26 листопада. Пам’ятні дати

26.11.2016 08:00 1113

Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів – мільйонів невинно убієнних українців, знищених тоталітарним комуністичним режимом

День пам’яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських Указів № 1310/98 та № 431/2007. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом СРСР. Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22-х місяців – це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виконувалася, починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, на знищення самостійних селянських господарств – соціально-економічних підвалин української нації. Українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва. У пікові місяці Голодомору щохвилини в Україні помирало 24 людини. За короткий проміжок часу Москва вбила 4 з половиною мільйони українців. Упродовж десятиліть голодомор в радянській Україні замовчувався. Дослідження з цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Щороку Український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Цього року такою темою є «Голодомор не зламав», коли згадуватимуть видатних українців, котрі пережили геноцид та змогли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933 роках. Серед обраних Інститутом національної пам’яті незламних українців – автор Акта проголошення незалежності України у 1991-му Левко Лук’яненко, оперна співачка Євгенія Мірошниченко, дисиденти Іван Світличний та Олекса Тихий, видатна художниця Катерина Білокур, письменники Василь Барка та Олесь Гончар, лікарка Нонна Ауска, поет Дмитро Білоус, філософ Микола Руденко, модель Євгенія Сакевич-Даллас, творець музеїв Михайло Сікорський, кінодраматург Борис Хандрос, прозаїк Анатолій Дімаров, живописець Опанас Заливаха. Загальнонаціональні заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору пройдуть по всій Україні та у 32 країнах світу. О 14:30 відбудуться меморіальні заходи біля Національного меморіалу жертв Голодомору в Києві за участі свідків Голодомору, очільників держави, представників духовенства та громадськості. О 16:00 –  загальнонаціональна хвилина мовчання та акція «Запали свічку пам’яті».

Події дня:

Фото: www.nasa.gov

5 років тому (2011) НАСА розпочала місію «Марсіанська наукова лабораторія», під час якої 6 серпня 2012 року на Марс був доставлений марсохід нового покоління «К’юріосіті», який є, по суті, автономною космічною лабораторією. На сьогодні Марсіанська наукова лабораторія найбільша наукова станція на червоній планеті. Вона має довжину 3 м, висоту 2,2 м, її вага 899 кг. У цієї лабораторії шість коліс діаметром 50 см, кожне з яких рухається за допомогою індивідуальної силової установки, а передня і задня підвіски забезпечені спеціальними поворотними механізмами. Марсохід здатний долати перешкоди висотою до 75 см і робити повний розворот на місці. Перед «К’юріосіті» була поставлена низка завдань, зокрема докладні геологічні та геохімічні дослідження, вивчення атмосфери і клімату Марса, пошук води, органічних речовин або сліди їх присутності на планеті. Вчені сподіваються, що отримані дані зможуть допомогти зрозуміти, чи була коли-небудь ця планета придатна для життя і чи є на ній місця, які потенційно зможуть стати такими. Попередньо місія марсохода була розрахована на один марсіанський рік, тобто на 687 земних днів. За цей час апарат передав на Землю тисячі фотографій з приголомшливими краєвидами Марсу. Він зробив безліч замірів температури та вологості повітря. Разом з тим, йому вдалося взяти проби грунту та зробити їх хімічний аналіз. 11 травня цього року «К’юріосіті» почав свій третій марсіанській рік і продовжує рухатися вперед, отримуючи унікальні дані.

Ювілеї дня:

210 років від дня народження Пилипа Семеновича Морачевського (1806-1879), поета, перекладача. Закінчив Харківський університет. Викладав у Сумському повітовому училищі та Луцькій і Кам’янець-Подільській гімназіях. Був інспектором у Кам’янець-Подільській гімназії та Ніжинському ліцеї. Літературну діяльність почав поемою «До чумака, або Война ягло-хранцузо-турецька у 1853 і 54 роках». Переклав  українською мовою Євангеліє (надруковане 1905 р., Російська АН  визнала його працю найкращим з усіх перекладів цієї книги слов’янськими мовами), Діяння апостолів, Послання апостолів, Апокаліпсис та Псалтир (доля їх невідома). За відгуком Павла Житецького, Морачевський виявив себе як «обережний і вдумливий перекладач».

Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

91 рік від дня народження Опанаса Івановича Заливахи (1925-2007), українського живописця, відомого правозахисника-шістдесятника. Лауреат премії ім. Василя Стуса (1989; перший лауреат), премії ім. Т. Шевченка (1995; за твори останніх років). «Наш Панасик, Панасичок», - так називали його друзі-шістдесятники – Іван Світличний, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Алла Горська, Михайлина Коцюбинська та інші. А ще відзначали його надзвичайну доброту й шляхетність. Товариші згадували, що коли він приїздив до Києва – містом перебігало свято. Родом Опанас Заливаха з Харківщини. Під час Великого Голоду сім’ї вдалося вирватися з села й переїхати на Далекий Схід. Якби залишилися – вимерли б. Навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді (нині Санкт-Петербург), але в 1947 році був виключений за «поведінку, не гідну радянського студента». Згодом поновився і закінчив його 1960 року. Після того працював у Тюмені та Івано-Франківську (художником художнього фонду). У 1965 році був засуджений до п’яти років заслання, покарання відбував у мордовських таборах. Згодом сумно жартував з цього приводу: «Закінчив мордовську академію». Під час перебування в таборах багато листувався з друзями (принаймні з тими, хто цього не боявся). Його листи – справжні гімни й оди до того, кому адресовані. Про себе писав досить скупо. Надзвичайно цікавим є його листування з Аллою Горською. Про заслання згадував завжди з теплотою: вірніше, про людей, з якими його там звела доля. «Приїхав у мордовський табір, дивлюся, а там повний інтернаціонал. І вірмени вищого лету, і москвичі-філософи. Тоді якраз сиділи Даніель і Синявський. Але в основному зона була українська. Щоправда, на початок 70-х режим на зоні почав згущуватись…» Скільки робіт створив Заливаха, нікому достеменно невідомо. Лише 2003 року він видав свій перший альбом. Понад 200 робіт художника було знищено. Зокрема й вітраж «Тарас Шевченко», створений Заливахою у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук і Галиною Зубченко для Київського університету. Вітраж одразу ж після встановлення було завішено синім плюшем, а потім по-варварськи розтрощено. Почались (вірніше продовжились) гоніння на авторів,  у квітні 1964 митців виключили зі Спілки художників. Про Опанаса Заливаху можна прочитати в книзі Богдана Гориня «Опанас Заливаха: вибір шляху»

Роковини смерті:

80 років тому в китайському Тяньцзіні помер Микола Іванович Чернілівський-Сокол (1881–1936), український військовий діяч часів УНР та Української Держави, контр-адмірал, начальник штабу Чорноморського флоту Української Держави. Це була людина з надзвичайно цікавою і складною долею. Українець, що походив із давнього українського шляхетського роду, зробив блискучу кар’єру на російському флоті. Він, зокрема, брав участь у російсько-японській війні, служив на легендарному «Варязі», за проявлені мужність і героїзм був відзначений орденом Св. Георгія 4 ступеня. Але під час розвалу Російської імперії та формування української державності, рішуче став на бік України. Микола Чернілівський-Сокол підтримував процеси українізації на Чорноморському флоті, був одним з провідників руху офіцерів-демократів. У серпні 1917 року його призначають керівником Чорноморської Повітряної дивізії. З січня 1918 року весь Чорноморський флот юридично увійшов до складу Військово-морських сил УНР. Проте, на початку 1918 року більшовики окупували ненадовго південь України та Севастополь. Почалася виснажлива битва за Крим, а згодом стався і військовий переворот у Києві, в результаті якого встановилася влада Гетьмана Павла Скоропадського. Після проголошення Гетьманату, досить суттєво активізувалась робота по створенню Військово-морського флоту Української Держави. Протягом всього 1918 року уряд Гетьмана Скоропадського приділяв багато уваги побудові міцного боєздатного військового флоту. Чернілівського-Сокола було призначено керівником штабу Командувача Чорноморського флоту. В результаті переговорів, на українських кораблях було знову піднято національні прапори, проте вони залишилися під частковим німецьким контролем. У жовтні 1918 року всі кораблі колишнього імператорського флоту було повернуто до складу військово-морських сил України. Однак, наприкінці 1918 року, після антигетьманського перевороту у Києві та окупації півдня України військами Антанти, Чорноморський флот було захоплено англо-французькими «союзниками». Незабаром всі боєздатні кораблі «союзники» вивели під своїми прапорами до Константинополя. Адмірал зрозумів, що в Криму, так само як і в Україні, яка палала у вогні національно-визвольних змагань – робити нічого. У нього були друзі в штабі армії Колчака, котрі запросили його воювати разом із ними. І він погодився. З 1919 року Чернілівський-Сокол у званні контр-адмірала служив в армії Колчака. Бився з більшовиками, командував Сибірською флотилією. Після остаточної окупації більшовиками Далекого Сходу, приєднання його до РСФСР та початку червоного терору емігрував у Китай, де й помер на 55 році життя. До кінця днів пам’ятав батьківщину та всіляко намагався підтримувати хоч якийсь зв’язок із земляками.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-