Микола Горох, історик, дослідник радянського Торгсину
Радянська влада, скориставшись Голодомором, полювала на людські хрестики й обручки
26.11.2016 09:12 1906
  •  
  •  
  •  

Незабаром в Україні вийде перша книга про діяльність у Радянському Союзі контор так званого Торгсину - організації, яка в 1930-1936 роках за безцінь скуповувала в населення золото та інші коштовності, і розквіт якої припав на період Голодомору. Називатиметься вона "Золото - державі! Торгсин на Чернігівщині (1932-1936 роки)". Це буде солідна монографія одного з небагатьох дослідників поки що маловивченої теми, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського Миколи Гороха. У зв'язку з наближенням сумних роковин початку масштабного голоду 1932-1933 років в Україні кореспондент Укрінформу запросила науковця до розмови.

ПІД ГРИФОМ СЕКРЕТНОСТІ

- Пане Миколо, перш за все, давайте визначимось, як мені правильно писати: "Торгсин", що російською розшифровується як "торговля с иностранцами" чи "Торгзін" - торгівля з іноземцями?

- "Торгзін" я не зустрічав у жодному з документів, хоча це насправді переклад українською. Але, якщо взяти Великий тлумачний словник сучасної української мови і російсько-український словник наукової термінології, то вони дають саме "Торгсин". І тому в своїй книжці я дотримуюсь саме цього варіанту - як власної назви.

- Ваша кандидатська дисертація на тему діяльності Торгсину була першою в Україні, хоча захистилися ви лише 3 роки тому. Невже раніше нікого з молодих істориків ця тема не цікавила?

- Найвідомішими фахівцями з цієї тематики є двоє людей: російська дослідниця Олена Осокіна і київський науковець Василь Марочко, обидва доктори історичних наук. Але якщо пані Олена вивчає Торгсин у всесоюзному масштабі, то Василь Іванович є фахівцем, насамперед, з регіональної історії об'єднання. Саме він був моїм науковим керівником. Однак тема справді - малодосліджена, це - факт. Хоча статті з даної проблематики все ж таки з'являються, і на сьогодні їх, думаю, є вже два-три десятки. Щоб писати їх, треба добре пошукати й "покопатися" в архівах. А вони ще й не всі відкриті.

Більшість торгсинівських документів мають гриф "Таємно" або "Цілком таємно". Навіть газета "Торгсиновец"

- У якому році почалося розкриття архівів по Торгсину?

- Розсекречення цих архівів почалося після розвалу Радянського Союзу. Більшість торгсинівських документів мають на собі гриф "Таємно" або "Цілком таємно". Навіть газета, яку видавав Торгсин (називалась вона "Торгсиновец" і виходила двічі на місяць), мала на собі гриф секретності, і читати її могли, в основному, керівники торговельних пунктів. Їм і належало поширювати отриману інформацію серед колективу. Тому цю газету неможливо знайти в жодній бібліотеці.

- У яких архівах шукали ви?

- Я працював у архівах Чернігова, Сум, Ніжина, Києва, зараз опрацьовую Одесу, Дніпропетровськ, Харків. У деяких містах фонди збереглися непогано, в інших архівах є всього 20-30 справ. У Чернігові фонд виявився чималим. Дуже великий він у Вінниці, там понад 600 справ по Торгсину. Багато документів було втрачено під час Другої світової війни.

"ГУМАНІТАРНА АКЦІЯ" ЧИ ГРАБУНОК?

- Про Торгсин часто пишуть, що ця організація займалась пограбуванням населення, яке під час голоду в Україні фактично змушене було купувати життя за золото, і що це була спланована акція, один із заходів Голодомору? Ваша точка зору: це було дійсно так, чи просто голод і скупка золота співпали в часі?

- Якщо брати спогади очевидців тих подій, то їх можна розподілити на дві групи. Одні згадують, що вони врятувалися завдяки тому, що здавали золото і мали можливість за отримані кошти купувати продукти. Інші кажуть, що то була цілеспрямована акція: після того, як викачали хліб, викачати золото. Якщо ж звернути увагу на основні етапи становлення організації, то все-таки не можна сказати, що це була заздалегідь спланована частина політики Голодомору. Скоріше, влада вдало скористалася моментом і пограбувала своє населення.

- Отже, як усе починалося?

- Торгсин був створений 18 липня 1930 року під офіційною назвою "Спеціальна контора з торгівлі з іноземцями на території СРСР". Це була невелика конторка в складі Мосторгу, яка дійсно працювала тільки з іноземцями. На той час у Радянському Союзі розпочалися колективізація та індустріалізація. Для будівництва заводів і купівлі обладнання державі потрібні були західні технології. А за них Заходу треба було чимось платити - золотом, сріблом або валютою.

Золотовалютний запас, який дістався від Російської імперії, був уже витрачений, і грошей країна не мала. Отож ставка робилася на ресурси - зерно, ліс тощо. Однак світова економічна криза 1929-1933 років спричинила різке падіння цін на ці товари. Тоді й виник Торгсин.

Перед організацією ставилось чітке завдання акумулювати в собі всі валютні операції, розкидані до цього по різних відомствах. Насамперед, це стосувалося роботи з іноземними туристами, які приїжджали в Радянський Союз з доларами, марками, франками, та іноземними фахівцями, частина яких отримувала зарплату в доларах. Аби ці гроші не потрапляли на "чорний ринок", іноземцям пропонувалися крамниці з більшим асортиментом, ніж у звичайних магазинах. В конторах Торгсину отоварювались також люди, які отримували з-за кордону перекази у валюті.

- Коли Торгсин почав скуповувати золото у населення?

- 14 червня 1931 року уряд дозволив радянським громадянам приносити в Торгсин золоті монети і за них там щось купувати. Наприкінці року стали приймати й побутове золото, навесні 1933-го - срібло, згодом - діаманти. Розрахунок був простий: селяни прийдуть, бо в них відібрали зерно, а містяни - тому що зарплати їм ні на що не вистачає, а продовольчі картки отримують далеко не всі. До того ж, у звичайних, комерційних, крамницях на той час майже нічого не було. У 1932 році мережа закладів Торгсину почала швидко розгортатися по території всього Радянського Союзу.

Однак вважати діяльність Торгсину такою собі "гуманітарною акцією" не варто, бо торгував він за гіперспекулятивними цінами. З першого погляду, ціна 5-7 копійок за кілограм борошна звучала непогано. Але це були не радянські гроші, а копійки золотом. За один торгсинівський карбованець на "чорному ринку" пропонували 40-50-60 радянських карбованців.

Щодо спекуляції, то для прикладу наведу такі дані: у повідомленні від 2 вересня 1932 року інспектор Роменської районної робітничо-селянської інспекції Лущай констатував, що печиво собівартістю 20 коп. Торгсин продавав по 50 коп., какао вартістю 63 коп. - по 1 крб 60 коп., а чай, який коштував 1 крб 75 коп. - по 8 крб.

У вересні 1934 р. придбання 16 кг житнього борошна обходилась покупцю, в обрахунку на радянські знаки за курсом "чорної" біржі, у 53-55 крб. Водночас, на ринку його можна було придбати за 30-35 крб.

- А "чорний ринок" скупки золота в період діяльності Торгсину існував?

- Так, звичайно, існував і процвітав. Доходило до того, що окремі спекулянти проводили паралельну скупку золота і срібла прямо в магазинах Торгсину. Але для людей це було ризиковано - їх могли ошукати, дати взамін папірець, який нічого не коштував і т. д.

- Чи з самого початку золото в Торгсині скуповували дешево?

- На початку вартість одного грама золота там більш-меш коригувалася зі світовими цінами на нього (хоча тут треба не забувати, що курс радянського карбованця до долара був штучним). З часом на світових ринках золото стало дорожчати, однак радянська влада ціну на нього не піднімала. Відтак, тільки по чернігівській конторі, за моїми підрахунками, недоплата людям сягнула, приблизно, 180 тис. крб.

Більші цифри були по сріблу. Ціна на нього кілька разів змінювалась, у тому числі, в Торгсині, хоча й з дуже великим скрипом. Спочатку за кілограм срібла давали 14 крб 88 коп., а наприкінці 1934-го почали давати 20 крб. Однак, на думку фахівців, недоплата сягала 35-40%.

Крім того, не оплачувались лігатури інших металів (домішки золота чи міді), які часто бували у срібних виробах. За даними Промекспорту, у кожній тонні лігатурного срібла містилося 1,2 кг золота та 230 кг міді.

ЗА ГЕОРГІЇВСЬКІ ХРЕСТИ - ПУД БОРОШНА І МАКАРОНІВ

- Мені здається, що практика скупки золота і срібла за безцінь завжди була, є і буде. У важкі 90-ті роки мені теж довелося розпрощатися з дорогими родинними цінностями, які забрали в мене дуже дешево.

- Так, сучасні ломбарди приймають прикраси за вартістю металу, робота майстра зазвичай не враховується. Торгсин у цьому не надто відрізнявся. До рук оцінювачів потрапляли як вироби грубої роботи (масові, так би мовити), так і витвори відомих майстрів, які коштували значно дорожче, ніж метал, з якого вони були зроблені. Керівництво розуміло це і навіть розробило відповідні інструкції для оцінювачів. Згідно з ними гарну, якісну річ треба було відбирати для перепродажу через антикварні крамниці іноземцям.

Однак врахуйте ситуацію: якщо у великих містах, як-от Київ, Москва чи Ленінград фахівців-ювелірів було багато, то в містах на кшталт Чернігова, Сновська, Добрянки, Ніжина їх фактично не було. У Чернігові під приймальним пунктом щодня стояло до 200 людей. В оцінювачів не було ні часу, ні бажання якісно їх обслуговувати. До того ж, якщо вони оцінять виріб дорожче, ніж коштує метал, з якого він зроблений, то різницю муситимуть покривати власним коштом. Тому їм простіше було приймати вироби як брухт.

Радянська влада розуміла, що дрібні коштовності вона не вилучить у людей за допомогою ОДПУ (НКВС). Цим якраз і зайнявся Торгсин

- А взагалі, що то було за золото? Адже в Радянському Союзі люди жили досить бідно. Невже "випливали" якісь приховані запаси з царських часів?

- За золотом у великих кількостях, яким володіли колишні поміщики, багаті буржуа полювало ОДПУ (об'єднане державне політичне управління, з 1934 р. - НКВС - народний комісаріат внутрішніх справ), і його було не так багато. А от обручки, хрестики, сережки, браслети, ланцюжки, інші маленькі прикраси мала чи не кожна родина. У спогадах часто згадується, як мати мусила здати в Торгсин ювелірні вироби, які на зароблені в пана гроші вона придбала своїм дітям.

Радянська влада розуміла, що ці дрібні коштовності вона не вилучить за допомогою ОДПУ (НКВС). Цим якраз і зайнявся Торгсин.

- Чи була різниця між тим, що здавали селяни і жителі міст?

- Міське населення приносило до осередків об'єднання переважно золоті обручки, брошки, срібні ложки, портсигари, сервізи, годинники, сільське - золоті та срібні сережки, хрестики, монети, медалі, ланцюжки. Щодо срібла тут є цікавий нюанс. У кишенях людей за роки радянської влади осіло досить багато срібла в монетах радянського карбування. З'явився Торгсин - і люди понесли ці монети туди. Однак держава не схотіла платити за власне срібло і приймати їх. Тоді населення знайшло вихід із ситуації і стало переплавляти ці монети на злитки. Коли ж Торгсин і їх відмовився приймати, люди почали робити з тих монет прості примітивні прикраси.

Люди відчували підступність держави, яка вилучала у них цінності. За похід у Торгсин можна було поплатитися життям

Втрата сімейних цінностей у пунктах скуповування Торгсину нерідко ставала важкою психологічною травмою, трагедією для людей. Адже це були речі, які діставалися їм важкою працею, нагадували про близьких, були приданим. Кужільна Ольга із с Звеничів Ріпкинського району згадувала, що коли у її матері почали пухнути ноги, батько поїхав до Чернігова і здав у Торгсин такі дорогі йому Георгіївські хрести. Дали ж за них пуд борошна та макаронів.

Проте вистачало людей, які не мали ні золота, ні срібла. Жителька села Гнідинці Варвинського району пригадувала, як у пошуках коштовностей і скарбів односельці розривали могили і козацькі кургани.

«РЕВОЛЮЦИЯ ГИБНЕТ, СТАЛИН ИСТРЕБЛЯЕТ НАРОД»

- Все це, звісно, жахливо. Проте як люди ставились до можливості за золото виміняти продукти у скрутний час?

- Люди з острахом ішли до Торгсину. Навіть назву організації розшифровували по-своєму: "Торгівля синами" або як абревіатуру: "Товарищи, опомнитесь, революция гибнет, Сталин истребляет народ". Люди відчували підступність держави, яка вилучала у них цінності. За похід у Торгсин можна було поплатитися життям, адже вас могли заарештувати співробітники ОДПУ. Логіка їхня була проста: якщо ви маєте кошти для Торгсину, то знайдете і для них. У вас могли відібрати навіть офіційно придбані в Торгсині товари. Відомі випадки затримання просто в магазинах.

- Як же тоді люди масово несли туди своє золото?

- Розбігалися під час облав, дехто назад не повертався. Інколи працівники Торгсину були інформаторами ОДПУ, видавали йому людей, котрі часто приносили цінності. Було, що працівники ОДПУ самі здавали відібрані в людей вироби. В архівах є документи, які свідчать про це.

Справа в тім, що до появи Торгсину вилученням коштовностей займалися саме силові структури. Звісно, їм не сподобалось, що "в їхній город" запустили іншу організацію. Як наслідок, торгсинівці стали скаржились на ОДПУ і просити владу обмежити його повноваження - щоб силовики не працювали в крамницях і не бентежили відвідувачів, не влаштовували облав.

Бували випадки, коли люди йшли здавати цінності в інший населений пункт, де їх ніхто не знає, або змінювали прізвище та ім'я. Або, коли бачили в крамниці знайомого, розверталися і йшли звідти, аби ніхто не доніс, що в них є золото.

- У деяких статтях про Торгсин мені траплялося твердження, що діяльність цієї організації, як і Голодомор, була геноцидом українського народу. З чого робились такі висновки? Хіба в українців дорогоцінності скуповувались дешевше, ніж у тих же росіян, скажімо?

Населенню продавали те, що в нього ж і вилучили, причому - за спекулятивними цінами. Однозначно це був грабунок народу

- Ні, ціни були однакові, що в Москві, що в Чернігові. Але, по-перше, діяльність Торгсину активізувалась якраз у період Голодомору і стала його складовою частиною. По-друге, на цінності люди вимінювали, в основному, зерно, борошно, крупи, а не якісь імпортні товари. Тож виходило, що населенню продавали те, що в нього ж і вилучили, причому робили це за спекулятивними цінами - вищими, ніж на світовому ринку. Однозначно це був грабунок народу.

Відбувався він і на рівні оцінювачів цінностей. Вони збагачувалися за рахунок так званого "припеку" - різниці між прийнятим та зданим до банку золотом. За підрахунками Осокіної, "припек" по країні в 1933 році склав 9 млн крб або майже 7 тонн чистого золота. Було таке, що загальна вага лотка із золотом становила 23 кг, а в документі фіксували 2,3 кг. Одна поставлена між цифрами кома давала торгсинівському ювелірові прибуток у 20 кг чистого золота.

- Міняли цінності, в основному, на продукти харчування?

- Так. У 1933 році на Чернігівщині харчі в структурі продажів Торгсину становили 94%. З них хлібофураж, (тобто, хліб і зерно) сягав 88%. За один грам золота людина могла в Торгсині купити від 6 до 18 кг борошна, а ось найдорожчим був трактор, він коштував 2 кг золота.

У 1934 році, коли голод пішов на спад, співвідношення реалізації товарів продовольчої і промислової груп було 80 на 20 %, і лише в 1935 році баланс змінився на користь промтоварів.

- Ви збирали дані як по Чернігівщині, так і по різних регіонах України. Чи знаходили якісь відмінності?

- Чернігівщина за здачею цінностей посідала одне з останніх місць в Україні і, фактично, була на рівні з Донецькою облконторою. Тут не було великої кількості міст, промислових центрів, де збереглася еліта, яка могла накопичувати цінності. У нас був бідний аграрний регіон. За моїми підрахунками, за період з кінця 1932-го й до початку 1936-го року Чернігівська облконтора Торгсину "мобілізувала" в населення щонайменше 880 кг хімічно чистого золота. Це десь 1% усіх надходжень по Україні. Загалом по СРСР Торгсин вилучив у населення майже 100 тонн золота, з них протягом голодного 1933-го - 45 тонн. Близько половини зібраних цінностей становили обрядово-побутові вироби.

Стосовно срібла, то Чернігівщина дала десь 24 тонни, знову ж таки, хімічно чистого срібла. Найбагатшими конторами були Київська, Харківська, Одеська та Вінницька.

- А чи були аналогічні випадки масової скупки коштовностей у світовій історії?

- Абсолютно такої ж організації я не зустрічав, однак деякі дослідники стверджують, що нібито не тільки Радянський Союз грабував своє населення, наводячи приклад США часів Великої депресії. Тоді президент Рузвельт оголосив володіння золотом поза законом і зобов'язав громадян США повернути золоті монети, злитки до федерального резервного банку за фіксованою ціною. Однак порівнювати закони Рузвельта і роботу Торгсину, як на мене, некоректно. Одна справа, коли вам встановлюють граничні ціни продажу металу, і ви його здаєте державі чи, на свій страх і ризик, приховуєте, а інша - коли несете цінності від безвиході і міняєте їх на продукти найпершої необхідності, щоб прогодувати родину.

- Тобто, Торгсини - ще одне свідчення того, що радянська влада була найбільш жорстока до свого населення.

- Якщо брати низку пов'язаних із Голодомором подій, то так воно і є. Тому що вилучення хліба, золота, арешти, вбивства - показники, які негативно характеризують владу будь-якої країни.

P.S. За валютною виручкою 1933 року Торгсин займав перше місце в Радянському Союзі, випереджаючи експорт лісу, зерна і нафти. Скуплене в населення золото дозволило покрити близько третини всіх витрат на індустріалізацію країни в голодному 1933 р., більше чверті - в 1934 р. майже п'яту частину - в 1935 р. Згідно з фінальним звітом Торгсину, на зібрані ним кошти держава закупила імпортне обладнання для 10-х гігантів радянської індустрії.

1 лютого 1936 року система Торгсин була офіційно закрита. Валютні магазини для іноземців залишились, а валюта скуповувалась за радянські рублі в державних банках уже за іншими цінами.

Наталія Потапчук, Чернігів.

На фото: Торгсин на розі Петрівки та Кузнецького мосту. Фото Еріка Сандвора. Москва, 1935 р. (З фондів Trondheim byarkiv / Municipal Archives of Trondheim); 

Оголошення в газеті “Більшовик” (Чернігів). 24 лютого 1934 р.; 

Товарний ордер Торгсину. Другий випуск. 1932 р. (З колекції Лева Миколи Григорчука);

Останній покупець Торгсину. Москва, 1936 р. (З фондів РГАКФД, м. Красногорськ).

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-