30 листопада. Пам’ятні дати

30.11.2016 08:00 2546

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності відбувся силовий розгін спецпідрозділом «Беркут»  студентів, які протестували проти рішення уряду зупинити підготовку до Угоди про асоціацію з Євросоюзом

На Майдані Незалежності тієї листопадової ночі перебувало до 400 протестувальників. Ще перед 4-ю годиною ранку на головну площу Києва і України почали завозити вантажівками елементи новорічної ялинки, яку зводили неподалік місця протесту. Тоді ж загони міліції (до 2 000 чоловік) оточили активістів – одні з них, стомлені, дрімали, інші грілися біля багаття, хтось співав пісні. Як виявилося згодом, ця силова спецоперація називалася досить прозаїчно: «розчисткою території для встановлення новорічної ялинки». В результаті наступу силовиків десятки людей було жорстоко побиті, серед них багато студентів (чимало з них приїхало з інших областей України). На відеозаписах, оприлюднених в інтернеті, було видно, як бійці «Беркуту» витісняли людей з-під монументу Незалежності, б’ючи їх кийками та ногами. Декого продовжували бити навіть після того, як він упав; міліціянти у повній бойовій екіпіровці, наче запрограмовані на лють і абсолютне насилля роботи, гналися за своїми беззбройними жертвами, переслідуючи тих далеко за межами Майдану. Для багатьох, як у сиву давнину, єдиним прихистком став Михайлівський монастир, який у лиху годину відкрив свої двері тієї страшної ночі для багатьох переслідуваних. Внаслідок дій «Беркуту» постраждали щонайменше 79 осіб. 35 людей міліціонери затримали, але згодом відпустили. Проти учасників мітингу відкрили два кримінальних провадження – за статтями «спротив представникам влади» і «хуліганство». У МВС розгін протестувальників пояснювали провокаціями з їхнього боку. Від дій силовиків тодішнє керівництво держави відмежувалося; нікого не було покарано, розслідування не було почато. Не покарані винуватці тих подій і досі – ані ті, хто надавав злочинний наказ, ані ті, хто з азартом його виконував. Як заявив під час нещодавнього відеодопиту президент-утікач Віктор Янукович, до силового розгону студентів міг бути причетний Сергій Льовочкін – тодішній керівник Адміністрації президента, а нині народний депутат України. Те ж саме заявив і  міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, прямо сказавши про це 23 листопада цього року. Пан Льовочкін, у свою чергу, будь-які обвинувачення відкидає, «переводячи стрілки» на тодішнього очільника МВС Захарченка. Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості. Саме після цієї ночі, коли було по-звірячому побито беззбройну і беззахисну молодь, стало очевидно, що влада має намір діяти жорстоко, застосовуючи весь наявний у неї арсенал сили. По суті, тієї ночі влада беркутівськими берцями цинічно розтоптала не тільки крихкі євросподівання українців – вона розтоптала саме поняття демократії, показавши таким чином своє справжнє, а не підрехтоване іноземними іміджмейкерами обличчя. Гра в «доброго дядечка» була закінчена, стало зрозуміло, що тепер буде все по-справжньому: справжня кров, справжня боротьба, протистояння до самої смерті.

Ювілеї дня:

380 років від дня народження Адріана ван де Вельде (1636-1672), голландського художника. Належав до родини відомих голландських художників-пейзажистів. Народився в Амстердамі, навчався у свого батька Віллема ван де Вельде, згодом жив у Гарлемі й навчався у Яна Вейнантса. Закінчивши навчання, повернувся до рідного міста. Вже на початку 50-х років (16-річним юнаком) написав свої перші картини. Головне місце у його творчості займає пейзаж («Корови на пасовищі», «Лісова галявина», «Берег моря в Схевенінгені» та ін.). Помер Адріан ван дер Вельде в Амстердамі у 36 років. Не зважаючи на досить коротке життя, йому вдалося створити свій неповторний художній стиль, що вирізняється ретельно виписаними деталями і гармонічною композицією. До того ж він був і чудовим колористом. Адріан ван де Вельде – автор близько 400 художніх полотен. В останні роки життя відійшов від жанру пейзажу й створив декілька картин на модні тоді алегоричні теми, али такого успіху як пейзажі вони все ж не мали.

260 років від дня народження Ернста Флоренса Фрідріха Хладні (1756-1827), німецького фізика і дослідника метеоритів, засновника експериментальної акустики.

145 років від дня народження Петра Соломоновича Столярського (1871–1944), українського скрипаля і педагога, народного артиста України (з 1939). Один із засновників сучасної скрипкової школи, професор Одеської консерваторії. Ініціатор створення в Одесі першої в СРСР музичної школи-десятирічки для обдарованих дітей (1933). Серед учнів Столярського був і Давид Ойстрах.

90 років від дня народження Ендрю Віктора Шаллі (1926), американського ендокринолога та біохіміка. Нобелівський лауреат 1977 року (разом з Роже Гійменом). Виділив із гіпоталамуса рилізинг-гормони, визначив їхню структуру.

Фото: facebook

Сьогодні виповнюється 70 років від дня народження Марини Абрамович (1946), югославської художниці, всесвітньо відомої майстрині перформансу, володарки «Золотого лева» Венеціанської бієнале 1997 року. З 1976 року мешкала в Амстердамі, згодом перебралася до Нью-Йорка. Найзнаменитіші перформанси Абрамович: «Ритм 0», «Відносини з часом», «Вдих-видих», «Розширення у просторі», «Художник присутній» та ін. «У мене теорія – чим гірше у тебе дитинство, тим кращим є твоє мистецтво», - зауважує в одному з інтерв’ю Марина Абрамович. Вона народилася в родині югославських героїв-партизан. Батьки були стовідсотковими кар’єристами; в сім’ї, за словами Марини, «панувала жорстка атмосфера комендантської години і мілітаризованої повсякденності». У неї були досить напружені стосунки з батьками, особливо з матір’ю. Чотирнадцятирічною вона грала в «російську рулетку» з пістолетом своєї матері, а в 16 утече з дому. Згодом, вже дорослою, у 2011 році вона зіграє власну матір у п’єсі Роберта Вілсона «Життя і смерть Марини Абрамович». Досить рано Марина зрозуміла, що малювати зелені луки з корівками та квіточками – це не її справа; вона – інша, так само, як і іншим є її покликання в цьому світі. Упродовж декількох років жінка мешкала поміж аборигенів центральної Австралії, неодноразово бувала на Тибеті. «Ці дві культури навчили мене контролювати власне фізичне та ментальне тіло», - зауважила художниця. Її перформанси не тільки провокативні, але й надзвичайно виснажливі (а часом і небезпечні), передусім для самої мисткині.  Так, під час перформансу «Ритм» вона упродовж тривалого часу стояла оголеною перед публікою – її тіло було пасивним об’єктом перформансу. Поряд був стіл з різними речами (поміж іншого там були ножиці, ніж, навіть пістолет з одним патроном), а глядачам було запропоновано робити з тілом Марини все, що заманеться. Публіка була культурною, але досить швидко, на відміну від акціоністки, почала втрачати контроль і якби акція подовжилася ще на кілька годин, то невідомо, чи залишилась би Марина живою. «Мені було дивно бачити, наскільки швидко людина може повернутися до печерного стану, якщо їй це дозволити зробити», - зауважила Абрамович. Престижного «Золотого лева» на Венеціанській бієнале 1997 року вона здобула за роботу «Балканське бароко». Протягом багатьох годин поспіль художниця сиділа посеред велетенської купи кісток, намагаючись відмити їх від крові. Перформанс був присвячений усім жертвам тодішньої Югославської війни. Акції Марини Абрамович шокують, вражають, примушують плакати, перевіряють глядача на людяність, витягуючи зі шкаралупи «захищеності».

65 років тому народився Назарій Яремчук, популярний український естрадний співак (тенор), народний артист України (з 1987), лауреат премії ім. Тараса Шевченка (посмертно). Назарій Назарович Яремчук (1951-1995) відомий насамперед виконанням українських пісень – «Чуєш мамо», «Зачаруй», «А матіоли цвіт», «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас» та ін. Народився Назарій Яремчук 30 листопада 1951 року в селі Рівня на Вижниччині (Буковина) в селянській родині де був четвертою дитиною. І батько, і мати мали чудові голоси, співали, мати ще й грала на мандоліні. У 12 років хлопчик залишився напівсиротою – помер батько. Навчався в інтернаті, мріяв стати географом – подавав в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом «Смерічки», він зміг вступити до університету. У 1975 році, коли розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Але любов до пісні виявилася сильнішою над усе – він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого. У 70-х роках не було в Україні популярнішого ансамблю ніж «Смерічка» – він чарував слухачів національним колоритом та українським духом. Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Він виступав перед солдатами, неодноразово бував з концертами у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами Чорнобильської аварії. Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: «Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи». Якось співака вкотре запитали, що для нього значить пісня. Яремчук трохи помовчав, а потім відповів: «Пісня для мене – це все. Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя». Життя видатного співака обірвалося надзвичайно рано – він відійшов у вічність у 43. Але пісенну традицію роду Яремчуків підтримують діти Назарія, які також стали професійними співаками: Назарій-молодший, Дмитро та Марічка Яремчуки.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-