19 січня. Пам’ятні дати

19 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні християни східного обряду святкують Хрещення Господнє. 

19 січня (6 січня за юліанським календарем) християни східного обряду святкують велике дванадесяте церковне свято – Хрещення Господнє або Богоявлення. Це третє найбільше й завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. У народі воно має декілька назв: Водохреще, Водохреща, Водохрестя, Водощі, Йордан, Ордань. Богоявлення – це тридення. Його, як і на Різдво, розпочинає пісна кутя на Святвечір; далі – день самого Водохреща – Йордан і наступний день – Іоанна Хрестителя. Цього свята згадується і прославляється Євангельська подія хрещення Ісуса Христа у річці Йордан святим Іоанном Хрестителем. У Святому Письмі сказано, що під час хрещення на Ісуса із неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух, і пролунав голос Божий, тому свято і називається Богоявленням. У всіх храмах на Хрещення служиться Святкова Літургія, яка завершується великим освяченням води за таким же чином, як і освячення її напередодні, у Водохресний Святвечір. Обряд освячення води виник ще з перших часів християнства за прикладом Ісуса Христа, який освятив води Йордана. Вважається, що вода, освячена 18 і 19 січня, називається Богоявленською або Йорданською і має однакову силу і застосування: нею освячують храми і домівки, дають пити тяжкохворим, зберігають вдома протягом року до наступного Водохреща. Одна з традицій цього свята – хресна хода до водохресної ополонки, яку називають Йордань, і масове купання в ній. У народі існувало чимало прикмет, пов’язаних з Водохрещею. Якщо цього дня ясна й холодна погода – на посушливе літо, похмура й сніжна – на рясний урожай. Якщо ніч зоряна – вродять горіхи та ягоди. В давнину після свята Водохреща розпочинався новий весільній сезон, який тривав до Великого посту.

Події дня:

Цього дня 2014 року, під час Революції гідності, протистояння на Майдані з мирної фази перейшло в силову. Кількасот тисяч людей, обурених прийняттям «диктаторських законів» 16 січня, зібралося на народне Віче. Незважаючи на численні заклики лідерів опозиції до продовження мирного протесту, багатотисячна колона пішла до Верховної Ради, однак зіткнулася із кордоном «Беркуту» на вулиці Грушевського. Почалися сутички, які тривали усю ніч. У ході протистояння мітингувальники закидали міліцію камінням, фаєрами, «коктейлями Молотова». При цьому були спалені шість автобусів і вантажівок правоохоронців. «Беркут» використовував проти демонстрантів шумові гранати і гумові кулі, а також водомет. За повідомленнями столичних медиків, в період з 16:00 19 січня до ранку 21 січня, за медичною допомогою звернулися 122 постраждалих, 50 з них були госпіталізовані. У той же час, згідно з даними медичної служби євромайдану, за добу 19-20 січня на вул. Грушевського були поранені 1400 чоловік. Після цих подій керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішнього керівництва України.

Ювілеї дня:

210 років від дня народження Роберта Едварда Лі (1807-1870), американського воєначальника, головнокомандувача Південної армії (офіційно – армії Конфедеративних Штатів Америки) під час громадянської війни в США 1861–1865 роках. Чимало істориків схильні вбачати у Лі постать парадоксальну й неоднозначну. Але на американському півдні до генерала й досі ставляться як до святого. Роберт Лі був кадровим військовим, віддав американській армії 32 роки свого життя. Брав участь в Американсько-мексиканській війні 1846 року. Саме там познайомився з Джеймсом Лонгстрімом, Томасом Джексоном, Джорджем Пікеттом і Уліссом Грантом – людьми, котрі згодом, під час Громадянської війни зіграють надзвичайно важливу роль в історії США. Попри бездоганну службу, блискучі здібності, військовий талант, кар’єра Роберта Лі спочатку майже не просувалася. Він отримував призначення у найвіддаленіші місця і гарнізони від чого неймовірно страждав, адже понад усе любив сім’ю – дітей і дружину. В 1855 році Лі перевели в кавалерію; морські піхотинці під його командуванням здобули декілька перемог, зокрема, придушили збройний заколот Джона Брауна, але його зоряна година настала в 1861 році. Обрання Авраама Лінкольна президентом США спричинило відокремлення від Союзу Південної Кароліни, за якою пішли й інші південні штати. Перед самою війною Лінкольн пропонував Лі очолити всі сухопутні сили федератів, але той, після деяких вагань відмовився. Варто зауважити, що Лі був проти сецесії (відділення) й виступав за союзне утворення. Також він був противником рабства і відпустив на волю всіх своїх рабів. Але він не хотів воювати проти своїх. Він залишив улюблений Арлінгтон і запропонував свої послуги новообраному президенту Конфедеративних Штатів Америки Джефферсону Девісу. У червні 1862 року Лі очолив Північновірджинські війська конфедератів. Після того він провів ряд успішних воєнних операцій і був душею і фактичним лідером усіх дій Армії Півдня, хоча всі війська армії Конфедерації він формально очолив лише у січні 1865 року. Як відомо, з 1 по 3 червня 1863 року, біля містечка Геттісберг відбулось найбільше бойовисько в історії Західної півкулі. Виклик генералу Лі кинула Армія Потомака на чолі з Джорджем Мідом. Конфедерати були розбиті, але, тим не менш, ще два роки чинили супротив. В останній період Громадянської війни головним противником Лі був Улісс Грант, який називав свого візаві «Піковим королем», надзвичайно високо цінував за військовий талант і людські якості. Впродовж тривалого часу армія конфедератів під керівництвом генерала Лі протистояла армії, що втричі перевершували її за чисельністю, була набагато краще озброєна, одягнена, нагодована. 9 квітня 1865 року армія Конфедерації капітулювала. Після закінчення війни Роберт Лі опікувався долею військовополонених солдат, очолював Коледж Вашингтона (нині університет Вашингтона і Лі), відмовившись від багатьох привабливих пропозицій. Як би там не було, талант полководця став легендою, а його воєнні кампанії вивчають в усіх військових академіях світу як зразки тактичного мистецтва.

105 років від дня народження Ярослава Семеновича Стецька (1912–1986), українського політичного та державного діяча, соратника Степана Бандери, борця за незалежність України. «Замислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не зверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…» (Ярослав Стецько) Народився Ярослав Стецько у сім’ї священика. Згідно з записом про народження – у місті Тернополі. Але директор музею Стецька, співавтор біографічних досліджень Мирон Сагайдак зазначає, що, згідно з іншими джерелами, Ярослав Стецько народився у Великому Глибочку, у парафіяльному будинку, у якому нині розміщується музей. Ярослав закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-1934 роках право й філософію у Краківському та Львівському університетах. Ще юнаком брав участь у національно-визвольній боротьбі, став членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних УВО (Української Військової Організації) та ОУН. У двадцять років Ярослав Стецько став членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань. У двадцять сім років він отримав членство Проводу ОУН, у двадцять дев’ять був обраний головою Державного правління (уряду) новопроголошеної Української держави. За відмову скасувати Акт був ув’язнений у нацистському концтаборі, випущений 1944-го. Між 1946 і 1986 роками керував Антибільшовицьким блоком народів, був організатором Світової антикомуністичної ліги (1967). На Тернопільщині вшановують пам’ять про земляка, який усе життя присвятив боротьбі за волю України. У селі Кам’янки Підволочиського району, де тривалий час жила сім’я Ярослава Стецька, уперше в Україні йому встановлено пам’ятник. У селі Великий Глибочок, що під Тернополем, названо вулицю і місцеву школу імені Ярослава Стецька. На родинній хаті Стецьків установлено меморіальну дошку, там діє музей.

70 років від дня народження Лєшека Бальцеровича (1947), відомого польського економіста і політика, публіциста, автора радикальних економічних реформ («План Бальцеровича»), які змінили саму структуру економічного життя суспільства. Представник монетаризму, професор Варшавської школи економіки. Екс-міністр фінансів Польщі, очільник Нацбанку. Після Революції Гідності 2014–2015 років неодноразово приїздив до України з виступами – інтерв’ю, лекціями, в яких пояснював своє бачення основ реформування української економіки. З 22 квітня 2016 року представник Президента Порошенка у Кабінеті міністрів та співголова групи підтримки реформ у Кабміні.  

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-