27 листопада. Пам’ятні дати

27.11.2016 08:00 2536

Сьогодні християни східного обряду заговляються на Різдвяний піст і вшановують пам’ять апостола Пилипа, одного з найближчих учнів Ісуса Христа

Пилипівка, а саме так називали в народі Різдвяний піст – один із чотирьох так званих «довгих» постів церковного року. Він починається наступного дня після дня пам’яті апостола Христового Пилипа – 28 листопада і триває 40 днів. Завершується ж 7 січня одним із найсвітліших християнських свят – Різдвом Христовим. Піст цей не такий суворий, як Великий (передпасхальний). Утримуватися треба тільки від м’ясного, дозволяється риба й олія. Але, передусім, треба постувати духовно, утримуючись від усякого зла – ділом, словом і думкою. Християнин у ці дні має посиленно молитися за живих і упокоєнних, за рідних, близьких, за Вітчизну, за мир і злагоду, за пророків, апостолів, мучеників, преподобних і за …ворогів. Людина, котра живе за принципом «Не забуду, не прощу», носить хрестик і цілує святі ікони – зовсім не є християнином. Прощення – один із засадничих принципів християнства. Там де нема прощення, нема й любові – тобто, Христа. Цікаві спостереження про дотримання посту українськими козаками залишив нам Гійом Левассер де Боплан, який у ХVII столітті подорожував Україною: «Вони (козаки) дуже шанують святкові дні й дотримуються постів, які в них тривають 8 або 9 місяців на рік і полягають в утриманні від м’яса. Вони настільки вперті в дотриманні цієї формальності, що переконують себе, ніби порятунок їхньої душі залежить від зміни їжі». У давнину, напередодні Різдвяного посту українці готували смачну обрядову вечерю – борщ, локшину, пиріжки, вареники, смажили м’ясо, зокрема птицю. За звичаєм, до батьків приходили вечеряти дочки з зятями, котрі недавно побралися, а також запрошували кумів та одиноких сельчан. Залишки від вечері відносили бідним людям. На заговини дівчата й хлопці організовували вечірку-складчину. Для тих, хто не встиг заслати сватів і хто їх не дочекався, доводилося продовжити парубкування та дівування. В таких випадках казали: «Пилип не до всіх прилип». Відтак з наступного дня вже починав відлік Різдвяний піст. У цей час люди спостерігали за погодою. «Яка ніч у Пилипівку, - казали, - такий день у Петрівку», а «Якщо на Пилипівський піст лежить сніг, то він лежатиме до повені», себто буде холодною і сталою зима.

З 27 на 28 листопада мусульмани відзначають Ніч Хіджри – ніч переселення Пророка Мухаммеда з Мекки в місто Ясріб, що згодом почало називатися Медіною (у перекладі з арабської «місто Пророка»). Тієї ночі Мухаммед, котрий не мав ще достатньої кількості послідовників, хоча й проповідував вже 13 рік, разом із сім’єю та Абу Бакром – одним із своїх перших ревних прихильників, прибув до Медіни. Тут, на відміну від Мекки можна було більш вільно сповідувати свою релігію, молитися і жити згідно зі звичаями ісламу. І хоча послідовників Мухаммеда, котрі залишилися в Мецці, продовжували висміювати за їхні погляди, нове вчення іслам почало ширитися Аравійським півостровом – все більше людей бачило в Мухаммеді Пророка та дослухалося до його слів. Рік переселення мусульман у Медіну (за християнським календарем – 662 р.н.е.) вважається початком мусульманської ери.

Ювілеї дня:

315 років від дня народження Андерса Цельсія (1701-1744), шведського астронома і фізика. Був директором побудованої ним обсерваторії в Упсалі. Брав участь у Лапландській експедиції з вимірювання дуги мередіану. Запропонував стоградусну шкалу термометра, згодом названу його ім’ям.

98 років від дня народження Бориса Євгеновича Патона (1918), українського науковця у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів. Народився Борис Патон в Києві в сім'ї вченого Євгена Оскаровича Патона (1870-1953), колишнього директора і засновника Інституту електрозварювання. Був членом Президії АН СРСР (1963-1991), академік АН СРСР (1962; з 1992 - РАН), є членом цілого ряду зарубіжних наукових організацій. Академію наук України Патон очолює більше половини часу її існування - ще з 1962 року. 16 квітня 2015 року був знову обраний президентом Національної академії наук України.

90 років від дня народження Олеся (Олександра) Павловича Бердника (1926-2003), українського письменника-фантаста, мислителя, громадського діяча, одного з засновників Української Гельсінської групи (УГГ). Автор понад 20 романів і повістей, зокрема повістей «Поза часом і простором», «Привид іде по Землі», «Серце Всесвіту», «Покривало Ізіди», романів «Шляхи титанів», «Стріла часу», «Хто ти?». У своїх творах розробляв переважно психологічні й філософсько-космологічні теми, а також проблеми екології. Був провідником українського гуманістичного об’єднання «Українська Духовна Республіка». Але це лише одна зі сторінок біографії Олеся Бердника. Інша ж була присвячена громадській діяльності. Він був одним із засновником Української Гельсінської групи (УГГ), неодноразово піддавався арешту з боку радянських репресивних органів; сидів у тюрмах і концтаборах. Перший раз його арештували у 1950, коли йому було лише 24 роки. Його, вчорашнього солдата, звинувачували, ні багато, ні мало, в «зраді батьківщини». Бердник, виступаючи на відкритих партійних зборах театру імені Івана Франка, де тоді працював, був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» перекроюються п’єси класиків. Покарання – 10 років таборів – відбував на Півночі та в Казахстані. Втім, 1955 року був помилуваний завдяки тому що «покаявся». Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, став популярним українським письменником-фантастом. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології. Але з початку 70-х років починається період Бердникового дисидентства: постійні обшуки КДБ, вилучення з бібліотек його творів, цькування. Восени 1976 року Бердник вів консультації з Миколою Руденком, Оксаною Мешко, Левком Лук’яненком про створення Української Гельсінської Групи і 9 листопада 1976 року став її членом-засновником, підписавши Меморандум №1 «Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні», де обґрунтована поява правозахисного руху, наведено список українських в’язнів сумління. Крім того, він постійно писав листи, звернення до керівництва СРСР, установ ООН. У 1979 році за «антирадянську агітацію» знову був арештований. Його визнали небезпечним рецидивістом і засудили до 6 років таборів і 3 років заслання. Термін відбував у сумнозвісному таборі суворого режиму Кучино Пермської області. У 1984 році був помилуваний. У грудні 1989 року був обраний провідником гуманістичного об’єднання «Українська Духовна Республіка», видавав газети «Свята Україна», «Згода». 18 березня 2003 року пішов із життя. У 2006 році Олеся Бердника посмертно нагородили Орденом «За мужність» I ст. – за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Роковини смерті:

5 років тому пішов з життя патріарх британського кіно Кен Рассел (1927-2011), кінорежисер, продюсер і сценарист. Поставив фільми: «Любителі музики», «Приятель», «Валентино», «Малер», «Закохані жінки», «Дияволи», «Шльондра». Критики досить часто звинувачували Рассела у надмірній жорстокості, вульгарності, а також пристрасті до «оперності». Але Кен Рассел мало зважав на подібні закиди. «Ось мене звинувачують в «оперності», а я скажу, що всі великі режисери схильні до цього. Одного разу я із знімальною групою поїхав у Мілан. Треба було зняти чергову сцену для якогось фільму. І ось уявіть собі таку картину: неймовірна злива, дощ періще – світу білого не видно, і тут під’їжджає велетенський розкішний лімузин, з нього виходить людина, закутана в плащ,  а за нею – чималий почет з розкритими парасольками – той чоловік біжить до мене й радісно кричить: «Кене, Кене! Це я, твій двійник! Знаєш, як мене називають? Італійський Кен Рассел!» А знаєте хто то був? То був він сам – мій улюблений режисер – Федеріко Фелліні!» З 2000 року Кен Рассел не випустив жодного фільму. У світовому кінематографі настала нова доба, змінилися смаки, мода на екставагантність і епатаж залишилась (до певного часу, звичайно)  у минулому. Рассел був чи не найпопулярнішим британським режисером, поступившись згодом славою лише Пітеру Грінуею. Як зазначає один із відомих кінокритиків, «…ми полюбили його за три речі: за рок-н-рольність, за красивість і за начебто багатозначність». 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-