Іван Чупринко, чемпіон світу з пауерліфтингу

Мої суперники в Україні ще тільки підростають

27.04.2016 09:09

Найскромніший український триразовий чемпіон світу - пауерліфтер Іван Чупринко має в активі 10 світових рекордів у жимі лежачи. Живе в райцентрі на Вінниччині, працює тренером у ДЮСШ за 2 тис. грн на місяць і досі мешкає у гуртожитку. А міг би бути успішним національним брендом.

Іванові за два тижні виповниться тридцять. Заслужений майстер спорту України. Він представляє нашу країну на міжнародних змаганнях з 2008 року, неодноразовий призер і переможець чемпіонатів Європи. Свою першу європейську "бронзу" завоював уже під час дебютного виступу. Відтоді перелік його перемог доповнився трьома тріумфами на чемпіонатах світу. Найсвіжіша - "золото" світової першості в Родбі (Данія, 19-24 квітня) у жимі лежачи плюс світовий рекорд у ваговій категорії 66 кг. Вінничанин вижав 241,5 кг, випередивши свого основного суперника - росіянина.

Про враження від змагань, свою кар'єру та міркування про долю вітчизняного спорту чемпіон розповів одразу після повернення в Україну. До розмови долучився і тренер Івана - голова Вінницької обласної федерації пауерліфтингу Вадим Мохник.

- Ця зустріч - прямо з "корабля на бал", - каже він, - бо Ваня просто з поїзда. Буквально о другій ночі приїхав до Вінниці, ми з його дружиною зустрічали уночі з потяга під дощем.

Це шостий Чемпіонат світу і третя поспіль золота нагорода Вані. Останні п'ять років він ставить для себе максимально високу планку - перше місце та рекорд світу, не менше. Майже на кожних змаганнях покращує свої результати. Минулого року він встановив рекорд світу в Швеції - 239,5 кг у жимі лежачи, а в Чехії виграв Чемпіонат Європи знову ж з рекордом світу - 240 кг. Це дуже вагомий внесок у розвиток вітчизняного спорту і популяризацію пауерліфтингу в Україні.

Ці змагання не стали винятком - досягнуто найвищої нагороди. Звичайно, є суперники, які дихають у потилицю. Ваня у першому підході 235 кг заявив, у наступному - вагу вже рекордну. Впоравшись із нею, можна було б зітхнути з полегшенням. Але основний суперник, росіянин, упоравшись із вагою 235 кг, пішов на рекордну вагу 241 кг, "перебиваючи" у третій спробі рекорд Вані! Фактично, переможцем міг стати він. Але тренери зробили все для того, щоб побити цей, встановити новий рекорд і виграти ЧС.

Завдячуючи останній спробі, яка залишалася у Вані, він і виграв, перевершивши здобуток росіянина, з вагою 241,5 кг, ставши чемпіоном світу у своїй ваговій категорії 66 кг втретє. Ваня вижав майже 4 своїх ваги, а це надзвичайно високий результат! І це єдина золота медаль, яку виборола національна збірна на цих змаганнях. Загалом, у командному заліку наші спортсмени були третіми.

- Отож, Іване, змагання за "золото" розгорнулося між вами та росіянином…

- Так, це був Ян Русов. Він і торік потужно виступав. До того основним конкурентом був японець Накаяма Хісаюкі. Йому вже 52 роки, і останні п'ятнадцять він - лідер їхньої національної збірної. Торік у нього була нульова оцінка, а цьогоріч він став четвертим. Тобто, вже підросла молодь, яка наступає на п'яти, - це і згаданий росіянин, і суперник-француз.

- І які були відчуття під час "двобою" з росіянином, коли все вирішували лічені кілограми?

- Ну, я сподівався на перемогу. Бо ж стежу за ним, як, напевне, і він за моїми досягненнями. Я знав що він "пожме", тільки сподівався, що йому не зарахують результат через грубу технічну помилку. Але йому пощастило, і судді її не помітили. У мене теж були невеликі помарки, але виконанню вправи вони не завадили.

Я після другого підходу від третьої спроби вирішив відмовитися, хотів собі залишити рекорди на наступний рік на ЧЄ, - сміється. - Але після результату росіянина вирішив тиснути до перемоги. Чесно кажучи, я був готовий заявити й більшу вагу, адже на тренуваннях вижимаю і 270 кг, а на національних змаганнях був результат 250 кг. Але досягнення в таких чемпіонатах як світові рекорди не зараховуються. Та нехай усе іде потихеньку.

- Все одно, перемога красива і беззаперечна. А як держава "віддячить" за неї?

- Минулого року з'явилась постанова Кабміну, якою збільшили розмір винагороди за такі досягнення до 50 тис. гривень, а до цього року було 25 тисяч. Три роки тому 25 - це були серйозні гроші, а зараз - самі розумієте. Тобто, багато на спортивних перемогах в Україні не заробиш. Це при тому, що підготовка коштує дуже дорого. Тільки спортивне харчування коштує 5-6 тис. грн на місяць. А перед серйозними змаганнями без нього не обійтися.

Дорого коштує підготовка й участь у міжнародних чемпіонатах. Держава, звісно, потім компенсує, але їхати треба спочатку за свої кошти. Добре, що є ті, хто допомагає і підтримує. Це мої земляки, вінницькі підприємці і меценати, місцева спортивна влада.

- А квартиру за такі перемоги вам ще не дали?

- Це дуже болюча тема для Івана, адже він і досі живе з дружиною в гуртожитку, - каже тренер Вадим Мохник. - Вані багато разів обіцяли допомогти з житлом, але поки що все так, як є. Ми вже не проти, щоб йому дали якщо не квартиру, то якусь грошову винагороду, щоб він доклав свої кошти і зміг придбати власне помешкання.

- Прикро, адже живучи за кордоном, чемпіон світу, нехай і не з олімпійського виду спорту, навряд чи почувався б так скромно в матеріальному плані.

- Ну, в них там зовсім інші підходи, клубна система. Там немає, як у нас, такого різкого розмежування на олімпійські і не олімпійські види спорту. Навпаки, на серйозних перемогах чемпіон-"не олімпієць" може заробляти навіть значно більше. Бо зробив собі ім'я, потім рекламує відомі бренди. Ну і, звісно, там серйозно розвинуте спонсорство, - каже Іван Чупринко. - У нас усе інакше.

- Наскільки я зрозуміла, в основному ви зараз мешкаєте у місті Немирів?

- Так, там живу і там основна моя робота, - я тренер в місцевій ДЮСШ.

- Даруйте, а яка у вас там зарплата?

- Дві тисячі гривень.

- Там і тренуєтесь?

- Здебільшого у Вінниці, на базі обласної організації Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос". Меценати придбали і встановили там тренувальне обладнання.

- Іване, а як тренер уже маєте серйозні досягнення? У вас багато учнів?

- Ну, до мене приїздять тренуватися навіть з інших районів області, але багато з бажаючих відсіюється. Серйозних, перспективних підопічних у мене десь зо п'ять. До речі, на ЧС у Данії серед юніорів змагалась і моя вихованка Іра Шкарапута. Вона завоювала "бронзу", я дуже пишаюся її успіхом. Сподіваюся, що наступного року ще одна дівчинка поїде на Чемпіонат Європи.

- Отже, провінційні "локації" високим досягненням не перешкода?

- Ваня це довів особистим прикладом, - каже Вадим Мохник. - Ви, до речі, знаєте, що він виходець із Немирівського району? І вихованець Брацлавської школи-інтернату, в якій провчився 10 років? Ваня не любить розповідати про свої "університети", але було усякого. І з інтернату втікав, і в собачій будці його знаходили. Всього в житі домагався сам, бо підтримки сім'ї не мав.

Його першим тренером був мій батько, - запримітив на обласних змаганнях. Важив тоді Ваня 50 кг, а заявив вагу 100 кг. Його зупиняли, мовляв, давай спробуєш менше? А він - ні, я впораюся. Тоді й звернули увагу на цього хлопця. А потім став найкращим у країні, а зараз - і в світі.

- До речі, Ваню, а нині у вас є серйозні суперники в Україні?

- Мабуть, вони ще підростають. Бо в національній першості я переміг, вижавши 250 кг, а срібло завоював хлопець із результатом 130 кг. Хотілося б, щоб були й сильніші спортсмени.

- У пауерліфтингу вікових обмежень не існує, тож плани ви можете будувати на майбутнє дуже сміливі. Що вважатимете вершиною своєї спортивної кар'єри?

- Щодо вікових обмежень, то їх справді немає. Он поляк Ян Мегера досі активно виступає у своїй категорії (93 кг). Йому 62 роки, а він рекордсмен і чемпіон світу! Торік мав результат 305 кг. Перед нашим також проводився Чемпіонат світу серед ветеранів, то найстаршому учаснику було 93 роки. Головне, щоб здоров'я вистачало.

Що ж до мене, то на далеке майбутнє не загадую. Моя наступна планка - виграти ЧС із класичного жиму, довести, що я сильний не лише в екіпіровці, а й без неї. Через три тижні в мене буде такий шанс - Чемпіонат світу в Південно-Африканській Республіці 18-23 травня.

Антоніна Мніх, Вінниця.