24 листопада. Пам’ятні дати

24.11.2016 08:00 1202

Сьогодні виповнюється 210 років від дня народження Олекси Стороженка, українського прозаїка, етнографа, криміналіста

Олекса Стороженко – сучасник Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша і Леоніда Глібова, Степана Руданського і Юрія Федьковича – не зайняв визначного місця в українській літературі 50-60-х років ХІХ століття. Він не був активним учасником тих процесів, які відбувались тоді в літературно-мистецькому житті України, не вважав себе навіть письменником-професіоналом, бо цілком був відданий службі у війську, а в кінці свого життя працював як «предводитель дворянства», маючи чин «действительного статского советника». А коли в 1863 році редактор «Московських ведомостей» Михайло Катков обвинуватив його в «сепаратизмі», Олекса Стороженко перестав був і зовсім писати українською мовою. Його літературна спадщина за обсягом невелика – він є автором декількох десятків оповідань, повісті, одного роману. А втім, автор «Вусів», «Голки», «Закоханого чорта», «Марка проклятого», «Споминок про Микиту Леонтійовича Коржа», завжди викликав інтерес у читачів самобутністю свого художнього таланту, позначеного українським гумором, знанням народної міфології, виразною образністю народної мови. Олекса Петрович Стороженко (1805–1874) народився на Чернігівщині в поміщицькій родині. Походив зі старовинного козацького роду, предки його були сотниками та полковниками і володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині. Дитинство його минуло в с. Великі Будища, Зіньківського повіту на Полтавщині, де був маєток його батьків. У 1821–1923 рр. вчився в благороднім пансіоні Михайла Робуша у Харкові; 1824–1850 рр. служив в армії. З 1851 працює чиновником особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові, потім при міністрі внутрішніх справ, далі урядовцем у Варшаві, з 1864 – при віленському генерал-губернаторстві. У 1868 році вийшов у відставку, оселився на хуторі коло Брест-Литовська (нині Білорусь), де й доживав віку. Грав на віолончелі, займався садівництвом, рибалив, полював. Мовознавець Борис Грінченко писав про Олексу Стороженка наступне: «Українську душу йому дав рід, почування любові до рідного краю, любові до своєї мови, до свого народу. Російську душу давало йому російське життя, російська урядова служба, бюрократична прихильність до ласки, яку виявляло російське начальство, ото його, тодішнього російського інтелігента, і тягло і сюди й туди – і до рідного краю, і до «Станислава на шею» (орден Святого Станіслава – одна з нагород у Російській імперії) Хотілося і рідному краєві послужити, і того, від кого «Станіслав» той залежить, не прогнівити». Іван Франко називав Стороженка «талановитим анекдотистом» і зауважував, що той так і не став «серйозним ідейним художником». Утім, брак цієї ідейності не заважає й нині читати твори Стороженка: хто любить оповідки про добу Козаччини, українські народні казки, різного роду бувальщини – сміливо може брати до рук книжку цього автора. Звісно, це не Гоголь, але те, що під час читання ви з головою поринете в українську минувшину – гарантовано. Сьогоднішній ювілей митця відзначається на державному рівні згідно Постанові Верховної Ради від 2 лютого 2016 року.

Щороку в четвертий четвер листопада в США відзначають День подяки – одне з найпопулярніших свят у країні. День подяки вперше відзначався в 1621 році англійськими колоністами, що мешкали в Плімутській колонії. Попередня зима була надзвичайно важкою – холод, голод, виснажливі хвороби – колоністи її ледве пережили. Наближалася нова зима, знову була невизначеність, загроза смерті. Тоді губернатор Вільям Бредфорд вирішив підняти дух своїх підлеглих і організував перший День подяки. Свято спільно відзначили британські колоністи та їхні сусіди-індіанці, завдяки яким, власне, і вижила Плімутська колонія в свою першу голодну зиму. Згодом традиція вкорінилася, пуритани додали до цього свята глибокий релігійний смисл – вони бачили в ньому нагоду подякувати Господу за милість. В 1941 році Конгрес США прийняв біль, згідно з яким День подяки повинен відзначатися кожного четвертого четверга листопада. 26 грудня 1941 року президент Рузвельт підписав цей біль, встановивши, таким чином, діючу й по сьогодні схему.  Головними складовими Дня подяки є благочинні справи – ти маєш зробити хоч якусь пожертву на користь знедолених; сімейний обід з неодмінною індичкою та гарбузяним пирогом, відвідини церкви, а також велелюдний парад у Нью-Йорку. Від Дня подяки в США розпочинається святковий сезон, що включає в себе Різдво і Новий Рік. І стартує він зі славнозвісної «чорної п’ятниці», коли в магазинах розпочинається сезон передріздвяних знижок.

Ювілеї дня:

190 років від дня народження Карло Коллоді (1826-1890), італійського письменника і журналіста, солдата, учасника національно-визвольної боротьби, автора всесвітньо відомої повісті-казки для дітей «Пригоди Піноккіо, історія маріонетки» (1880), яка давно стала класикою дитячої художньої літератури. Казку перекладено 87 мовами світу, а на батьківщині автора Піноккіо спорудили пам’ятник.

140 років від дня народження Уолтера Гріффіна (1876-1937), відомого американського архітектора, ландшафного дизайнера. Відомий, передусім, як автор проекту забудови столиці Австралії Канберри.

135 років від дня народження Зденека Матея Кудея (1881–1955), чеського письменника, перекладача, мандрівника, доброго приятеля Ярослава Гашека. 1903 року виїхав до США, де пробув 6 років. До Америки Зденек Кудея прибув на пароплаві «Граф Вальдерсі» пасажиром першого класу, а назад повернувся на судні, ще перевозило худобу. Та й сама подорож до Нового світу була цілком випадковою. Якось, за словами самого Кудея, під час «дикої й азартної» гри в Німеччині він виграв чималу суму, але замість того, аби забрати гроші – взяв у програвшого квиток на пароплав, який вже наступного дня тримав курс на Захід. Думав, що їде туди й назад, а затримався у Новому світі на цілих шість років. Об’їздив уздовж і впоперек чи не всі Сполучені Штати й Канаду. Був фермером і ковбоєм, золотошукачем і дроворубом; мив тарілки в одному з ресторанів Чикаго, фарбував паркани в Детройті, чистив кишки на бійні в Клівленді, працював у нелюдських умовах на будівництві залізниці під палючим сонцем Алабами. Повернувшись на батьківщину, зблизився з празькою богемою, згуртованою навколо Ярослава Гашека; продовжував мандрувати по Чехії. У 1912 вирушив до Російської імперії, але за кілька днів був затриманий царськими жандармами у Києві за «волоцюжництво», відбув семимісячне ув’язнення в Лук’янівській тюрмі. Про свої мандри письменник згадує в книжці «Гостем у царя-батечка» (1914). Після створення незалежної Чехо-Словацької держави (1918) Кудей певний час жив на Закарпатті. Цьому періоду присвячений роман письменника «Горянська республіка» (1932; в українському перекладі Ю. Роїка – «Гуцульська республіка») – про антиугорське повстання, виникнення Гуцульської республіки у Ясині (листопад 1918 – березень 1919), трагічну долю повсталих. Він є також автором повістей і оповідань: «На фронті і дома», «Пригоди Єнди Смоліка в Америці», «З Нового світу», «Між двома океанами», «Король волоцюг», «Удвох мандрується краще» (про спільну з Ярославом Гашеком подорож по Чехії; одна з найкращих книжок Кудея) та ін. Перекладав романи з англійської та російських літератур.

Роковини смерті:

100 років з дня смерті Хайрема Стівенса Максима (1840-1916), американського винахідника, конструктора і промисловця. У 1866 році отримав перший патент на щипці для завивки волосся. З 1878 року після успішних дослідів з лампочкою розжарювання був запрошений на посаду головного інженера фірми «Юнайтед стейтс електрік лайт». Серед його 250 винаходів особливе місце займає станковий кулемет «максим» (1884), попиту на який сприяв бездимовий порох, винайдений його братом Хадсоном. Його син Хайрем Персі, також відомий винахідник, був творцем глушителя до пістолета і автомобільного глушителя. Останні роки свого життя сер Хайрем Стівенс Максим провів у Великій Британії.

Фото: facebook

25 років з дня смерті Фредді Мерк’юрі (справжнє ім’я Фаррух Бульсара 1946-1991), британського рок-музиканта, лідера рок-гурту Queen, легенди музики 80-х. Мерк’юрі відомий, передусім, не лише своїм неповторним голосом, але й надзвичайно яскравими концертними шоу, які збирали мільйони глядачів на стадіонах по всьому світу. Протягом своєї кар’єри Мерк’юрі дав разом з Queen майже 700 концертів у різних країнах по всьому світі. Queen був першим гуртом Заходу, який грав на південноамериканських стадіонах, побивши світові рекорди з відвідуваності концертів у Сан-Пауло у 1981 році. Музиканти гурту також були першими, хто зіграв за «Залізною завісою» - сталося це в 1986 році, коли вони виступили перед 80-тисячною аудиторією в Будапешті. Останній живий концерт Мерк’юрі з Queen відбувся 9 серпня 1986 року в Англії. Девід Боуї, що виступав на благодійному концерті Фредді Мерк’юрі й записав пісню «Under Pressure» разом із Queen, сказав про Мерк’юрі: «З усіх найбільш театральних рок-виконавців Фредді пішов найдалі… Я бачив його на концерті лише раз, і, як то кажуть, він, безперечно, був людиною, яка могла тримати аудиторію на своїй долоні». А про себе Фредді казав наступне: «Господи, дожити до сімдесяти? Це так нудно!.. Про що я шкодую? Про те, що нас так і не впустили до СРСР – боялися, що ми розбестимо їхню молодь…» Музикант помер 45-річним у Лондоні від СНІДу. Церемонія поховання розпочалась під проникливу і водночас життєстверджуючу пісню You’ve Got a Friend у виконанні Арети Франклін, а закінчилась голосом Монтсеррат Кабальє, що виконувала арію «D’Amor Sull’ Ali Rosee» з опери Верді «Трубадур». Фредді навіть і по смерті залишався оригінальним, ні на кого не схожим.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-