Презумпція страху. Про гроші Януковича і правоту поліцейських

11.11.2016 10:10 1457

Парадокс: саме наш страх перед поверненням епохи Януковича дозволяє грошам «двічі несудимого» залишатися недоторканними

Корупціонерів треба розстрілювати – вважають українці. Але якщо поліцейський вимагає покласти руки на кермо – це фашизм...

Жодних незручностей від присутності цих двох думок в одній голові пересічний українець не відчуває. Причому бідні та багаті в цьому питанні на диво солідарні.

Чи хочуть українці повернення до країни грошей, вкрадених Януковичем? Так, так і ще раз так! Але гризе думка: а ну як не обмежаться Януковичем?

Комітетом ВР із попередження корупції вчергове "зарубано" Закон про спецконфіскації: «...Цей варіант законопроекту вже кращий, але в ньому є корупційна складова...». Член комітету Борислав Береза розшифрував: якщо б прямо прописали - «повернути гроші Януковича», проголосували б відразу.

Оприлюднення е-декларацій все тільки посилило. Депутати, котрі валили закон, полегшено перехрестилися: інтуїція не обдурила.

Віктор Янукович / Фото: http://obozrevatel.com

«Від цього закону, - кажуть противники спецконфіскації, - постраждають прості люди! А золото Януковича можна легко конфіскувати, якщо суд визнає його злочинцем».

Та от біда: на суд втікач-страусятник не з'явиться. А судити заочно не можна, бо для початку суду потрібні 6 місяців розшуку в Інтерполі. А весь процес може тривати лише рік. У Януковича вистачило грошей на хороших адвокатів, а у нас на хороших прокурорів – ні. Не вкладемося – з картки знімуть. А закон (яким депутати завбачливо підстрахувалися) ставить це за обов'язкову умову.

Здавалося б, чого простіше: змінити закон. Але немає голосів.

Хтось вважає подібне завоюванням демократії. Це, мовляв, запобіжники, щоб «злочинна влада» не могла розправитися з опозицією. Для цього і позбавлення депутатської недоторканності ускладнили до неможливості. Смішні застави в судах, щоб в ланцюжку арешт-суд-застава-втеча не було затримок. Ніхто не обурюється, лише підсміюються: знову прокуратура (МВС, НАБУ) облажалася.

Войцех Балчун

Бос Укрзалізниці Войцех Балчун засмучений: ніде в Європі злодій не може залишатися на посаді на держпідприємстві. У нас – може. Нерозумному варягу пояснюють наші досягнення: в Україні із захистом прав шахраїв – все йде якомога краще. НАБУ просить закон про прослуховування. Але не можна! Раптом почують «не те»! Легалізувати «провокацію хабара»? Ви що!? Диктатура! Можна продовжити. Але тренд простежується. У його знаменнику – страх. Страх – попастися.

Він мучить не тільки імущих. У «простих» свої фобії.

Є ті, хто вимагає найсуворіших заходів щодо власників задекларованої готівки. Але заїкнися, що і їм самим не завадило «віддекларуватися», як чуєш гнівне: «З якого дива я буду відкривати свою власність перед цими виродками»?

Ні, всі, звичайно, за посилення заходів щодо п'яних за кермом! Але... дотримуючись думки Борислава Берези, було б краще, якби в законі наперед прописали прізвища тих, кого будуть штрафувати. А то мало що...

Хатия Деканоидзе и Арсен Аваков во время заседания Апелляционного суда Киева по делу патрульного Нацполиции Сергея Олейника

Найсвіжіша фобія - «презумпція правоти поліцейського». Хороший термін придумав Аваков. Здорово він усіх налякав. Понеслося роздратоване: яке він має право вимагати відкрити багажник (це моя власність)? Не виходити з машини (обмежує свободу пересування)? Дихати в трубочку (конфіденційність інформації про стан здоров'я)?

«Беркутня знову розправляє пір'я!» - несеться над країною.

У поліцейських стріляють? Самі винні! Поліцейські стріляють – фашисти, сміття, вбивці дітей! Патрульному Олійнику загрожує довічне, а тим, хто підставив по п'яні жертву під кулі – штраф і позбавлення прав на пару місяців...

Заседание Апелляционного суда Киева по делу патрульного Нацполиции Сергея Олейника

Перехожі не надають допомоги патрульній полісменці, в якої стався напад, а знімають знущальне відео. Розстріл копів на дорогах - буденне явище. Дії у відповідь скуті: урок колеги Олійника засвоєний...

Торжество «свободи слова» - це фотка закривавлених захисників Майдану з текстівкою: «Ви хочете презумпції правоти поліцейського?». Нову Нацполіцію прирівняли до Беркута. А п'яних бандитів - до Героїв Небесної сотні. Якщо що, вам відразу нагадають Врадіївку або Ігоря Індила. На сайтах «патріотів» можна прочитати: «дохлих поліцейських мало не буває».

Сумне спостереження: все це повторюють люди, котрі у принципі ладять з законом. Повторюють, як папуги в якомусь невичерпному страху перед людьми у формі.

Може, все це прийшло звідти – із совкового минулого, з епохи рабів, коли півкраїни сиділо, а друга половина була вертухаями? Коли в слові «правоохоронний» чулося «Охранка», а МВС звучало як «НКВД». Коли міліція – це мєнти, мусори, легаві. Коли вночі не давав спати страх перед «чорним воронком», і три колоски з колгоспного поля загрожували розстрілом.

Відтоді поліція, СБУ і прокуратура чужі, а бандити і шахраї, які «потерпають від ментівських тортур» – свої.

Від перших років перебудови і донині суспільство намагається захиститися законом від держави як від найпершого ворога, ґвалтівника і грабіжника. Безліч законів виписано з розрахунком, що влада з кожним роком буде дедалі мерзенніша. Безліч норм - спроба захиститися законом у країні, де панує беззаконня.

Горезвісний закон Савченко - він із цієї самої когорти. Та помисли в його авторів були благородні: не дати зіпсованій системі нескінченно тримати за ґратами невинних. І лише наслідки, що неминуче настали, змусили засумніватися: а чи він справедливий?

Ми самі, руками наших обранців, спорудили бастіони перешкод на шляху правосуддя, ми самі допомагаємо їм уникати відповідальності. Ми слідом за ними повторюємо блатне: «мєнти погані» і «вовки позорні». Й Ольгино нам аплодує.

Смішно, але саме страх перед поверненням епохи Януковича дозволяє грошам Януковича мирно спати у заморських банках – їх ніхто не чіпатиме, поки люди солідарні з бандитами і злодіями.

Рано чи пізно ми дещо зрозуміємо, як зрозуміли із законом Савченко. Зрозуміємо, що немає суспільства без насильства. І питання лише в тому, грунтується воно на законі або на беззаконні, закріплене за державою, або кожен, хто має ствол, вважає, що йому дозволено.

Наші нові копи, наше НАБУ - вразливі в нашій системі правосуддя. І потрібен громадський нагляд, відбір усім світом поліцейських та прокурорів, і великі терміни для тих із наділених владою, хто пішов проти закону і совісті. Долучаємося до «грантоїдів», ми затребувані!

Але треба ще й особисто вміти захистити поліцейського від корупціонерів і натовпу (яким би це не здавалося абсурдним). І не засумніватися, не відсторонитися. І не боятися стати їх жертвою, а відтак - не красти, не давати хабарів, не брехати і не бути хамом. І бути патріотом.

Я – за вільне носіння зброї громадянами. Але тільки тими, хто нарівні з копами готовий боротися з бандитизмом. Якщо треба, ходити з ними в нічних патрулях, бути фізично сильними, щоб вступити в сутичку з бандитами - пліч-о-пліч з представниками Закону. Тому що так, нам не можна будувати «поліцейську державу». Нам необхідно виховати «поліцейське суспільство».

Не хочемо поліцейського? Отримаємо – бандитське. Третього в наш час і в нашій країні не дано.

Євген Якунов. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-