленінграді. Перед своїми земляками йому хотілося відзначитися удвічі більше. І Корчной йшов в групі лідерів. Але за три тури до кінця сталося неймовірне. У гострій боротьбі йому майже вдалося переграти бакинського майстра Багірова. Тобто, позиція була абсолютно виграшною, і коли залишилося лише пожинати плоди, гросмейстер... взявся не за того слона. Залізне правило шахів не дає альтернативи: взяв — ходи! Покрутивши фігуру в руках, він з жахом переконався, що куди її не поставиш, поразка неминуча.
Тому, не зробивши ходу, Корчной зупинив годинник. Коли на демонстраційній дошці з'явився напис "Чорні здалися", зал обурено зашумів, знову, мовляв, демонстратори наплутали. Корчной цієї миті був уже далеко. Незважаючи на дощ, він ходив і ходив рідним містом, проклинаючи себе за безглузду помилку. Він знав, що раніше в таких ситуаціях розкисав і "кидав весла". Раніше, але не зараз. Й на фінішу Віктор заграв у "бісову силу". Він виграв поєдинки, що залишилися, і вперше став чемпіоном країни.
У цьому випадку, як у дзеркалі, відбилася вся шахова доля і життя Корчного. Боротися, незважаючи ні на що, програвати, підніматися, падати і знову підніматися. Шкода, що йому так і не вдалося стати чемпіоном світу...
Як потрапляли в немилість
Перша спроба зустрітися з чемпіоном світу стала невдалою. У 1962 році турнір претендентів відбувся на далекому острові Кюрасао. 8 шахістів у 4 колах мали визначити найсильнішого. Марафонська дистанція - 28 турів. Спека неймовірна. Тому кілька учасників уклали джентльменську угоду - між собою грати лише внічию. Це дозволяло заощадити сили. Пропонували те ж саме і Корчному. Він рішуче відмовився - був людиною безкомпромісною. І що ж? Перші три місця посіли учасники угоди. А наш герой, добре стартувавши, на фініші виявився лише п'ятим. Йому просто не вистачило сил.
У 1968 році Корчной виходить у фінал претендентского матчу, де на нього чекає Борис Спаський. За згодою матч відбувся в Києві. Тут у 1954 році Корчной став срібним призером всесоюзного чемпіонату, а 10 років потому - чемпіоном країни. Але цього разу Корчному не пощастило. Його суперник в ті роки грав блискуче. Спаський і став чемпіоном світу за рік.
Втім Корчной наполегливо продовжував штурмувати Олімп. І в 1974 році знову став учасником фінального матчу. Того разу суперником Віктора Львовича був молодий Анатолій Карпов. Однак ситуація була іншою, ніж під час поєдинку зі Спаським. Тоді переможець грав за звання чемпіона з іншим радянським шахістом - Тіграном Петросяном. Нині ж корона пішла з Радянського Союзу. Нею володів американець Роберт Фішер. Ясно, що пускати відбір претендента на самоплив начальство не хотіло. А хто ж має більше шансів здолати Фішера - 43-річний Корчной або 23-річний Карпов?
Так під час матчу Корчной опинився під пресом. Звичайно, він до цього не звик. Доти гросмейстер ніколи не входив в конфронтацію з радянською системою, був членом партії. А тепер навіть гросмейстери, які йому допомагали (Давід Бронштейн і Лев Полугаєвський) були змушені робити це таємно. Все це дратувало. І коли Корчной програв матч, всю свою гіркоту і образу він висловив в інтерв'ю югославському журналісту.
До речі, коли Ботвинник запитав, навіщо цей журналіст надрукував таке інтерв'ю, той відповів: "А скільки я ще не надрукував!" Ця публікація розлютила систему. Як можна наважитися на бунт? Ну, використали тебе трішечки, але як чесна людина ти маєш втертися і подякувати! І почалися санкції. Корчной став невиїзним. Доходило до абсурду, навіть у міжнародному турнірі в Таллінні, який був тоді цілком радянським і навіть писався з одним "н", йому заборонили грати.
І тоді Корчной зважився на обхідний маневр: він нібито покаявся, але за першого-ліпшого випадку залишився за кордоном.
Матчі з Карповим: Сірі починають і виграють
Почався новий етап в його житті. За цей час Фішер кинув шахи, і чемпіоном світу оголосили Карпова. І ось Корчной переміг всіх претендентів і завоював право оскаржувати корону у Анатолія Євгеновича. Матч набирав явно політичного забарвлення: ренегат, відщепенець і неповерненець грав з типовою радянською людиною.
І всі сили держави були кинуті на перемогу "свого" в шаховому матчі. Всі домашні заготовки радянських гросмейстерів наказали надати в розпорядження Карпова. В його делегації на матчі у філіппінському місті Багіо кого тільки не було: і помічники, і прес-аташе і якісь підозрілі особи, схожі на агентів КДБ, якими, напевно, і були.
Додайте постійну присутність в залі карпівського екстрасенса, який сідав ближче до Корчного і "свердлив" його впритул важким поглядом. Не знаю, чи давало це якийсь містичний ефект, але що діяло на нерви, - це точно.
Багато хто пам'ятає, що повідомлення про цей матч були схожі на зведення з театру військових дій. Матч грався до 6 перемог, без обмеження кількості партій. Спочатку Корчной володів ігровою ініціативою, але Карпов добре захищався. Йому і вдалося відкрити рахунок. Помилка Корчного під час дограваня обернулася поразкою в кращій позиції. Незабаром він безнадійно відставав у рахунку - 1:4, потім 2:5. Ніхто не сумнівався в перемозі Карпова. Радянські навіть стали поводитися пристойніше, прибрали Зухаря, того самого "екстрасенса з ближніх рядів". Готувалися святкувати перемогу.
Але Корчной завжди був непередбачуваним. Він ліквідував відставання! І перед 32-й партією рахунок став 5:5. Тепер кожна зустріч могла бути останньою. І все джентльменство радянських, як вітром здуло. Зухарь, всупереч досягнутій угоді, знову з'явився в безпосередній близькості від Корчного. Звичайно, безглуздо було б стверджувати, що ця обставина стала причиною поразки. Але все ж...
По гарячих слідах Корчной написав книгу "Антишахи". Цікаво, що передмову до неї написав відомий правозахисник і блискучий публіцист Володимир Буковський. Вона називалася "Сірі починають і виграють". Сірі, як ви здогадалися, це радянські.
А Корчной вдруге робить шаховий подвиг і пробивається до підніжжя шахового трону. 50-річного гросмейстера чекає ще один матч з Карповим. Цього разу Корчной програв з рахунком 2:6. Тим не менше, сам він вважав і такий результат досягненням.
"Все це згадується як якась мара, - розповідав гросмейстер, - Карпов привіз з собою 43 людини. Приблизно стільки ж додалося в Італії з працівників посольства. Потім з Москви приїхала група туристів з дружинами. Прийшло три контейнера вантажу. І Карпов кілька годин в Мілані чекав дозволу провезти його без догляду. Вантаж прямо з аеропорту відвезли на дачу, що охоронялася поліцією, як стратегічний об'єкт. Жодну жінку, включаючи дружину Карпова, на дачу не допускали. Що там відбувалося - не знає, думаю, ніхто, крім тих, хто там був. Можете уявити, як це давило на психіку".
...Майже до кінця життя Корчной грав у турнірах. Ще в 80 років на турнірі в Гібралтарі він обіграв Фабіано Каруану, який вже тоді входив до еліти світових шахів.
Ех, якби можна було оголошувати чемпіоном за сукупністю заслуг! Перед шахами, перед життям, перед долею...
Петро Марусенко, міжнародний майстер ФІДЕ тренер.
